8. 11. 2019: Штефан СМОЛЕЙ: СПРОСИНЫ (Свадьбяны звыкы)

Штефан СМОЛЕЙ

СПРОСИНЫ

На многых русиньскых селах самотны спросины найчастїше бывали скоро рано зо суботы на недїлю. В хижах молодых лампы світили цїлу ніч.

В хыжі молодой зышли ся із найближшой родины даскілько жен, котры домашнїм помогали приготовляти недїльняйшый фрыштык, хоць сами не знали, як спросины про молодых скончать.

До молодого хыжы скоро по півночі прышли трёми, ці штирьми хлопи із близкой родины молодого, котрых отець уж скорше позвав як будучіх просотарів. Прышли скоро зато, же із родічами молодого мали ся договорити, што у молодой од єй родічів бы мали просити, што бы в припаді свадьбы уж про обох молодых мали дати. На дакотрых нашых селах было звыком, же просотаре од родічів молодой найчастїше просили: землю, даколи і веце фалатків, жебы молоды мали на чім доробити про себе найнутнїшу обжыву. Просили корову, без котрой і в маленькій родинї ся жыло тяжко. Часто бывало, же просили про молодых збудовати хыжу. Бывало і так, же просили фундуш на збудованя хыжы із завязком молодой нянька, же при будованю хыжы молодым буде помогати. Кедь не просили збудованя хыжы, ці фундуш, ставало ся, же про молодых просили і векшу суму пінязей (даколи 1, 3, 5 і веце тісяч корун.)

В прыпадї, же родічі молодой одмітали сповнити просьбу просотарів молодого, же ся не договорили, спросины скінчіли безуспішнї а датум сварьбы молодых не быв становленый. Ставало ся, же дакотры спросины по місяцю, ці двох, ся повторяли, а дакотры были вецераз безуспішны. В многых припадох молоды мусили, бо были нучены ся розыйти.

Были припады, же молодый свого вітця просив, протестував протів тому, што ёго отець просотарям приказовав просити.

Як прыклад в короткости опишу перебіг єдных такых спросин:

 По півночі до Березовых хыжы прышли хлопи-просотарї в хыжі сідїли, радили ся із вітцём молодого, што на спросинах у молодой од єй вітця бы мали просити. Догваряли ся о вшелиякім. Молодый Василь сідїв на лавцї слухав їх бісїду, із того вшыткого, што чув, быв нервозный зато, же отець просотарям прыказовав велё просити. Василь став голоснїше говорити: „Няньку, чом вы просотарям прыказуєте, же од Зузкіных родічів мають того тілько велё просити? Кедь мы двоє із Зузков будеме зачінати ґаздовати а зато я бы казав, же із Зузков бы сьте не мали ніч просити. Зузкіны родічі Зузцї дають то, што єй будуть мочі дати. Отець говорив: „Василью, сыну мій, ты ся жениш а зато мусиш быти тихо! Зато ту суть просотарї, котры місто тебе од Зузчіных родічів будуть просити, што вам обом на зачаток вашого сполочного жывота бы они мали дати.‟ Отець на Василь позерав хмураво. Пішов ку столу із фляшкы до погарика наляв палїнкы, принїс ку сынови і нукав го выпити. Притім говорив: „Ту маш і выпий палїнькы, жебы єсь быв смілшый, але до нашых річей ся веце не мішай.‟ Василь од вітця погарик із палїнков взяв, притім собі думав: „Єден погарик выпю, холем мі мій страх із того вшыткого дакус заглушыть.‟ Поздравкав і палїнку выпив. Хоць быв дорослый хлоп, але бояв ся того вшыткого, бо сам не знав, як тоты їх спросины скінчать. Хлопи-просотарї сідїли коло стола а єден із них вітцёви говорив: „Слухай, Петре, треба ся нам уж конечнї договорити, што властнї із Зузков маме просити, і што можеме, і што не можеме спустити.‟ Отець стояв коло стола, праві брав фляшку із палїнков до рукы, бо хотїв просотарям поналивати выпити. До погарика наливав, але о чімсь роздумовав, бо палїнку в погарику переляв. Спамятав ся, як му палїнка текла долов руков. Говорив: „Праві роздумую, як зачати, але кедь єм поналивав, так наперед выпєме.‟ Хлопи взяли погарики, здравкали, черькали і з погариків повыпивали, хлїба із гіркым сыром закусили. Отець став говорити:„ Корову їм мусять дати зато, же корова до ґаздівства перша. Ку корові їм мусять дати і землю, тот загінь Під горов. Мі ся видить, же тот загін у Зузкіного вітця найвекшый. Не смієте забыти припомянути на частку із цїлого орека, яка на Зузку выйде, же єй мають дати. Но наконець не треба забыти на пінязї. Холем три тісяч корун їм мусять дати. Кедь они двоє свого не мають ніч, штось їм буде треба покупити. Не будуть мати із чого їсти, і з чім істи.“ Василь став голосно крічати: „Ніч не просьте, няньку говорив єм вам, же із Зузков не треба ніч просити!‟ Василь міцно нервозный став по хыжі ходити, міцно почервенїв, як чув свого вітця говорити просотарям што мають із Зузков просити. Знова крічав: „ Ніч не просьте, говорив єм вам! Што выдумуєте? Кедь так просотарїв нагваряте, што мають просити, так няньку мій мі повічте, што вы мі рыхтуєте дати?‟ „Василь, я знам барз добрї, што я тобі мам дати. А тото ніч, же я ёго дївку хочу за тебе взяти, то ніч?‟ Хлопи із вітцём із Василя стали ся высмівати. Стали Василя перегваряти. Із просотарїв Петро Василёви став говорити: „Василю, не будь смішный! Теперь ся ті барз добрї говорить зато, же іщі ніч не маш при собі. Іщі собі ходиш сам, як пан. Лем ты почекай, буде жена, дасть Бог, же будуть і дїти, а не будеш мати із нима де спати, а може і сідїти. Слухай мене, ты мусиш на вшытко теперь допереду думати. Потім уж буде нескоро, як не будеш мати де бывати, де за стіл сїсти і з чого їсти. Што собі теперь выпросиш, тото будеш мати. Тото од вас обидвох уж нихто не може ніч взяти. Но а кедь бы штось із того, што будеме просити, одмітали дати, так ту будеш мати свідків, нас просотарїв, можеш вшытко і через суд вымагати.‟ Далшый із просотарїв  повів: „Василью, не думай, же лем так легко ся вам буде жыти, як теперь двоїм ходити і ся любити. Вашу любов скоро вам вымінить біда і старости, якы каждоденный жывот каждому приносить. Василю, ты ся боїш, же од Зузчіных родічів будеме велё просити? Же ті Зузку не дають? Не дай ся высміяти!‟ І отець ся замішав до їх бісїды, говорив: „Із ним теперь не є бісїды, бо ся боїть вшыткого, і того, же Зузка собі роздумать а за нёго не піде.‟ Отець над сыном махнув руков а дале говорив: „Знаме добрї як то было, бо і мы такы были. Молоды хлопи, як огень і мы ся женили. Лемже нас тогды ся не просили, ці мы ся любиме, ці мы ся добрї познаме, ці вєдно ходиме. Мої родічі нашли дївку в селї, котра ся їм любила, жебы штось з собов принесла, але головнї, жебы была робітна. А я? Мусив єм быти тихо, ніч не говорити. Мав єм велике щастя а єм быв радый, бо тоту дївку єм добрї познав і она мене, так єм ся міг женити. Сыну мій, мы уж тото пережыли, што ты іщі лем зачінаш, а зато дай собі порадити, кедь сам о тім не знаш. Жывот і молодых людей є тяжкый, кедь ся поберуть худобны та перину і заголовкы подруть іщі на подїі.‟ Отець обернув ся ку просотарям і повів: „Не забыти на тото найголовнїше, што про молодых мають дати. Про молодых мусить збудовати хыжу. Будовати буде про свою властну дївку. Він мать конї, так дерево і іншый потрібный матеріал може навозити. А што головне, мать добрый фундуш, думам тот близко школы. Я не говорью, же при будованью хыжы не поможеме. Поможеме, тілько будеме годни. Но а як согласять із тым вшыткым, можете доложыти і датум свадьбы. Так, як сьме ся договорили,  будете вшытко просити. Я їм того велё не можу дати, бо я мам іщі веце дїтей. Із нашого ореку тілько выйде на каждого, кілько дам і ёму. І нам двоїм іщі буде треба жыти.‟ Отець просотарям наляв палїнкы, понукнув їх выпити і приказав помалы піти. Василь штось роздумовав, бояв ся, што на просьбу просотарїв повідять Зузчіны родічі. Дале думав: „Кедь я уж їм о тім говорив, де я із Зузков хочу бывати. Же я не хочу ту дома ґаздовати і хыжу будовати.‟ Назлощеный вітцёви знова став догваряти: „Няньку, вы забыли, же тоты часы, уж давно, давно ся поминули. Я не хочу жыти так, як вы колись жыли. Днесь у векшых містах дасть ся найти робота і бываня. Мы із Зузков ся договорили, же ту жыти не будеме. Одыйдеме до міста такой по свадьбі.‟ Отець над Василёвов бісїдов покрутив головов, позерав на сына, став му вытыкати: „Сыну мій, іщі єсь ся із нёв не оженив, а уж єсь ся спряг із нима! Але памятай! Хоць із того вшыткого зо собов не возьмеш ніч, але просити треба. Не знаш якый світ іщі буде, але жыти треба. Будеш знати, же штось дома маш. І вас двоє може біда вшелияка будьде навщівити.“ І у Зузкы не спали, і там рыхтовали, жебы про просотарїв мали штось зрыхтоване. І там найближшый сусїд Юрко Бляхів мав робити головного їднача із просотарями. Зузчіного вітця і матери ся звідав, бо хотїв знати, што із Зузков рыхтують Василёви дати. По куртій бісїдї зачули хлопске дупканя на піцкінї а по нім зачули дурканя до замкнутых дверей. Юрко Бляхів понагляв до сіней ку дверям і став ся звідати: „Хто є там під дверями? Што ся стало, же бухате, же вам дверї треба отворяти? В селї люде іщі сплять! Што за новина, же сьте нас пришли збудити ? Кедь іщі нічна година.‟ Юрко дверї одомкнув, отворив і хлопів пустив аж до хыжы, вшыткых нукав сісти на лавку ку столу. Вшыткы штьрьме посідали. Петро Баюсів ся поставив коло стола і став говорити, чом там в ночі заблудили, говорив: „Пришли сьме до вашой хыжы із далекого світа. Із востока, де уж давно, давно зявила ся звізда, котра світу возвіщала радостну новину, же в пустынї в яслах новый жывот освітляла. Тота звізда і нас прывела ту до вашой хыжы, за што вшыткы самеперше подякуєме господу Богу. Чули сьме, же у вашій загородцї мате прекрасну ружу. Мы глядаме пару нашій, бо мы в нашім садї маме другу. Може вєдно доїднаме, може доложыме а обидві ружы в нашім садї вєдно посадиме. Няй бы вєдно росли, краснї процвітали, но а жебы при них і малы ружічкы скоро вырастали. Чом сьме до вашой хыжы ку вам завітали, уж сьме вам повіли, же чом сьме вас скоро рано із спаня вшыткых побудили.‟ Юрко Бляхів просотарям говорив: „Мы в нашій загородцї маме ружу, а нехоцьяка нам там выросла. Але думам, ці в вашім садї наша ружа бы скоро не высохла. Ці вы будете мати чім ружы заляти, чім пополивати. А кедь мате, понукнийте той воды покоштувати.‟ Петро Баюсів як головный просотарь із цаністры выбрав фляшку із палїнков, поставив на стіл і повів: „Ту є тота наша вода із котров в нашім садї поливаме нашу ружу. Але і мы бы хотїли покоштувати із вашой воды, з котров сьте поливали вы вашу ружу.‟ Юрко Бляхів із під лавкы принїс фляшку, поставив на стіл і проговорив: „Ту є тота наша вода, з котров сьме в нашій загородцї поливали нашу ружу. Так ідеме коштовати вы нашу, а мы вашу, котра буде лїпша.‟ Поналивали до погариків і коштовали і ся догваряли чія лїпша. По коштовцї воды Петро Баюсів прорік: „Но а теперь прьступиме ку головній нашій задачі, чом властнї сьме ту до вас пришли. Із вашов ружов нам дате корову, котра про молодых є потрібна і ужыточна. Ку корові придате землю тоту Під горов, де бы уж в осени могли зорати, но а в яри про себе садити і сіяти найпотрібнїшы плоды про іх каждоденный жывот. Зузчіну частку з цїлого вашого орека, яка про Зузку припаде, хоць бы сьте їм дали і пізнїше. Про молодых людей, котры зачінають свій сполочный жывот найголовнїшов річов є хыжа, де бы молоды люди могли бывати. Также молодым людём бы сьте мали збудовати хыжу. У вас із будованём хыжы бы не мав быти великый проблем. Фундуш мате прекрасный, тот недалеко школы. Мате двох конїв, так же із довозом дерева на хыжу і іншого потрібного матеріалу у вас проблем бы не быв. Самособов, при будованю хыжы буде помогати і Василїв отець і далша ёго родина. Но а як послїднёв нашов просьбов про молодых суть пінязї. Як сами знате, молоды люде, котры зачінають свій сполочный жывот, суть без нічого. Хыбують і пінязї. Жебы могли про себе, про свій сполочный жывот купити холем тоты найпотрібнїшы веци, без котрых двом молодым людём бы ся тяжко жыло. Наша просьба є міцно скромна. Про молодых бы сьте мали дати скромных три тісяч корун. То была наша послїдня просьба про молодых. Кедьже од вас того велё не просиме, порадьте ся, мы можеме на вашу одповідь куртый час і почекати.“ Просотарї своёв просьбов про молодых Зузчіным вітцём аж розтрясло. Думав: „Просять барз велё. Своёв просьбов барз далеко зашли, хоць просять і про нашу дївку. Кедь бы сьме мали вшытко дати, што споминали, бы нас цалком ожебрачіли.“ Зузчіна матїрь почас бісїды просотарїв стояла перед пецом і їх бісїду добрї слухала. Отець пішов ку женї перед пец і там ведно ся радили і потихы говорили. Мати повіла: „Боже мій, кедь они із нашов Зузков просять барз велё. Кедь Василь щі лем перед пару днями говорив, же по свадьбі не будуть ту дома в селї бывати і ґаздовати. Із Зузков планують одыйти десь до векшого міста, де ся дасть позганяти робота і бываня. Та нашто бы їм была корова, ці хыжа.‟ Отець говорив: „Тото вшытко робить Василїв отець. То він приказав просотарям тото вшытко просити. Може рыхтує вшытко зохабити про себе. Я го познам барз добрї, кедь сьме ту в селї вєдно вырастали і парібчіли.‟ Жена на то: „Слухай, старый, бісїдуй так, же о планох нашых молодых одыйти до міста не знаме ніч. Говорь што бы сьме їм моглы дати, кедь бы ту зачінали будовати і ґаздовати.‟ Отець пришов ближе ку просотарям, говорив: „Добры люде, вы барз того велё од нас із нашов дївков просите. Кедь мы окрем Зузкы маме іщ двоє дївчат. А кедь бы сьме тілько мали дати із каждов, так бы сьме мусили ходити пожебраню. Кедь мы не самы двоє, але іщі маме і далшы дїти. Треба і нам якось дома жыти. Василїв отець барз велё вам приказав просити. ДЇвку нам треба выдати i з людьми зрівнати, але што вы вшытко просите, я не можу дати. Корову хоць бы сьме їм дали. Ялївку мусиме продати, бо на свадьбу треба і пінязї. Про нас холем на дакый час бы зостала єдна корова. Худоба теперь дорога. Про них бы сьме дали тоту молодшу, лїпшу. Землю тоту Попід гору бы сьме їм дали. Окрем той, векшой землї уж не мам. Але пінязї, а іщі три тісяч, я їм не дам, бо сам не мам. А жычати я не буду, робити довгы лем про свадьбу. Зузка най радше зостане дале дївков. А із хыжов? Няй радше не споминать. Я кедь дам фундуш і про дївку збудую хыжу, але не про Василя. Я дївку із хыжов можу дати не такому богачови, як Василь. Я бы быв радый, кедь бы моя Зузка із Василём хыжу збудовали. І фундуш бы єм їм дав. Але я будоваты хыжу про них не буду. Не гварю, же при будованью хыжы бы єм не помогав. Помогав бы єм, што бы єм міг. Мам двох конїв та же возити, што бы требало, бы єм возив. Але будовати я про молодых людей, і кедь і про свою дївку, я небуду. Познам добрї Василёвого вітця, але веце о нім говорити не буду. Я вам своє повів. Роздумайте ся, порадьте ся, як хочете дакотрый із вас може зайти і за Василём і порадити ся із ним, хоць і з ёго вітцём. Як вы хочете, але веце, як єм вам повіб, я теперь, із своёв дївков Зузков веце дати не можу. Радше няй дївков зістане і до сивого пелеха. Ці они будуть охотны на мою понуку пристати, то уж залежыть лем на них.‟ Просотарь Петро ся выбрав ку молодому Василёви і ёго вітцёви. По куртій порадї дома у молодого ся вертав до хыжы молодой, але уж і із Василём. Обидвоме вышли до хыжы а домашнї і остатнї, хто в тім часї были в хыжі, были рады, же в хыжі відїли молодого Василя, же спросины не скінчіли безуспішнї. Петро як головный просотарь потвердив догоду, на якій ся договорив із домашнїма. Став говорити: „Кедьже сьме ся доїднали і потвердили догоду, так вас прошу, жебы сьте прывели вашу, але уж і нашу молоду.‟ Юрко одышов із хыжы до коморы по молоду. О куртый час ся вернув до хыжы із єдным молодшым хлопом із Зузчіной родины переоблеченого за стару жену із тварёв сильно нафарбленов начервено. Баба наперед стояла коло Юрка, но а Юрко став говорити: „Добры люде, просили сьте мене, жебы єм вам привів указати нашу молоду. Так прошу, наша молода є ту. Но а тоту сьме охотны выдати за вашого молодого Василя.‟ В хыжі настав сміх і крік. Чудна молода сіла ку Василёви, стала Василя цілоувати так, жебы чім веце нафарбила і ёго тварь. Петро як головный просотарь Юркови говорив: „Дякуєме, же сьте нам привели вказати вашу молодіцю. Любить ся нам зато, же є прекрасна, але наш молодый глядать іщі красшу, жебы была охотна ёго собі взяти за свого мужа.‟ Юрко говорив: „Маме в нашій коморї іщі єдну, істо іщі красшу, як тота. Я приведу вам єй вказати.‟ Юрко знова одышов із хыжы. О куртый час ся вернув із скуточнов молодов Зузков і повів: „Добры люде привів єм ку вам нашу ружу, котра нам вырастала в нашій загородцї, кедь єй приймете, так вам єй даме, но не задарьмо. Мусите нам обіцяти, же у вас у вашім садї будете о ню ся старати, жебы ся єй жыло добрї, і жебы і у вас прекрасно проквітала дале.‟ Петро одповів: „Дякуєме вам, же сьте нам понукли так прекрасну ружу, яку уж довшый час глядаме. Тота буде наша. Мамко, мамко наша, просив бы єм вас прынести хлїба зато, же хлїб про людьскый жывот є найважнїшов потравов а зато без хліба сполочну драгу нашых двох молодых люди неможеме зачінати. „Мати прынесла цїлый хлїб закрученый в повіснянім портку положыла на стіл. Петро закликав Зузку стати ближе ку Василёви. Од Василя попросив обручкы, положыв їх на хлї і прорік: „На знак того, же ся добрї познате, єдно друге любите, обоє хочете ся побрати і вєдно выкрочіти на вашу сполочну драгу аж до вашой смерти, означте ся вашыма обручками.‟ Василь із хлїба взяв обручку і Зузцї насунув на єй палець. Тото істе зробила і Зузка, же Василёви насунула обручку на ёго палець. По тім актї обоє перед свідками ся поціловали, вєдно ся тримали за рукы, стояли і чекали, што ся буде дїяти дале. Юрко уж обидвом молодым повів: „Мілы нашы молоды, уж не єдно, але двоє свої властно мате всягды быти і жыти. Свої, властны, муж і жена на то памятати, єдно друге аж до смерти в ничім не скламати. В здравю, в щастью аж до смерти як свої вєдно жыти. Жебы ваша вірна любов меджі вами довго, довго вытримала. Так, як вашы обручкы і кінця не мала. Я вам жычу в менї своїм і цїлой вашой уж сполочной родины вєдно жыти довгы, довгы рокы в здравю і в щастю, в любви, жебы тот ваш сполочный жывот быв все лем щастливый, но а дотеперь рока, жебы сьте робили хрестины. Наступили сьте обоє дорогу нову до сполочного вашого жывота, но а мы вшыткы вам на ню заспіваме На многая і благая лїта.‟ А так вшыткы голосно співали На многая і благая лїта.

В припадї доброго скінчіня спросин молодіця по скінчіню першой части спросин ходила по селї кликати найближшу родину свою, але і найближшу родину молодого на недїльняйшый фрыштык. О датумі свадьбы уж ся догварили родічі подля того, жебы датум свадьбы быв добрым датумом про молодых, але і про обидвоїх родічів молодых.

З приправлёваной книжкы Отрошынкы щастя.