9. 8. 2024: Меланія ГЕРМАНОВА: Няньковы мудры рады (Повіданя)

Меланія Германова

Няньковы мудры рады

– Оле, подь ту, Іване, хочу з тобов побісїдовати о єдній мудрій річі.

– Першый раз, няньку, сьте ня ословили по менї, та зато іду послухати тоту „мудру річ‟.

– Бодай бы і ніт, кідь ниґда ня не послухаш, кідь мам охоту ті дашто мудре порадити.

– Ниґда вас, няньку, не послухам, бо іщі сьте мі ниґда не повіли по менї, лем все: „Чорте єден, дябле проклятый, невыдареный сыне, загладило бы тя, дябле.

– А не мам чом? Іщі-сь ниґда ніч не зробив подля моёго, лем все філозофуєш а зробиш вшытко мі на перекір.

– Мамка мі нияк не повідять, як сыне мій, а вы?

– Хочу з тобов побісїдовати о тім, же на часї уж было бы ся ті і оженити. 30-ка на шыї, а ты паробок.

– Няню, до той 30-кы іщі пять років, а за тот час ся можу і оженити, і розвести.

– Оженити так, як твій брат?!

– А чом не повісте, же ваш старшый сын?

– Мій сын? Ані чути о нім не хочу – взяв собі за жену вдовіцю з єдным дїтиском. Та де му розум, ани го ту до моёй смерти відїти не хочу.

– Ани не будете відїти, бо він знать, же вы ёго Катку за невісту не прияли, Катку маме мы з мамов як за властну, мі – сестра, а мамі – як властна дївка. Щі раз мама без нёй на поли не были, а єй дївочка – то голубча зо самого неба.

– Така подля тебе доброта, але у нас іщі не была, нам ніч не помогла.

– У нас не была зато, бо вы їй выкрічали на цїлу околіцю, жебы до вашой смерти ваш поріг не перекрочіла.

– А ани мі не хыблять вшыткы троє. Я жыю без них, а они няй сі жыють, як хочуть.

– Няньку, але знате чом наш Василь не послухав вашы рады?

– Бо закерный і він і тота вдовіця, пек бы їм было.

– Ніт, няньку, Василь не є закерый, але вы му радили такы дївкы сі взяти, што єдна історія.

– А то што, яку історію я му радив?

– Та таку што є клептоманка, злодійка.

– Боже, яка там чудніця, єден медївник вкрала на Русаля на Монастырї.

– Але вкрала го од сусїдів. Василь не хотів о тій злодійцї ані чути.

– А што Маря Комышакова?

– А тій што хыбило, дївка як ружа.

– А тій, як вы гварите, ружі, при нашій годиновій бісїді пять раз выпала протеза з папулї, а іщі ся і похвалила, же то є родове, же такы зубы будуть мати і їх дїти.

– Но та то чудо, превелике чудо. А хто не має проблемы зо зубами?

– Няньку, але она молода, а у пыску підкова, што сі то фурт давать до папулї.

– Добрї, Петре, няй буде твоя правда. Але чом сі Василь не взяв Ірену, або Юстину Фрайтову – дївка робітна, побожна, кажду недїлю ходить до церькви а співать з молитвенника – котра дївка так ся тримать?

– Няньку, але Юстина співать, а молитвенник тримать у руках опачно. Чом? Бо не знать чітати.

– А што з того чітаня? Принесе ті дашто до обыстя? Зробить ся богатшов або красшов?

– Дякую вам, няню, за таку раду, же іщі вам єден приклад приведу – вашу злату раду.

– А то зясь яку, ніч таке сі не памятам.

– Я вам припомяну – раз сьте домів привели дївку – мі за жену, якусь Катрену ці Марену.

– Но а што ї хыбило? Молода, красна, але тобі ся ани тота не любила.

– Молода і красна то іщі бы даяк было, але на другім валалї мала двоє дїтей – іщі цалком малы. Ани то іщі бы не было ніч, але...

– Што, сыну, але і Василь взяв собі вдовіцю з дїтинов.

– То была вдовіця з нашого валалу з єдным дївчатком, жена, як фалат хлїба. А тота з другого валалу з двома дїтми, а за носом третє – таку сьте мі, няню, радили за жену.

– Я уж барз зведавый на тото твоє женїня – кого сі сам выбереш. Але памятай єдно, же так, як я ті радив, бы-сь быв і богатый і спокійный.

– Дякую вам, няньку, за вашы мудры рады. О місяць ся женю, а таку жену сі беру, жебы была і мудра, і добра, а не подля вашых рад.

(З приправлёваной книжкы авторкы – Што жывот принїс.)