8. 5. 2020: Меланія ГЕРМАНОВА: Сухе на зелено, Заклята рыбочка (Балады)

Меланія ГЕРМАНОВА

 

Сухе на зелено

 

– Кедь же вы мі не хочете

Свого сына дати,

Про мене такой можете

До рана сконати.

 

Мій сын-єдиночок, красота,

А ты – шкаредніця –

Не пасує така псота

До мого обыстя.

 

Няй до годины пропаде краса выдумана,

Прокляте обыстя ваше няй згорить до рана.

На тім місцї, што заляла, до рана згорено,

Сын з матїрёв лем збыхали: „То нёв поробено.‟

 

Знайте, же не тото красне,

Тото, што ся блищіть,

А ті найвекше богатство

До минуты знищіть.

 

Няй пропаде ваша пыха,

Красота – до сміха,

Пыха – порожностёв дыхать,

Смішыть чоловіка.

 

Так знищіла, зосмішнила сына із матїрёв.

А добрї, же їх скантрила – сі то заслужыли.

 

Няй ся ваш сын толь оженить,

Возьме ня за жену,

Як ся краснї роззеленить

Сухе на зелено.

 

Заклята рыбочка

 

Споза нашого хотаря

Дзюрчаня потїчка,

Про сухоту высыхала

І у нїм водїчка.

 

Плавало у нїм даколи

Рыбок цїла хмара,

Але вшыткы выздыхали –

Воды было мало.

 

Уж лем єдна ту плавала цалком на країчку,

Тяжко забря отваряла, хапала водічку.

– Не дожыю до вечера, уж гыну, якбачу.

Де те єсь, доджова хмаро – не видиш, же плачу.

 

Поможте, хто ня чуєте

Не дайте пропасти,

Поможу вам, як будете

У бідї, напасти.

 

– Не бій ся, поможу ті,

До воды тя пущу,

Лем чом знаш бісїдовати –

Тото знати мушу.

 

Але што же то ся стало? Ці ся привідїло?

Я ся із рыбков розгваряв – Де ся мі подїла?

А як ю выбрав із воды, та ся чудо стало –

Дївча прекрасной подобы перед ним стояло.

 

– То я, рыбка, любый хлопче,   

Мам рыбков плавати,

Бо мачоха ня не хоче

У хыжі тримати.

 

Жебы єм їй властнїй дївцї
Сокыня не была,

Та ня ту до той водіцї

Вночі вышмарила.

 

Але нелем вышмарила, щі і закляла:

„Жебы-сь уж дївков не была, лем рыбков плавала.‟

Там плавала із рыбками веце як піврока,

Покы меджі берегами вода не высохла.

 

– Вітця не маш, дївча злате?

– Він за то не може,

Ёго жытя тыж прокляте,

Та мі не поможе.

 

Кедь не хочу быти рыбков,

В потічку плавати,

Та мушу ю дївку брыдку

Місто себе дати.

 

Привів дївку мачохину і дрылив під скалу,

А тоту красну дївочку повів ку олтарю...

Высхла вода у потічку, згынули і рыбкы,

Лем ту кажду Божу нїчку чути дївку брыдку.

 

– Ту будеш аж до сконаня

Жабков скакати –

Сповнили ся заклинаня

Ворожылї-мати.

 

(З приправлёваной книжкы Смутне і веселе.)