4. 6. 2021: Осиф КУДЗЕЙ: Погріб, Просьба споза гроба, Недїля (Стихы)

Осиф Кудзей

Погріб

Впала опона,
Іван доконав.
Ёго особу
о курту добу
дають до гробу:
    Дослужыли рукы,
    дослужили ногы,
    лежыть ту небогый,
    як перед ним многы.
    Оджыли свої лїта
    одходить зо світа
    у трунї запертій
    в допроводї смерти,
    котру не мож сперти.
Радо бы пожыв,
но уж раб Божый
іде в покорї
к Отцёви горї
аж так над зорї.
    Не відїло око
    і не чуло ухо,
    што чекать высоко
    на покірных духом.
    Мы ту з місця того
    просьме Всевышнёго,
    няй до раю свого
    прийме помершого
    як му даме збогом.

Просьба споза гроба

Світьска путь міла ся мі скончіла,
але про душу то не конець.
Сестры і братя, родино міла,
позтерайме слызонькы з лиць.

Душа мі прагне по тім жывотї,
де не панує жаль, біль і стон.
Мольме ся за ню теперь і потім,
коли дозвучіть погробный дзвон.

Тїлу не треба уж помагати,
помочі треба душі моїй.
Зато ся мольме, няй Божа Мати 
до раю войти поможе їй.

Просьме Господа Бога жывого, 
што своёв смертёв смерть переміг,
няй мі отворить вход Царьства свого,
жебы-м навікы з ним жыти міг.

Покы час за мнов закрыє слїды
а коло гроба наросне мох,
дайте на Службы і Панахіды,
няй милостивый буде мі Бог.

Недїля

Тыждень минув помаленькы,
знова є ту недїленька.
До церьквы ня кличе она,
бо смоть, у дзвініцї дзвонарь
уз дзвонить з дзвонами трёма.
Дзвоны дзвонять, но я дома...

Іти бы ся мі хотїло,
но тїло мі похворїло – 
не єм в церькви зраком, слухом,
но єм там участный духом.

„Знай,‟ повіла мі недїля,
„даґде суть в церькви лем тїла...‟

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020)