6. 8. 2020: Вєра ГОРЇІШНЯ: Маёвый додж, Смутне псича, Малый лїнюх (Стижкы)

Вєра ГОРЇШНЯ

Маёвый додж
Маёвы капкы доджу
на землю падають.
Насїню, што посаджене,
надїй додавають.

Із землї зерня тягають,
жебы выростало.
Корїню вогкость додають,
жебы не халїло.

Додж ростлинам дає силу,
жебы могли рости.
А людём істоту –
будуть мати, што їсти.

Смутне псича
Кедь єм была у Свіднику,
збачіла єм на ходнику
єдно псича узимене,
пелехате, некормлене.

Што то лем было за пана,
пустити псика так зрана.
Охабити го самого,
голодного і пустого.

Людкове, кедь го збачіте –
тото псича, мале, злате,
дайте му дачого зъїсти,
няй холем обгрызе кости.

Очками буде весело смотрити,
хвостиком краснї вертїти.
Радый, же ай з їдла мало,
пережыти ся му дало.

Малый лїнюх
Быв раз єден хлопець малый,
Камілком го называли.
Але єдну хыбу мав,
Учіню ся выгыбав.

Фурт ту была лем выгварка,
жебы зістав іщі вонка.
Заданя не хтїв писати,
На мамку зачав крічати.

Мудра мамка не чекала,
варїху до рукы взяла.
Камілкови погрозила,
дакус му і приложыла.

Задачі треба зробити,
аж потім ся мож бавити.
Кедь будеш теперь писати,
пак можеш вонка бігати.