Штефан Смолей

КРОКЬІ МОЛОДОГО АНДРІЯ БЕРЕЗЫ

1.

 

По Другій світовій войнї,

по штиридцять восьмім

роцї, по фебруарї,

в нашій републіцї

новоты заваджали.

В промыслї зачали

всягды знароднёвати,

по селах зачали

дружства закладати.

 

До Верьбин панове

все частїше зашли,

i там до старосты

приглашкы принесли.

Люде ся бояли

дружство підписати,

на землях сполочнї

стати ґаздовати.

 

 

До Верьбин привезли

менше стадо овець.

В кошарї як бача

быв Геленчин отець.

Старав ся о вшытко,

што требало мати,

жебы мiг з вiвцями

добрї ґаздовати.

 

Андрійко Березiв

іщі быв школярь, хлопець.

Іщі ходив до школы,

міщанку в Лабірци.

Ёго дїдо хотїв,

жебы з ним пас вівцї.

До Лабірце мусив

лем пішо ходити.

Довгу драгу в лїтї

i в зимі бродити.

Дїдо му догваряв:

„Андрійку,

уж не ходь

з хлопцями

до школы.

На што

тобі буде?

Кедь ты

і на поли

будеш

ся учіти!

Як треба

овечкы

добрї

подоїти.“

 

Сміяв ся з Андрійка

ёго старый дїдо.

„Бача

з тебе буде!

Як я, ту,

твій дїдо!“

 

Може і сам не знав,
што про внука сновав,

кедь ёго од школы

в тім часї одгваряв.

Приучав ку вівцям,

чудному ремеслу.

Андрійкови гварив:

„Хлопче,

вівцї тобі

богатство

принесуть.“

 

Із Андрійка відїв

бачу великого,

бо думав, же скоро

він заступить ёго.

Бо і ёму буде

треба одпочіти,

знав, же уж не довго

сам буде робити.

З родины не хотїв

бачівства ся вздати,

бо і ёго отець

так став приучати.

Андрійкови гварив:

 

„Мене?

Іщі меншого

отець

на поле

водив.

З вівцями посылав,

i сам зо мнов

ходив.

Я давно

знав вшытко,

што

требало знати.

Лем бы

векше стадо

нам

треба мати.“

 

Андрійко быв радый

легкому жывоту.

При хлопцях ся хвалив,

же уж мать роботу.

Же веце не буде

до школы ходити,

же із дїдом буде

на поли робити.

 

Із хлопцїв дакотры

ёму завідїли,

дакотры із завісти

i зненавідїли.

Же они мусили

до школы ходити,

а Андрійко уж міг

собі заробити.

 

Із хлопцїв дакотры

ся му догваряли,

же робити бачу

він іщі дуже малый.
„Андрійку,

іщі стече

велё воды

ярком,

покы

будеш мочі

быти

добрым бачом.

Ты іщі

молоденькый,

мусиш

сам признати,

вівцї до

старобы

ты не

будеш пасти.

Без школы

де підеш?

Што будеш

робити?

Наперед

ті треба

до школы

ходити!“

...

 

(З приправлёваной книьжкы автора – Радостне навернутя.)