7. 5. 2020: 145 років од народжіня Ядора Стрипского

Ядор Стрипскый (Ядоръ Стріпскій, Hiador Sztripszky, псевдонімы: Я. Бѣленький, Ядор, Сидор Миколаєнко, Zoltan Kárpati, С. Носик, Микола Стороженко, Тіадор Стрипский, Th. Beregiensis) нар. ся 7. мая 1875 у Шелестові, втогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Україны, умер 9. марца 1946 у Будапештї в Мадярьску. Быв музейный адміністратор, етноґраф, бібліоґраф, літературознатель, журналіст, перекладач і сполоченьскый діятель русиньской орьєнтації.

... Од 1910 до 1918 р. быв куратором етноґрафічного оддїлїня Народного музею в Будапештї і за тот час назберав велику колекцію етноґрафічных старожитностей і публікацій із Підкарпатьской Руси.

За баданя давных румуньскых стародруків Я. Стрипского прияли до Румуньской академії наук (1913), а за публікації в „Записках Наукового товариства імені Шевченка‟ прияли го за члена той научной інштітуції у Львові (1914). Продовжовав дописованя ся з І. Франком і В. Гнатюком. Їх рады помогли Я. Стрипскому при перекладї „Слова о полку Ігоревім‟ до мадярьского языка, а тыж при перекладї творів україньскых писателїв Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника, М. Коцюбиньского, О. Маковея і С. Руданьского. По радї І. Франка Я. Стрипскый позберав і выдав дакілько бадань давных підкарпатьскых рукописів і стародруків, в т. ч. „Старша руська письменность на Угорщинѣ‟ (1907), „A hazai rutének legrégibb nyomtatványai“ (1911), „Угро-руські літописні записки‟ (1911) і „З старшої письмености Угорьскої Руси‟ (1913).

У 1890-ых роках Я. Стрипскый опубліковав у мадярьскоязычных новинках „Kelet“ детаілный план навчаня русиньской етноґрафії і фоклору, за што быв приятый до Угорьского етноґрафічного общества. Почас бадательской експедіції у 1905 р. він позберав 50 приповідок і 1 000 народных співанок у русиньскых селах Бережского, Угочского і Мараморошского комітату. У 1908 р. став першым русиньскым бадателём, якый выужывав фоноґраф, зу якым награв 50 народных мелодій. Выслїдком той роботы стала написана у 1921 р. антолоґія русиньского фоклору (зістала в рукописї). В першых двох десярочах 20 ст. Я. Стрипскый тыж проявив свій писательскый талент, кеди написав много повідань, віршів і повістей.

Політічне діятельство Я. Стрипского зачало од часїв Першой світовой войны... По заложіню Угорьской народной републікы у новембрї 1918 р. быв призначеный председом секції про русиньскы дїла міністерства освіты і радцём міністерства народностных меншын. По азснованю Руськой крайны в децембрї 1918 р. Я. Стрипскый став председом єй освітнёй адміністрації. У тій функції зробив проєкт кодіфікації русиньского языка і проєкт русиньского краёвого мазею. Заложыв у Будапештї русиньске выдавательство „Час‟, котре мало опубліковати серію кньжок про Руську крайну, єдну з якых „Читанку для дорослих‟ він сам зоставив і опубліковав ю під псевдонімом Ядор (1919). З ініціатівы Я. Стрипского бала заснована катедра русиністікы при філозофічній факултї Будапештьской універзіты (1919). Він быв тыж редактором офіціалных новинок автономії „Русько-Країнська правда‟ (1919).

... В меджівойновых роках Я. Стрипскый вглавно занимав ся перекладами. Він тыж продовжує публіковати роботы о вопросах русиньской історії, літературы, языка і етноґрафії. Меджі тыма публікаціями треба спомянути „Гдѣ документы старшей исторіи Подкарпатской Руси?‟ (1924), у якій вызывать Русинів мати у почливости свій властный язык, а главно зберати топонїмы своїх родных сел. В послїднїх роках жывота, по анексії Угорьском ёго отчізны брав участь у діятельстві Підкарпатьского общества наук (1941 – 1944).

Iван ПОП, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 716-718, переклад із україньского языка, звыразнїня писма, скоротив і выхабив літературу: А. З.