15. 8. 2022: Всесторонного дїятеля Сіона СІЛЬВАЯ 90 років од смерти собі теперь припоминаме

Сіон Сільвай (Сіонъ Сильвай) нар. 29. 1. 1876 у Сускові втогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Україны, умер 15. 8. 1932 у Турїх Реметах втогдышнёй Чехословакії, теперь на теріторії Україны. Быв священиком, драматурґом, малярём, композітором і ведучім хору на Підкарпатьскій Руси.

Сын священика і писателя Івана Сільвая, Сіменон Сільвай закінчів в Ужгородї ґімназію і богословску семінарію. Высвяченый на ґрекокатолицького священика быв о роцї 1900. У дакількох селах, де служыв як душпастырь (Обава, Ворочево, Турї Реметы), засновав церьковны хоры, дакотры з якых досягли професіоналну уровень. Ёго хор з Ворочева выступав в Ужгородьскім театрї. Опубліковав збірку пісень із русиньсков тематіков „Пѣсни‟ (1926), єден із творів котрой – „Молитва русина‟ зістає єднов із популарных гімнів, што і днесь ся співать на културных і іншых патріотічных акціях.

С. Сільвай быв найвеце знамый за жывота своїма пєсами, што были інценованы театралным кружком Общества А. Духновіча і професіоналным Земскым підкарпаторуськым народным театром. Тыма пєсами были „Маруся‟ (1930), яка была інсценована як оперета, „Недобре кота в мѣхѣ куповати‟ (1931), „Іосифь Прекрасный‟ (1934) і „Овчарь‟ (1933), котра была інсценована у штырёх дїях Владиміром Грабарём і Михайлом Луґошом (1940). С. Сільвай писав і чітав проповідї в церькви традічным церьковнославяньскым языком із російскым языком і елементами русиньского розговорного языка.

Здрой: Михайло АЛМАШІЙ, Павел Роберт МАҐОЧІЙ, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 690, переклад із україньского языка: А. З.