21. 11. 2021: Маріяповч: Путницьке місце Русинів зачало писати свою історію перед 325 роками

Маріяповч є місцём єдности, де віруючі многых народів честують материньску любов Марії, повів Папа Іоан Павел ІІ.

В авґустї 2021 з нагоды святкованя праздника Успенія Пресвятой Богородіцї в малім мадярьскім містечку Маріяповч шторік проходить ґрекокатолицькый одпуст. Хоць містечко находить ся на теріторії Мадярьска, якраз Маріяповч быв вызначным путницькым місцём ґрекокатоликів із Пряшівской і Підкарпатьской Руси. А русиньскы путници з днешнёй Словакії і Україны на тото місце ходять молити ся ку чудотворній іконї Пресвятой Богородіцї доднесь.

Припомянеме собі історію того путницького місця, кедьже зачаток цїлой ёго історії вяже ся ку 4-му новембру 1696-го року, і минуло 325 років од першого чуда, котре ся там одбыло.

Повч – Маріяповч

Маріяповч находить ся у Саболчско-Сатмарьскій жупі. О історії малого села, з котрого выросло тото містечко аж так много інформацій не є. Назва Полх або Повч першыраз обявлює ся в документах із 1280-го року. Село од XIV. столїтя належало родинї Баторіёвых а пізнїше, од XVIII. столїтя, родинї Кароліёвых. Вызначным про село быв рік 1696.

Ікона Пресвятой Богородіцї

В тых часах мала Ґрекокатолицька церьков в Повчі деревяну церьковцю, котра ничім в тім часї не одрїзняла ся од іншых церьквей.

Втогдышнїй священик Даніел Папп намагав ся обновити в церькви іконостас. На тото хотїв дати грошы єден віруючій, Ласло Чіґрій, котрый хотїв пожертвовати на іконостас із вдячности за выслободжіня із турецького заятя. Ікону Пресвятой Богородіцї написав брат священика Штефан Папп в роцї 1675 за шість золотых толярів, котры Чіґрій хотїв заплатити, но ёго родічі бісїдовали, же то барз высока цїна. Наконець за ікону заплатив Повчан Лорінц Гурта.

Папп ікону написав темперовыма фарбами на дочку із явора. Коло того строго дотримовав правил писаня ікон. За восточным церьковным уменём тота ікона Богородіцї належыть меджі тзв. тіп Одоґітрії.

По Другій світовій войнї была ікона рештаврована і втогды на нїй обявили напис, котрый собі там якбач дав Паппом записати Чіґрій, якый наперед ікону обїднав. На іконї ся пише: „Я, раб Божый, дав єм зробити тоту ікону на одпущіня моїх грїхів.“ Тото рештаврованя доказало, же ікона є досправдовым покладом, котрый быв меджічасом бароково перемалёваный. Двадцять років по тім, што была ікона написана, стало ся чудо – ікона слызила. Было то конкретно в роцї 1696, дня 4-го новембра, што ся ікона записала до історії.

Слызиня чудотворной Богородіцї

Што ся властно в тот день стало? Почас святой літурґії, почас анафоры, єден рольник, котрый ся звав Мигаль Еорі, із несподіванём збачів, же на іконї з оч Богородіцї течуть слызы і на їй лицю видно біль. Не тырвало довго і тота вість рознесла ся меджі людей. Такой на другый день велика кількость віруючіх зышла ся в церькви, пришли і цісарьскы офіціры, воєньскы духовны, урядници зо жупы.

Пришов і римокатолицькый священик зо сусїднёго села, котрый ку іконї підняв дїтину єдного офіціра і тота дїтина, по дотулїню ся іконы, выздоровила. Щастлива матірь із вдячности, же Богородіця навернула здоровля дїтинї, взяла пацеркы і дала їх перед ікону.

І тым ся зачала традіція, котра тырвать доднесь. Люде приходять перед ікону Богородіцї в Маріяповчі і приносять цїнности, котры зохабляють коло іконы як подяку за то, же їм Богородіця помогла.

Слызиня тырвало од 4-го новембра до 8-го децембра із перервами. Почас того пришов до церькви і командант цісарьского войска із своїм допроводом. Тото войско стримовало ся коло Тисы і вів го ґроф Корбеллі. Ґроф собі попозерав ікону і слызы повтерав хусточков. Коло того было участных коло тристо людей, меджі нима были і лутераны ці калвіны. Было то властно баданя цїлого припаду, котре нарядив яґерьскый римокатолицькый єпіскоп.

Щастлива матірь із вдячности, же Богородіця навернула здоровля дїтинї, взяла пацеркы і дала їх перед ікону. І тым ся зачала традіція, котра тырвать доднесь.

Пак ся 26-го децембра 1696-го року зачали записовати выповідї свідків. Цілково 36 людей свідчіло о слызіню іконы. Ґенерал Корбеллі загнав єпіскопови властноручно написане выголошіня, котре дістав і цісарь. Тоты записніцї суть днесь в збірках Універзітной бібліотекы в Будапештї. На основі тых свідоцькых выповідей Дьордь Фенеші, яґерьскый єпіскоп, дозволив публіковати вість, же ґрекокатолицька церьков в Повчі стала ся місцём чудотворного слызіня іконы Пресвятой Богородіцї.

Леополд І., австрійскый цісарь і угорьскый краль, на жадость своёй жены Елеоноры, і на раду свого каноника Марка Даціана нарядив чудотворну ікону перенести до Відня. Кедьже тото збунтовало домашнїх людей, і цісарь ся бунту бояв, до Повчі у фебруарї 1697-го року пришов в допроводі войска. Віруючі не хотїли доволити, жебы ікона была взята і перенесена до Відня, но на просьбу священика перестали з бунтом, і так за участи віруючіх ікона была зо села взята.

Процесія з чудотворнов іконов пришла до Відня 4-го юлія в році 1697. Дали єй до каплічкы называной Фаворіта, де тот поклад прияла цісарьска пара. По довгых святкованях той дїї пак ікона была уміщена у віденьскім Домі святого Штефана.

Друга чудотворна ікона

Вже коло перенесїня іконы до Відня зробило ся веце копій. В Мадярьску суть теперь копіії в Будапештї і Остригомі, в Австрії є сім копій іконы в різных храмах. Дакілько копій мож найти і в Нїмецьку ці Швейцарії. І до Повчі дістала ся єдна копія.

О походжіню сучасной іконы, котра находить ся в Маріяповчі, суть дві теорії. Єдна, же тоту копію зробив при перенесїню іконы до Відня незнамый єзуітьскый малярь в Барцї коло Кошыць. Другов теоріёв є, же повчаньскый священик жадав од цісаря вернути ікону. Цісарь написав до яґерьского єпіскопа, же з оріґіналной іконы дає зробити копію, і тоту подарує церькви в Повчі.

Но і наперек тому, домашнї віруючі барз смутили за оріґіналом. Свою важность теперїшня ікона здобыла аж по тім, кедь єднако як перша ікона тота копія так само зачала слызити. Стало ся так 1-го, 2-го і 5-го авґуста 1715-го року. А теперїшня повчаньска ікона слызила іщі раз. В децембрї 1905-го року. З перервами чудо коло іконы тырвало майже цїлый місяць. Тото зачала бадати як церьков, так і світьскы уряды. І єдны і другы слызиня потвердили.

Маріяповчаньска базиліка

На основі чуда, котре ся стало в Повчі, штораз веце путників зачало ходити молити ся до той церькви. Поступно на тото місце пришли отцёве василіяны, котры там засновали монастырь і збудовала ся і нова, векша церьков, котра є властно частёв монастырьского комплексу.

Монастырь дав будовати мукачовскый єпіскоп Михаіл Емануіл Ольшавскый. В роцї 1915 до Маріяповчі пришли і василіяны з Монастыря Сошествія Святого Духа в Краснім Бродї, кедьже тот монастырь быв почас боїв Першой світовой войны зниченый.

Місце здобывало штораз векше значіня про реліґійный жывот наперед Мукачовской єпархії, а пак і єпархій, котры ся зродили з нёй – Пряшівской і Гайдудороґской. Історічны документы свідчать, же 8-го септембра 1946-го року, з нагоды 250-ой рочніцї першого слызиня іконы, коли ся церьков посвятила по цїлковій внутрїшнїй і вонкашнїй реконштрукції, пришло на святкованя 250 тісяч віруючіх. О два рокы пізнїше Папа римскый Пій ХІІ. удїлив тій церькви тітул базилікы – папского храму.

Місце єдности

Кедьже теріторія, на котрій находить ся і Маріяповч, была теріторіёв Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії, село, пізнїше містечко, стало ся путницькым місцём вшыткых Русинів, котры належали під тоту єпархію, яка мала свою юрідікцію над угроруськыма землями.

І кедь ся пізнїше конштітуовали новы єпархії, котры ся оддїлили од Мукачова, русиньскы віруючі аж до часів комуністічного режіму ходили на тото путницьке місце, котре все брали за своє.

По падї комуністічного режіму в нашых країнах віруючі з Пряшівской і Підкарпатьской Руси знова собі нашли путь до Маріяповчі, де ходять доднесь. Маріяньске путницьке місце в Маріяповчі про мадярьскых віруючіх зістало одкрытым і почас комунізму. У 1998-ім роцї Папа римскый Іоан Павел ІІ. выголосив, же „Маріяповч є місцём єдности, де віруючі многых народів честують материньску любов Марії, котра ся трапить про грїхы своїх дїтей, і про них ся незломно пригварять у свого Божеского Сына Ісуса… Вшыткы тоты народы ту приходять, жебы споїли свої слызы із слызами Дївы, і так їх очістили і споїли з єдинов спасительнов жертвов Ісуса Ізбавителя.“

Отцёве василіяны із Краснобрідького монастыря шторік роблять путь до Маріяповчі на централный – главный одпуст. Кошыцька єпархія робить шторік свою властну путь до Маріяповчі в септембрї. І Мукачовска ґрекокатолицька єпархія вернула ся ку традіції путованя ку чудотворній іконї, а робить свої пути до того історічного русиньского реліґійного центра.

Но і не мож не спомянути, же многы віруючі ходять на тоты одпусты і окремо, самы. Так, як то колись робили їх предкове. І так мале містечко в днешнїм Мадярьску є доднесь так дакус і нашым, русиньскым. Сам Іоан Павел ІІ. придав ся ку тому великому чіслу путників, кедь у 1991-ім роцї навщівив Маріяповч і стрїтив ся з ґрекокатолицькыма віуючіма.

Петро МЕДВІДЬ, Лем.фм. Ґрафічна і языкова управа: ред. АРК в СР.