19. 4. 2024: Мілан ҐАЙ: Стрїтнутя у Фалківцях (Повіданя)

Мілан Ґай

Стрїтнутя у Фалківцях

Драга їм убігла цалком добрї, ани ся не сподївали і уж были у сусїднїм селї. Коли пришли близко дому, де бывали Мілка і Надя, котра ся акурат вертала од камараткы Яны домів, бо вєдно мають вырїшыти даяку задачу із школы. Сестры Мілка і Надя уж ходили на учнёвскы школы а были Мартіновы сестенїцї. Єдна мала быти кухарка а друга продавачка. Зато Мілка закликала їх до двору, побісїдовати. Посїдали вонка на дворї на дрывітнї*, до холодку, де ся з нима звітав ай їх брат Мілан і братранець Дюрї, котрых обидвоми уж познали.

„Та што, якый проґрам мате на днесь?‟ позвідовав ся Мілан.

„Та, може підеме дашто поопікати вечур ку огню, але о тім іщі побісїдуєме.‟

Мілан, брат Мілкы і Надї быв такый незодповідный чудак. Робив всягды а ниґде.

Робота му не смакoвала, але зато палїнка гей. Лем наставoвав уха де підуть, жебы за нима міг прийти, бо знав, же ай ёму ся там пак дашто уйде.

Іван присів ку Мілцї, котра была ёго добра камратка і обернув бісїду о Марьцї, же што а як то буде з нёв?

„Самособов, же уж єм тї то говорила. Ты єсь мій поклад. ‟

За куртый час бы мала прийти. Іванови такой підскочіло сердце і не міг ся дочекати, коли конечнї прийде.

Мілан дудраючи попід нїс, же ту ніч не высидить, вырїшыв піти до корчмы.

Бісїда ся потім звернула, де підуть розложыти огень. Вольба впала, же за коляй – горї під лїс на луку.

Конечнї на дворї з поза сусїдовой хыжы вышла Марька. Было на нїй видно, же є дость стремована і ганьблива. Помаленькы ся приближовала ку ним.

Іван став і пішов їй на проти. Звітав ся із нёв і понукнув місце коло себе. Быв несмірно рад, же по тыжнї їх стріча вышла. Довго не сидїли, побрали собі річі і одышли на догоднуте місце до лїса.

На моторку сів Мартін, до середины посадили Марьку а за ню собі сів Іван. Но было їх кус велё, але помістили ся.

Мартін ся потім іщі раз вернув за сестрами Мілков і Надёв. Іван з Марьков остали на них чекати. Приступив ку нїй, обняв єй коло пасу, притиснув до себе і поцїловав на лице. Зачала ся одтяговати, бо остала сама. Была несміла, але може і повна очекованя, як то буде далше. Было на нїй познати, же ся ганьбить і перемогать єй трема.

Облечену мала теплакову суправу так, же было добрї видно з  поглядом на єй молоды рокы і одчути женськы предности, кедь єй ку собі Іван притулив. Позвідовав ся, же як пережыла тыждень од їх послїднёго стрїтнутя?

„Так у школї то уж є лем таке вольно, заокруглюють нам знамкы а помалы одовздаме книжкы і кончіме.‟

„Так же ты єсь уж девятачка і кінчіш, гей?‟

„До першой класы ня не зарвали спискы та єм наступила о рік пізнїше.‟

„А де ідеш далше, на яку школу што єсь собі выбрала, або чім хочеш быти?‟

„Іду штудовати на середню готелову академію до Кошіць. Бавить ня робота із людми в решравраціях, готелах а так.‟

„Та то парада, я тыж там штудую а іщі два рокы буду.‟

„Та тїлько ты маш властнї років?‟ была зведава Марька.

„В  авукусті буду мати вісемнадцять. Вєдно з Мартіном іщі будеме ходити до Кошіць два рокы – дялково коло роботы.‟

Наістно у голові перераховала віковый роздїл міджі нима, бо лем так повздыхла.

Може бы іщі у обнятї бісїдовали довше, але было чути гуркотаня моторкы, так Марька выковзла із ёго рук і вєдно чекали на приход Мартіна, Мілкы і Надї.

„Но та як, молодята мої,‟ не одпустила собі познамку Мілка як їх головна

посереднічка.

„Та як сьте ся нам ту мали?‟

„Дость скоро сьте пришли, мав єм мало часу.‟

„Іщі го будеш мати дость коло огня.‟

Мартін скрыв моторку до кряків і помалы ся вшыткы побрали із ташками у руках горї бережком на близку луку. Скоро зачали зберати ріджя* на огень, бо за куртый час уж буде тма.

Огник зачав горїти і было інтересно позерати до ёго полумя, із якого вылїтовали іскры з дерева, котре горїло світлым огнём.

Іван собі сів поблизко Марькы а Мартін мусив „грати“ на дві страны, раз коло Мілкы а раз коло Надї, жебы не были самы.

„Так ідеме опікати, ці нї?‟ повіла Мілка. „Можеме,‟ согласили остатнї.

Надя глядала воду, бо была барз жаздна.

„Там коло крячка у полотнянїй ташцї є малиновка у флящатях та собі выберь,‟ одповіла сестра.

________________________________

• ріджа – конаря, дрыва на огень

 

„Але хто мі єй отворить?‟

„Можеш мі єй подати?‟ попросив ся Мартін, і з ножыком малиновку отворив.

„Хоче іщі дахто ся напити?‟

Остало тихо, положыла отворену зазатковану фляшку ку крячку, де были остатнї річі.

Іван попросив Мартіна, жебы пішов вырїзати пруты на опіканя, кедь уж мать у руцї ножык. Тот без вшыткого одышов до близкых кряків коло лукы, де росли лїскы і принїс  вырїзаны пруты ку огню.

Не хотїв то охабити на Івана, бо добрї відїв як вєдно з Марьков сидять стулены близко себе. Та што бы про своёго доброго камарата не зробив.

Зачав стругати пруты і рихтовати на опіканя. Мілка з Надёв зачали выберати „провіянт“ із ташок. У єднїй нашли ковбасу, у далшій солонину, цібулю, заваряны грибы – но єдным словом повідане, готова ґурманяска шпайза. Але головне было, же ся ту нашли ай дві фляшкы вина.

Марька із Іваном пришли тыж помагати а подля того, хто што хотїв надївали на пруты, солонину з цібулёв, або ковбасу з цібулёв. Каждый собі выбрав, што хотїв і єден по другім стали опікати. Луков было чути пахоту опіканой солонины, цібулї і ковбасы.

„Но та лем почекайте, іщі не їчте, бо ся вам хопить жалудка,‟ додав Мартін.

Выбрав вино, отворив і поналивав до погарів. Припили на здравя, каждый даґде одложыв свій погар і зачали їсти. Скоро анї не говорили, лем сем так дахто додав: „Яка  то доброта.‟

„Зышла бы ся ай горчіця ку ковбасї, не маме?‟ опросила  ся Надя.

„Мам єй там даґде у ташцї, лем поглядайте, бо єм єй брав з дому та чом сьте ю не выбрали?‟

„Кедь буде дахто собі хотїти із нєй набрати, ту буде.‟

Помаленькы подоїдали, запили малиновков а наконець каждый узяв допити одложеный погар з винком. Наїджены посїдали около огня. Іван позберав обгоріте конаря і поприкладав знова на огень, котрый такой став яснїшым і освітлёвав луку додалека.

Впала роса, далше од огня стало холоднїше, зато ся дївчата пхали близше ку огню. Лем Марька сидїла боком, у руцї мала прутик,  котрый остав од опіканя. Ёго конець тримала у огнї, якый помалы догорёвав.

„Не бав ся із огнём, бо ся будеш вночі посиковати,‟ напомнянув єй із смїхом Іван і пішов ку нїй сїсти.

Сїв собі за ню, за єй плечі, розтягнув ногы і присунув ся ку нїй зозаду так, же єй мав обняту руками. Голову притулив на єї плечі ку волосям, што Марьцї не было по волї і зачала одтяговати ёго рукы. Сїв собі тогды коло нёй і не хотїв быти дотеравый.

Подумав собі, же наісто ся ганьбить своїх сестернїць – Мілкы і Надї, котрым то але было вшытко єдно. Із прибудаючіма погарами вина ступала налада. Мартін зачав співати. Поступнї ся придали і останї, лем Марька даяк не мала дяку і не співала. Коли тото збачів Іван, притулив єй до себе і позвідовав ся, чом не співать.

„Я не знам співати, не мам добрый голос.‟

„То не вадить, лем співай! Допий вино а голос прийде!‟

„Я уж ани не можу пити, бо буду пяна.‟

„Та іщі лем другый недолятый погар на наладу пєш а уж будеш пяна?‟

„Про мене уж ай тото є велё.‟

„Не буду тя нутити, ты знаш тївко можеш.‟

Коли доспівали співанку, Іван зачав співати свою облюблену співанку і затягнув:

 

„Не мам я голосу,

не мам ниякого,

ей гой, бо-м ся не научів,

не мав єм од кого.‟

 

Дївчата тоту співанку не знали та лем слухали. Мартін ся придав ку Іванові і зачали вєдно співати далше:

 

„Бо моя мамочка

нїґдай не співала,

ей гой, лем ся фурт старала,

бо нас велё мала.

 

Мамко моя, мамко,

не старайте вы ся

ей гой, як мы выроснеме,

розыйдеме мы ся.‟

 

„Шувна співанка,‟ повіли дївчата, „мусите нас єй научіти.‟

„Так іщі раз або два раз вам єй заспіваме і будете знати,‟ одповів Іван.

Мав добрый голос, не было потребно, жебы му при співі дахто помагав. Доказав голосно співати ай сам. А як затягнув, та наоколо ся лем так вшытко трясло од ёго голосу, што оцїнили і дївчата, котры слухали, як співали вєдно з Maртіном.

„Та то неправда, што співаш, же не маш голосу. Тадь твій голос як дзвін,‟ похвалила ёго Мілка.

„Но кедь то ты говориш, так то беру.‟

Налада ступала, бавили ся добрї вшыткы вєдно співали, але час не чекав, і чім далше надходила темнїша ніч. Коло огника было приємно і тепло. Помалы бы ся уж требало зберати і домів. Марька уж скорше просила, же уж їй треба буде піти домів.

Мартін попідкладав і позгартав огень на копу, жебы ся дашто од нёго не яло*.

Позберали свої річі і помаленькы ся выбрали домів. Іван запалив на огнї факлю, яку зробив з березовой скоры, надїту на палічцї. Ясне світло факлї світило наоколо і освітлёвало дражку долов із лукы, так же каждый добрї відїв кады ступать. Мартін  пішов до кряків по моторку, жебы попорядку поодвожав дївчата домів. Сама перша хотїла іти Марька, жебы была чім скоршей дома, бо мама ся буде старати. Самособов, же вєдно з нёв пішов ай Іван. Надя з Мілков не были проти і повіли, же будуть помалы іти, няй по них прийде.

У селї заставили далше од дому, де бывала Марька, жебы дахто не відїв, же із кым была. Не хотїв єй пустити, просив, жебы остала покляй прийдуть остатнї. Тримав єй коло пасу на краї драгы у тмі і тулив до себе, але їй то не было по воли. Позвідовав ся єй, ці може прийти о тыждень. Прикывла.

„Прийду у суботу на моторцї о пів восьмой вечур ку вашій хыжі та чекай на дворї. Кедь ня збачіш, одыйду і буду тя чекати на бочнїй дразї коло церькви, добрї? Даяк суть довго, пусть ня, уж мушу іти, не можу веце чекати!‟

Притулив єй ку собі, але она ся одтягла, жебы єй не міг поцїловати і попонагляла домів, бо по дразї ся дахто ку ним приближовав.

„Так о тыждень, добрї?‟

___________________________________________________________________________

• не яло – не запалило, не хопило горїти

 

Розбігла ся домів, а він ани не зачув, ці му дашто одповіла або нїт, бо скоро заникла у тмі.

За куртый час пришли остатнї.

„Та ты сам, де є Марька?‟

„Але, понагляла ся домів.‟

„Знаш, Іване, она іщі молода та знаш, же ся о ню мама страхує. Не роб собі з того ніч.

„Розумлю, як то є. Помалы далше зайдеме.‟

„Но але не бісїдуйме ту на дразї, подьме до нашого двору.‟

„Де нас треба, уж є дость годин, підеме може помалы уж ай мы.‟

„Цїлы вакації маме іщі лем перед собов, буде дость часу.‟

Мілка пришла ку Мартінови і о дачім вєдно бісїдовали. Іван з Надёв были кус далше і бісїдовали лем так, жебы бісїда не стояла і помалы выходили до їх двора. Сїли собі на лавочку на дрывітнї, де были ай перед одходом до лїса. Надя засвітила вонка світло, котре освітлило двір. 

За куртый час зачули жудраня, незрозумілу бісїду, котру было чути все веце і веце.

То із корчмы ішов їх підпитый брат, і уж быв коло Мартіна з Мілков.

Як вєдно приходили до двору, не одпустив собі вопрос, ці ся іщі дашто не звышыло выпити із жыванськой?

„Ніч вера, маш правду. Маш дость, аж через голову,‟ одповіла му сестра Мілка.

„Котрый мі будете шовґор?‟ Не дав ся одбити припитый Мілан.

„Та може дакотрый буде, або жебы обоми?‟ продовжовав дале.

„Не гулякай ту, але ідь собі лячи,‟ просили го сестры.

Мартін з Іваном відїли, же їх не послухать, розлучіли ся з дївчатами, же прийдуть о тыждень і побрали ся домів.

„Так добру ніч, дякуєме за сполочность,‟ і потихы одышли з двору.

Драга домів была в погодї, акурат на моторцї было холоднїше та ішли дакус помалше.

Перед домом Мартіна, іщі вєдно курто побісїдовали.

„Цалком то было добрї,‟ повів Іван,‟ лем Марька є даяка ганьблива.

„Но а што бы єсь хотїв по іщі лем другій стрічі? Помаленькы ся лїпше спознате.

Фалківцї не аж так далеко, „шмыкнеш“ за нёв лем коли сам будеш хотіти.‟

„Маш правду, Мартіне.‟

„Но а ты як, ани єдна тобі не учаровала. Ани барз не може, бо то мої сестернїцї. Будеме лем як добры камаратя, ай кедь веце ня притягує Мілка. Є така приємнїшша, Надя є скоршей така одміряна. Ходжу там ай зато, жебы тя дали до копы з Марьков.‟

Было бы іщі о чім бісїдовати, але рано треба ставати, зато вырїшыли, же завтра по лїтурґії побісїдують.

(З приправлёваной книжкы автора - Несповнены слюбы.)