9. 4. 2016: 23. марца 2016 по тривалій хворобі перестало бити сердце поета Володимира Танчинця

Судьба выміряла му неповных шістдесят років. То є факт, кідь то брати подля штатістікы. Але фактічно, поети – несмертельны. Они жиють тілько, накілько зіставають  інтересныма своїм сучасникам і наступным поколїням. І кідь у великім космосї выдміряно жыти іщі тісячі років карпаторусиньскому народу, тілько часу буде жывити ся народ із жывотодарных поетічних жрідел, створеных Божым провідїнём. Поети і писателї одходять за граніцю міджі жывотом і вічностёв, але жрідел духовности выникать все веце.

Володимир Танчинець пришов до літературы в зрілім віцї, як і інші русиньскы літераторы той ґенерації, яка была позначена негатівами сталіньской народностной політіки неузнаня русиньского народу в Совєтьскім союзї і совєтьскій Українї. Од того часу на Україні ся ніч не змінило; і лем новы європскы ініціатівы приучають тото посттоталітарне сполоченство яктак узнавати карпаторусиньскый народ і давати му почливость.

В. Танчинець охабив по собі два поетічны зборникы – «Тямте нас!» (2002) і «Русине, віруй!» (2010); він вже думав про свою третю книгу – зборник поезії і короткой прозы, але про хвороту не судило ся довести тото дїло до лоґічного завершіня і одтепер то стає дїлом чести русиньской громады.

Володимир Танчинець народився 31. октобнра 1956 року в прекраснім русиньскім селї Шырокый Луг на Мароморощінї (Тячівскый раён), і хоць скоро пішов до шырокого світа, з родным селом николи не перерывав споїня. По закінчіню вісемрічной школы у роднім селї продовжыв здобывати середню освіту в раённім центрї – містї Тячево. Дале была повинна воєньска служба, першый робочій стаж, а од 1978 року – служба у поліції. Здобыв высшу освіту – закінчів Высшу школу поліції у містї Нижнїй Новгород (Ґорькый). Служыв у Чопі, дале – в Ужгородї. Ту передчасно пішов не пензію у функціїв майора поліції (1995). Міг бы і дале служыти, але не стерпів корупцію в орґанах поліції. Жебы не марнити час, заложыв пріватне автобусне споїня «Ужгород – Шырокый Луг». Проявив добры способности в будуваню авт – сконштруовав і зобрав експеріменталный приклад амфібії – авта-всядихода. Міджі тым много часу придїляв самоосвітї. Став чітати книжкы о історії карпатьскых Русинів, творы русиньскых літераторів, мемоарістіку.

Одты ся дістав до світа поезії. Як чоловік з проникливым складом мысленя швыдко усвідомив драматізм історії Русинів. Поезія про нёго стала єднов із форм боя за правдиву історію свого народу. Одданый патріот своёй землї, у творах він одзеркалив народну правду про події на Красному Полї, про сталїньску анексію Підкарпатьской Руси, про етноцід карпатьскых Русинів і заказ народности «Русин», про НКВД-івскы методи застрашованя містного жытельства і под. Глядав про поезію оріґіналны формы, поет оспівав родну отчізну і єй обранцїв:

„Чужі на своюй – не чужуй земли,

Вы выжывали гурько, як могли,

За віру предкув розпинали наш народ,

За имня своє скоріняли род.

Тко одрікався, была честь тому и слава

Плекала файно їх тогды держава,

А тко прадідув род не предавав,

Тот денно й нощно тяжко бідовав.

Вун бідовав, но душу сокотив,

Надію мав, из нив у серцю жив.

Язык, обычай, віру нам оддав –

Д народови чужому не пристав!

 

(«Прадідам-русинам»)

У творчости Володимира Танчинця немало філозофічной ці лірічной поезії, як і поетічны образы карпатьской природы, прикладів поезії про дїти. Він тыж спробовав  перекладати, так в русиньскім языку обявили ся поезії Серґея Єсенїна, Володимира Висоцького, Расула Гамзатова. Проговорили до душі чітателя тыж ёго першы прозовы творы, надрукованы у збонику «Русине, віруй!»: «Баба Цилиха», «Снаряд», «Йван-кашовар», «Переправа». Творы Володимира Танчинця написаны талентовано; они  одразу полюбилили ся редакторам русиньскых періодічных выдань і авторам школьскых учебників. Выберы поезій В. Танчинця тыж вошли до ряду антолоґій сучасной русиньской поезії, выданих як в Українї (2012), так і в Мадярьску (2008). На слова ёго стишків были складены піснї; теперь они у репертоарі народных русиньскых співачок Віри Баганіч та Ольґы Прокоп. А у 2010 роцї Закарпатьска областна телевізія  «Тиса-1» зробила півгодиновый філм «Колесо життя Володимира Танчинця» (режісер Віра Кобулей).

Смутком обнимать сердце справа о передчасній смерти Володимира Танчинця. Поета талетованого, брілантного і неповторного. Вічная тобі память, русиньскый будителю!

 Валерій ПАДЯК