7. 6. 2016: Уступок Підкарпатьской Руси Совєтьскому союзу в роцї 1945 як народна траґедія підкарпатьскых Русинів, котра ся продовжує доднесь (3)

Траґедія, котра в Українї продовжує доднесь

 

По краху тоталітной сістемы у роцї 1989 підкарпатьскы Русины приголосили ся о свої етнічны права. У 1991 роцї взникла нова Україньска републіка. Хоць держава в рамках процесів демократізації одсудила сталінізм і совєтьску ідеолоґію, леґалізовала ґреко-католицьку церьков, доволила  реґістрацію общественных і културных орґанізацій, так і обществ русиньского направлїня, Україна продовжовала (так то є і днесь) сталіньску народностну політіку. В Українї ся узнає, же Русины – стара оджывша (застарїла) форма україньской етнічной приналежности.

 

По роцї 1989 у Закарпатьскій области ся самоорґанізовав рух за навернутя Підкарпатьскому краю автономного статусу, якый він мав до 1939 року. У роцї 1991 в Українї проходив цїлодержавный і цїлозакарпатьскый референдум. Людность Закарпатськой области ся голосила ід автономному статусу свого реґіону Підкарпатьской Руси – у складї незалежной Україны («за» – 78 %). Верьховна рада Україны одіґноровала резултаты референдуму, а дале тоты автономістічны процесы сперла нова Конштітуція Україны (1996): її друга статя опридїляє, же «Україна є унітарнов державов». Но доднесь сітуація ся нияк не злїпшыла – не так давно тото (унітарность) потвердив у свому выступі презідент Петро Порошенко.

 

Україньска народностна політіка днесь направена на повну асімілацію русиньского народа в Українї. У 1996 роцї то задекларовав тайный документ, у котрім скоро дві десяткы міністерств, відомств, державна областна адміністрація, преса, телевізія, Ужгородьска універзіта і Служба державной беспечности дістали інштрукції, як боёвати з русинством і як чім скорїше асіміловати цїлый народ, і то сталіньсков тоталітнов методов, коли «не є народа – не є проблему!». Іде о державный документ – так называный «План заходів щодо розв’язання проблем українців-русинів», котрый нихто в Українї доднесь не зрушив.

 

Односно узнаня народности «Русин» Закарпатьска областна рада в Ужгородї зачала конфронтовати з Верьховнов радов у Києві. У 2006 р. она ся обернула на презідента В. Ющенка, Верьховну раду і Кабінет міністрів Україны, абы рїшыти проблем узнаня русиньской народности. Державны інштітуції одіґноровали тото писмо. Зато Закарпатьска областна рада 7. марца 2007 р. своїм рїшїнём (ч. 41) узнала на теріторїї Закарпатьской области народность «Русин»». Києв доднесь скоро нияк не реаґовав на тото рїшїня областной рады. Міждітым, демарш областной рады не дав Русинам нияку правну ці економічну охрану.

 

Апоґеём правной невалушности україньской влады з періоду презідента В. Януковіча став, мож повісти, шпекулатівный законопроєкт Верьховной рады «За основы державной языковой політикы» (ч. 9073 із 26. 8. 2011, «Про засади державної мовної політики»). Верьховна рада 2. 7. 2012 р. прияла тоть закон із многыма порушінями, але презідент В. Януковіч 8. 8. 2012 р. го потвердив. Закон удїлює статус російского языка, а ку тому 17-ём «реґіоналным» языкам, міджі котрыми є і русиньскый язык. То значіть, же першый раз у новій історії влада узнала статус русиньского языка як реґіоналного на Українї. 

Фактічно, тот закон і то, як го протїгали через парламент, є свідчінём боя в Українї партій україньского націонал-патріотічного прямованя і проросійскых партій выходных реґіонів державы. Цїна того вопросу: ці буде російскый язык другым державным языком?! У тім протиставлїню русиньскый і другы малы «реґіоналны» языкы, котры в тім законї прикапчали до російского, были лем залогов того боя.

 

А кідь іщі раз ся вернути до того проблему, то мусиме конштатовати, же вшыткы ініціаторы того закона (С. Ківалов, В. Колесніченко, В. Януковіч) днесь прокуратуров суть выголошены на Українї мімо закона і нашли про себе схованку од суду в Росії.

 

Сам закон «За основы державной языковой політикы» привів до правного колапсу: в Українї ся узнає поужываня русиньского языка, але ся не узнає русиньска народность!

 

Языковый закон, як то мож было передпокладати, став обєктом острой крітікы україньскых націонал-патріотічных партій і выкликав шыроку обществену резонанцію. Уже у новій епосї, по  Револуції достойности, україньскы націонал-радікалы у парламентї зачали реформы з хыбного штарту – із намагань знижыти статус російского языка, якбы не было важнїшых проблемів! Але 23. фебруара 2014 р. Верьховна рада змінила языковый закон («За вызнаня Закона Украины «За основы державной языковой політикы» такым, што стратив силу»). То заострило політічну сітуацію у державі, збурило російськоязычны реґіоны выходу Україны, а дале спровоковало сепаратістічный конфлікт на Донбасї.

Абы даяк успокоїти політічну сітуацію, реалізатор обовязань презідента Україны (намісто В. Януковіча, котрый втїк до Росії) Александер Турчінов уже 3. марца ся одрік підписати закон «За вызнаня Закона Украины «За основы державной языковой політикы», такым, што стратив силу».

 

То значіть, же доднесь в Українї є платный языковый закон із 2012 року, подля котрого Україна узнає русиньскый язык як реґіоналный у Закарпатьскій области. Але доднесь зістає неузнанов народность «Русин».

 

Хоць Україна узнає русиньскый язык, треба розуміти, же тота сітуація є дочасна – уж завтра вшытко ся може змінити. Ку тому, в языковім законї не є написаный механізм ёго реалізації. Держава ся не старать о розвой языка підкарпатьскых Русинів – універзіты і педаґоґічны інштітуты (хоць лем в Ужгородї!) не дістали одповідны катедры. У основных і середнїх школах ся не учіть русиньскый язык, хоць в области є веце як 115 тісяч дїтей школьского віку – етнічны Русины.

 

Україна по Революції достойности задекларовала снагы стати частёв Европской унії. У державі заказана комуністічна ідеолоґія, заказана комуністічна партія, остро ся одсуджує совєтьска тоталіта і російскый експанзіонізм – вшытко тото, што в часї другой світовой войны стало причінов анексії теріторії Підкарпатьской Руси. Але не одсуджує ся сталіньска народностна політіка односно

підкарпатьскых Русинів. Нарубы, офіційна києвска влада тримле Закарпатя за сепаратістічный реґіон. Етнонім «Русин» в очах україньской влады, у выступах україньскых політіків, новинарїв ці історіків став сінонімом слова «сепаратіста». Одгадує ся, же в Українї днесь (главно у Закарпатьскій области) жыє коло 850 тісяч підкарпатьскых Русинів. Яка будучность на них чекать?

 

Поукраїнчіня Пряшівской Руси

 

Політічна фрашка «возєдиненя» «Закарпатської Украини» зо Совєтьсков Українов стала причінов заказаня русиньской народности, а то нелем в Українї, але тыж у ЧССР. У Пряшівскій Руси політіка поукраїнчіня привела до катастрофалных резултатів асімілації містного русиньского жытельства. Мож порівнати штатістічны факты у 1930 і 1991 роках почас офіціалных списовань жытелїв. Кідь у 1930 р. ку Русинами ся приголосило веце як 91 тісяч жытелїв Словакії, то у 1991 р. за Русинів ся приголосило лем 17 197 особ. Ку тому 13 281 особ назвали ся Українцями (довєдна Русинів і Українцїв 30 487 особ).

 

Од часу, коли Чехословакія стала комуністічнов державов (1948), штандардом про ню было в ушыткім наслїдовати совєтьскый модел. У русиньскім народностнім вопросї Чехословакія на зачатку 1950-ых років выголосила Русинів Українцями. Была ліквідована Пряшівска ґрекокатолицька єпархія (1950) – огниско русиньской културы і вірный заступця народностных інтересів Русинів. Были заперты русиньскы школы, русиньскы културны і общественны інштітуції, заказана русиньскоязычна преса, умелецька література, театер. Русиньскый язык быв пониженый на статус діалекту україньского языка. Быв зачатый процес поукраїчіня містного жытельства. Од 1952 року писателї мусили перейти на україньскый язык і перебрати собі україньску ідентічность. Ідеолоґічно тоту політіку мав забезперчовати конторолованый комуністами КСУТ – „Культурний союз українських трудящих‟ (1951). Так істо професіоналный Україньскый народный театер (1946, курто – УНТ) од 1952 року перешов лем на україньскый язык і веце як три десятьроча быв єднов із важных форм ідеолоґічного забезпечіня асімілації сільского жытельства – почас каждотыжднёвых гостёвань театру по русиньскых селах. У такых условіях заказаной русиньской народности тісячі

карпаторусиньскых родин переходили на язык державнотворной нації – словацькый, давали свої дїти у векшій мірї не до україньскых, але до словацькых школ.

 

Першы проявы слободы про карпатьскых Русинів Пряшівской Руси были звязаны зo змінов політікы у 1968 роцї (позн. ред.: до 21. авґуста), але главно по падї тоталіты у 1989 р. Чехословакія узнала русиньску народность. Штатістіка почас офіціалного списованя людей указує на поступне возроджіня етнічной ґрупы. Гей, у 2001 роцї подля народности Русинами у Словакії дали себе записати 24 201 особа, а по десятёх роках, у роцї 2011 – уж 33 482 особы. Также важно знати, же почас офіціалного списованя людей на Словакії у 2011 роцї подля материньского языка Русинами ся ідентіфіковало 55 469 особ.

 

У роцї 1995 на Словакії быв кодіфікованый русиньскый літературный язык. У школах ся учіть русиньскый язык і література. У роцї 2008 на Пряшівскій універзітї взникнув Інштітут русиньского языка і културы. У Пряшові од року 1989 робить русиньскый народный театер – Театер Александра Духновіча. Вдяка державі про потребы русиньской громады выходять новинкы і журналы, выдає ся літературна продукція пряшівскых поетів і писателїв.Тото вшытко на Словакії стало можным вдяка важным політічным трансформаціям у Централній Европі і ліквідації совєтьской тоталіты. Возроджіня русиньской етнічной громады прямо повязане з процесами демократізації на Словакії, котра од р. 2004 є членом Европской унії.

 

Заключіня

 

Днесь у Европі підкарпатьскы Русины суть найдіскрімінованїшым етніком. Русины – бездержавный народ, а міджідержавны граніцї у центрї Европы, што їх узаконили державы-вітязї по першій, а пак по другій світовых войнах, роздїлюють русиньскый світ так, як фалатує ножик жывый орґанізм. Народностны проблемы підкарпатьскых Русинів (а тыж Русинів-Лемків у Польщі) выкликують процесы прискореной асімілації і, годно быти, же за даякый час Русины щезнуть із етнічной мапы Европы.

 

Тогды як у державах Европськой унії (Словакія, Чехія, Мадярщіна, Румунія) они суть узнаны як нароностна ґрупа, центер діскрімінації ся перемістив на Україну. То значіть: до той державы, котра є наступцём Совєтьской Україны у складї Совєтьского союзу як субєкту анексії Підкарпатьской Руси! До державы Україны, котра і сама днесь є обєктом російской анексії у формі гібрідной войны. Войны, котру Росія веде нелем із Українов, але із цїлым цівілізованым світом за новый політічный порядок у Европі.

 

Світ вшеліяк помагать Українї. Україна про себе выбрала нову історічну путь: она ся просить до цівілізованой Европы – гет од тоталітной російской імперії! У тій сітуації Европська унія мала бы выробити прінціпіалну позіцію у вопросї узнаня Українов підкарпатьскых Русинів за окремый народ. Таку ініціатіву в Европській унії, наісто, у першім рядї має взяти на себе Чеська републіка і єй парламент. Узнати, же хыбне рїшіня дочасного Чеського парламенту з 22. новембра 1945 року передати Підкарпатьску Русь Совєтьскому союзу привело до народной траґедії підкарпатьскых Русинів.

 

Мґр. Валерій ПАДЯК, к. н., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

Script logo