5. 8. 2018: Штефан ҐОЙДІЧ – Особность кріпкой віры і патріотізму

(9. 1. 1887 – 11. 7. 1968)

Монс. проф. ТгДр. Штефан Ґойдіч, брат пряшівского єпіскопа Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ, ся народив 9. януара 1887 в Руськых Пеклянах при Пряшові. Ёго отець, священик Штефан Ґойдіч, і мати Анна, роджена Ґерберіёва, походили з почливых священицькых родин. Мав двох бтарів і єдну сестру. І другый брат Корнелій быв священиком. Родина Ґойдічовых ся свідомо голосила ку ґрекокатолицькій церькви і к русиньскій народности.

Народну школу скінчів у Бардеёві. До ґімназії ходив у Бардеёві і Пряшові, де єй скінчів дуже успішно. Єпіскоп Валій го послав у р. 1905 штудовати на теолоґічну факулту Будапештьской універзіты, котру скінчів у р. 1909. Далшы три рокы штудовав педаґоґіку. Докторат з теолоґії здобыв у р. 1920 таксамо в Будапештї.

6. октобра 1914 ся оженив із дївков священика – Маріёв Вашковічовов, з котров мав двоє дїтей. Высвятив го ТгДр. Штефан Новак в Пряшові. Учів на учітельскій академії до 1950 року. В роках 1931 – 1939 быв директором школы. Короткый час быв префектом в інтернатї Учітельской академії в Пряшові.

До тзв. пряшівского собору бывав у єпіскопскій резіденції. По ліквідації ґрекокатолицькой церькви (1950) ся переселив до Кошіць ку сынови Евґенови. Такой быв пропущеный із школьскых служеб і не дістав ниякый вымір на пензію. Штатна безпечность го вецераз выслуховала у звязи з ёго братом Павлом. В октобрї 1950 року зробили ештебаци домову проглядку у ёго сына Евґена, де в тім часї жыв. Глядали матеріалы по арештованім єпіскопови Павлови. Взяли му особны річі єпіскопа Павла, котры му дав на схованя перед своїм інтернованём: два єпіскопскы нагрудны хресты, скоряну ташку з писменностями, єпархіалны грошы.

Штефан Ґойдіч быв єдинов близков родинов Павла Ґойдіча, ЧСВВ, котрому шістьраз поволили навщівити єпіскопа в арештї в Леополдові. В часї навщівы в р. 1951 штатны орґаны деложовали ёго сына Евґена з цїлов родинов з Кошіць до Красной над Горнадом, до малых і невгодных просторів. І так ся уж не міг вернути бывати к сынови. Звышный час жывота пережывав у ізолованых харітатівных домах в Бачі, Рубанї а наконець в Пезінку. Ёго сын, Др. Евґен Ґойдіч, в тім крітічнім часї быв ведучім фінанчного оддїлїня в Кошіцях. Кідьже передбачовав діскрімінацію з боку штатных орґанів, сам одышов робити до банї в Руднянах. Пак быв монтером в Братїславскых іншталачных заводах.

Штефан Ґойдіч быв єпіскопом повіреный важнов функціов „defensor matrimonii“ – обгайця манжелства. Быв членом розлічных церьковных комісій, окрем іншого, ай комісії про выдаваня руськых учебників. Быв 15 років редактором часопису „Руское слово“, а тыж часопису Церьков і школа, урядного орґану ґрекокатолицькой єпархії в роках 1920 – 1923. Написав і выдав церьковны публікації з назвов Ты єси Петер, Історія церькви, учебник про ґімназії Хрестоматія (1947), скріпта Новый період карпаторуськой літературы (1944), театралны сценкы „Іменины батька Духновіча“, „Закопаное сокровище“, „Господин директор не дома“. В ёго позосталости ся находять нелем вшыткы свідоцтва, почінаючі од ґімназії, але й руков писаннный денник в штирёх зошытах, в котрых зазначів сполоченьску сітуацію і позіцію розлічных політіків і ґрекокатолицькых священиків к важным подїям в жывотї Пряшівской єпархії. Папа Пій ХІІ. го в 1933 роцї го назначів папскым коморником (Monsignor). 

25. апріля 1968 Штефан Ґойдіч пожадав поволити ексгумацію єпіскопа Павла Ґойдіча, ЧСВВ, і  перевезти ёго тїлесны остаткы з леополдовского цінтеря до кріпты Катедралного храму св. Іоана Хрестителя в Пряшові. В тот істый день подав Крайскому суду в Братїславі жадость поволити обнову тресной дїї і наслїдно регабілітовати Павла Ґойдіча, ЧСВВ. Обидві жадости были позітівно выбавлены, хоць тота друга з великым запізнїнём. Умер 11. юла 1968 в шпыталю в Модрі при Пезінку, похованый є на пряшівскім цінтерю. Ховав го ТгДр. Миколай Бобак (1906 – 1986).

Монс. професор, ТгДр. Штефан Ґойдіч быв священиком і педаґоґом. Любив свою роботу. Найтіпічнїше ся о нїм писало в Руськім слові 13. септембра 1931 у звязи з ёго зволїнём за директора Ґрекокатолицьго учітельского інштітуту в Пряшові: „... Милый чоловік, твердый характер, барз липне на своїй прадїдній ґрекокатолицькій вірї. Є прямый, здоровый русиньскый патріот... Він є наш в повнім розуміню слова, што доказує своёв участёв на вшыткых церьковных, културных і сполоченьскых акціях нашого народу.“

ПаедДр. Франтїшек ДАНЦАК

(Жрідло: ПгДр. Марія Мальцовска і кол.: 100 вызнамных Русинів очами сучасників – ІІ. часть, Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2009.)