7. 10. 2022: Меланія ГЕРМАНОВА: Еліксір жывота (Повіданя)

Меланія Германова

Еліксір жывота

 

– Мілане, ту ті пришов якыйсь балик на добєрку, подь підписати і заплатити, бо поштарька понаглять.

– Но конечні уж го мам, тот еліксір жывота, думав єм, же уж го не достану.

– Ты, братику, даш тым нашым родичім порядні забрати. Доходкы мають жебрацькы, а ты што видиш в телевізній рекламі, вшытко обєднуєш, а они тото платять. Повім поштарці, жебы баликы давала до тых рук, хто їх обїднав, а платив тыж лем обїднаватель.

– Ты тому так розумиш, як коза до пива. Радшей сі і ты обїднай дакый рекламовый крем, бо вызераш як...

– Як хто? Лем то, брате, доповідж. Наша мама в жхвоті на своїй тварі не мала жадный крем, а посмоть ся не єй тварь.

– Як бы-м обїднала тот рекламовый крем, штось мі гварив, та бым так вызерала, як твоя голова од той водічкы – іші єдна фляшочка, а маш голову без волося – як моє коліно.

– Но та што, перестав єм брати і баста – выляв єм водічку з фляшочкы до заходу, а веце ю уж не обїднам.

– Баста, як баста, але мама зань запатила 12 увра, а то є на пінязі 360 корун, а то ші потаёмкы од нянька.

– Марько, грошы были і будуть, лем нас не буде. Ужывайме сі їх, покы нас то бавить.

– Чую вас, дїти, чую. Мілане, сыну, але Марті дам за правду, Марті а не тобі. Тобі сьме дали высоку школу – а то аж у Братіславі. Ани не хочу собі подумати, яке то пінязьство ішло за тобов. Марта мать лем здравотрну школу у Гуменнім. Все у суботу пришла домів, поробила вшытку женьску роботу, вітцёви поштопкала подерты поножкы, а неділю вечур зясь ішла до школы. Одколи є сестрічка, уж собі штось і нашпорила, домів все дашто прикупить, а мі без цукерликів вітровых, а вітцёви без ціґаретель ниґда не прийде.

– Добрі, Мілане, же уж і ты маєш по школі, добру роботу але і слушный плат.

– Мамо, як знате, же слушный, кідь дістав уж третій плат, а вы з няньком іші сьте од нёго єдну чуколаду не достали. А хто платить тоты ёго дорогы добєркы, не вы?

– Шпорь сі, Мілане, шпорь, бо як ся ожениш, та жені тоты твої баликы з реклам будуть не по волі.

– Шім не парібчів, а вы мамо, уж бы ня женили. Мам дость часу, а жывот мем лем єден, нашто бы-м сі го забивав женов, а пак і дїтищаты.

– Мілане, якбы і  была така марнотратна, та родиче підуть по жобраню. Нянько уж суть стары, мають підломене здравя, але ші у місті у фабриці, де одробили 40 років, роблять ночного стражника, жебы мали дость на жывобытя нас четверо. А тот твій, Мілане, еліксір жывота – стояв 15 евра, а заплатили го мама, а не ты. То было, Мілане, послідній раз. Уж єм о тім упозорнила і поштарьку – заплатиш сі свої добєрковы еліксіры сам.

Марно, бісідуй з горов, а гора – фурт горов. Така бісіда і з тобов.

– ‟Тот еліксір на укріпліня здравя, на омолоджіня, а тобі жаль 15 евра.

– Мілане, маминых 15 евра, не твоїх – маминых.

– Марто, а то неєдно ці моїх ці маминых?

– Якбы было єдно, та бы нянько не мусили вночі стражыти. Стары люде мусять одпочівати, а вночі ся порядні выспати. А наш нянько вночі стражать, а через день мамі помагають коло обыстя – якбачу нянько на сплячі і мруть.

– Марто, нянько на роботу звыкнуты, їм стачіть на спаня і дві годины, та най собі сплять через день – хто їм сперать.

– Тобі, Мілане в голові не нашы старшы родичі, але як вечур по тім еліксірі будеш танці выпікати.

– Марто, не же выпікати, але взнашати ся вздухом.

– Хто высоко літає, тот низко падає, Мілане, та жебы і ты так по тім еліксірі не допав.

Взяв тот баличок од Марты за 15 маминых евро, помалы го розбалив, фляшочку аж выцілував – „Златинькый мій еліксиріку!‟...

– Сыну, і мы з вітцём на нёго барз зведавы – якый то учінок мать він на чоловіка.

Як Мілан пішов на двір, мати з фляшчатом пішла до шпайзу. Повтерала го і назад положыла до той крабічкы, у якій пришло поштов. На стіл дала вечерю і вшыткы троє закликала ку столу.

– Мамо, такой доброй стравы ніт у жадній рештаврації а у Братісалві єм їх навщівив аж-аж.

– Та то зато-сь выгнав з кешені за тых пять років тівкы пінязі, брате. А маминому їдлу ніт пары – то сята правда

По вечері Мілан выняв фляшча з крабічкы, прочітав навод, што быв коло фляшчате і полікы фляшочкы выпив. Але о пару минут уж ай біжав до купелкы – там быв заход. Сидів там дость довго, а пак скрічав:

– Мамо, дайте мі чісты треніркы – але гонем.

– Мілане, рано єм ті дала вшытко спідне прадло чісте – што зясь выдумуєш.

– Дайте мі треніркы, а не бідакайте.

Мати поодхылила купелку, шмарила му треніркы, сіла собі за стіл коло мужа – чекали, што то за збыточне перебліканя.

– Мамо, гонем далшы треніркы, бо ня престрашні проганять, шім таке чудо в жывоті не зажыв – іде мі черева поторгати.

– Мілане, волать ті Петро, же тя чекать на своїм авті за нашов капуров – што му мам повісти?

– Повіджте му, же не іду, жем достав навщіву з Братіславы.

– А тота твоя „братіславска навщіва‟ – то не тот твій еліфор?

– Мамо, не філозофуйте, лем мі шмарьте далшы сухы треніркы.

– Мілане, то уж пяты, послідні – веце тренірок не маш.

– Мамо, шляк бы трафив і тот еліксір.

– Мілане, а не дати ті з фляшочкы ші далшый еліксір, може єсь не порозумів наводу?

– Добрі єм прочітав, порозумів. То не еліксір, але якесь проклятя – дайте ту фляшча. Отворив фляшча і вылляв збіток до заходу.

– Мамо, треніркы, бо ня фурт проганять.

– Ту маш, сыну вітцёвы двої сподкы, може уж буде спокій.

– Сыне, та нам єсь го мав дати того еліфору – може бы сьме дакус омолоділи. Обоє сьме уж нелем стары, але і шкаредны, гейже старый.

– Веру, жено, бодай бы кажда баба в твоїм віку так вызерала, як твоя мама. А нашым еліксіром была студена вода з ріні і полотняный тканый рушник.

– Видиш, сыну, за што ідуть нашы доходковы евра?

– Мамо, дайте мі ші даякы сподкы, уж мі перешло, але ші ня по брісі ріже, вірте мі, мамочко, уж у нашім обыстю жадна рекламова обїднавка не буде. Буду у своїм хыжчату лежати, най ся мі черева усталять – тівкы грошы за тоту п.. ??? проганячову.

– Лем сі, сыну, помож, черева ся ті у теплоті уклюднять, а мы з вітцём ші побісідуєме.

– Жено, а то чом ті якось до сміху, ці Мілана ті не жаль? Ты штось маш за лубом.

– Веру, же мам. Вымінила єм му фляшчата. До баличка єм дала місто поштового, тото з нашого шпайзу з ріціновым олійом – на проганяня. Тото му не пошкодить, лем го порядні прожене а так ся і стало. Але уж го тота срачка перешла – заспав.

– Но а што у тім поштовім фляшчату, оле дай покуштовати.

– Хлопе мій, уж єм коштовала – обычайна сірупова солодкаста водичка. Пів єм выпила, а остаток выпий ты – може з того еліксіру омолодієме.

– Но повім ті, жено моя, аж теперь уж конець вшыткым добєркам. Конець і нашым выдавком.

– Так, так, хлопе. – А ты в ночній стражній службі остатню ніч. Завтра іду до міста ку ведуцому, же веце до ночной не наступиш.

 А так тот жывотовый еліксір досправды додав жывот і оптимізмус цілій родині. А помогла жадна не реклама, але обычайный ґаздівскый розум.

„Де не зможе Чорт – кличе жену.‟

 

(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Люде, будьме людьми.)