5. 4. 2020: Іван Ситар: „Я глубоко пересвідченый, же писати по русиньскы треба, хоць добрї знаю і україньскый, і російскый язык.‟

(Занедовго Іван Ситар дожыє ся 80-рочного юбілею.)

Вшыткым нам знамый факт, же русиньска народносность на Українї не є узнана. Но на Підкарпатю суть іщі поєдны одважны люде, котры своёв творчостёв поуказують, же Русины были, суть і будуть.

Хочеме вам представити русиньского писателя з Підкарпатя Івана Ситара і ёго книжку „Русинська Шевченкіана‟. Як вже із назвы можеме порозуміти, іде о збірку тлумачінь поезії україньского писателя Тараса Шевченка до русиньского языка.

Іван Дмитровіч Ситар (Янош Деметеровіч Ситар) народив ся 30-го юнія 1940-го року в селї Кайданово близко Мукачова на Підкарпатю. У 1962-ім роцї скінчів Фізікално-математічну факулту на Ужгордьскій державній універзітї. Першый час робив асістена на унівезітї, а  в дослїдку презекуції став сільскым учітелём математікы. Занимав посаду директора у дакількох школах в Ужгородї, быв головным шпеціалістом і методіком управлінь і кабінетів народной освіты. Быв членом рабочой ґрупы Міністерства освіты Україны. Є автором многых методічных приручників про учітелїв.

Бере актівно участь в русиньскім возроджіню по 1989-ім роцї на Підкарпатю. Пише властны оріґіналны творы по русиньскы, котры были выданы в окремых книжках. Занимать ся тлумачінями світовой поезії до русиньского языка. Став лавреатом двох літературных оцїнїнь: у 2007-ім роцї дістав Російску премію за тлумачіня Єсенїна на русиньскый язык в Празї, і у 2011-ім роцї быв удостоєный Преміёв Александра Духновіча в Ужгородї. У 2011-ім роцї наряджінём втогдышнёго презідента Україны, Віктора Януковіча, Іванови Ситарови удїлили тітул Заслуженый учітель Україны.

Преамбула жывота Івана Ситара

Іван Ситар: „Почало ся моє літературне творчество давным давно. Почав єм писати по русиньскы, коли розпав ся Совєтьскый союз, втогды Україна стала сувереннов. За влады Совєтьского союзу піднимати вопрос русинства было небезпечне про жывот.‟

Чом заслуженый учітель математікы стає ся поетом? Або як сам Іван Ситар говорить: „Головов я математік, а сердцём – поет.‟

Іван Ситар: „Мій жывот так ся склав. Дуже люблю наш народ, люблю наш край. Мав єм можность лишыти ся у Франції як учітель математікы, но я хочу жыти і умерти на тій землї. Вже пятьдесять вісем років роблю як учітель математікы, не вшыткы люде тілько жыють як я учітелюю. А тридцять років занимаю ся перекладами літературных творів.Тяжко ся писало на зачатку. На Підкарпатю ани втогды, ани теперь нихто не вірить в таке понятя як літературный русиньскый язык. Нелегка путь, не значіть нереална, але на нїй треба ставати. Жебы нашы писателї не писали на великорусском языке, так як заставила втогдышня епоха Андрія Карабелеша, Анатолія Кралицького. В тых часах быв великый вплив русофілства в краю. Мій отець быв русофіл. А коли-м го ся просив чом є русофіл, він одповідав:„ Іване, мы, просты люди, до 1918-го року ани шайну не мали про Україну.‟ А я глубоко пересвідченый, жо писати по русиньскы треба, хоць я добрї знаю і україньскый, і російскый язык. Русиньскый язык є могучім славяньскым языком з прадавным фундаментом. І зачав єм писати своїм родным русиньскым языком, бо є унікатным, міморядно богатым, добрым про выражіня найтонших людьскых чувств і найглубших думок. ‟

Книжка „Русинська Шевченкіана‟ (2019) Івана Ситара

Іван Ситар: „Довгый час бояв єм ся, же не буду мочі протлумачіти высоку класіку, таку як Єсенїн, Пушкін на русиньскый язык. Но як видиме, дїло успішно зроблено. В моїм сердцї Тарас Шевченко занимать велике місце, а вірш Мені тринадцяти минуло знаю з дїтинства. Но на ёго творчость позерав єм боком, мав єм страх перед самым собов. Коли зачінав єм роботу над

перекладом Заповіта Шевченка, та не позерав єм до інтернету, жебы не быти зманіпулованый дачіїма думками. Наприклад, Заповіт є потлумаченый на 157 языків світа. Дома маю пятитомник Шевченка (р. 1957), з котрым і нарабляв єм. І дуже тїшыть, коли чітателї кажуть, же тексты в книжцї Русинська Шевченкіана суть перекладами на русиньскый язык, а не якась моя властна інтерпретація ёго літературных дїл. Знаю, же ниякы переклады ниґда не пересягнуть оріґінал, але хочу доказати вшыткым, же цїлосвітово знамы творы достойно звучать моїм родным русиньскым языком. Люблю Шевченка, бо ани єдно ним написане слово не стратило свою актуалность і днесь у ХХІ. столїтю. В моїй книжцї „Русинська Шевченкіада‟

можете найти і протлумачены заповідї Шевченка, котры рекомендую про каждоденне чітаня Русинам, незалежно од їх єрархічного поставлїня.‟

Діакрітічны позначкы і іншоязычны слова в русиньскім языку. Што таке діалект з точкы погляду Івана Ситаря

Іван Ситар: „З мого погляду треба хосновати діакрітічні позначкы в русиньскім языку. Жаль, кодіфікованый штандарт русиньского языка в Словакії не обсягує діакрітічы позначкы. Так само і Русины Мадярьска не узнали за потребне хосновати діакрітічны позначкы в своїй варіантї языка.

Русиньскый язык має і діфтонґы (пой) і тріфтонґы (голубці). На плечі писателїв паде велика одповідность при хоснованю діакрітічных позначок, треба ся заглубити до языка і чути ёго тонкости. В своїй творчости актівно їх хосную. Творити русиньскый літературный язык на базїі фонетікы, як на мене, то фантастіка. Писати як чуєш не є правилнов тактіков. Наприклад, Іван Петровцій, небіжчік, писав лем про своє село, і про бівшу часть Русинів ёго язык быв неясный. Зробив словник із 1500 русиньскыма скоро забытыма словами. Але язык є жывый орґанізм і він ся розвивать, та писати, як говорили у ХIV. столїітю, не мож.

Быв єм часто обвиньованый із хоснованю іншоязычных слов. Но жыючі в центрі Европи і на граніці з чотырьома штатами є то природный процес. Хтось бісїдує амбрела (з анґліцкого), другы кажуть параплийка (з французького), а третї говорять парасолька (з україньского), а вже у Хустї говорять ширнівка. Така шпеціфічность нашого языка. І множство русиньскых діалектів так само ніч не псує. Діалекты суть богатсво языка, їх треба всокотити. Не треба далеко ходити, україньскый язык не выникнув з вакуума, а на базї полтавскых діалектів. Не виджу біду писати літературны творы діалектами.

Перша моя книжка была написана в языку мого родного села Кайданова. Но аж по выданю книжкы зрозумів єм правду – язык мусить быть підложеный фактами, арґументами, а нелем писати як знаєш. Зато-м перечітав ґраматіку Івана Гарайды, і отця Димитрія (Сидора, позн. ред.), і Анцї Меґейли і вшыткых остатнїх. Вшыткы бояли ся хосновати діакрітічны знакы. В резултатї сотворив єм властный погляд, діакрітічны знакы суть выслїдком моёй плодной роботы з языком. Жебы передати языковы нюансы, треба їх выужывати. Наприклад, Французы кладуть над буквов „е‟ аж три тіпы знаків. Окрему позорность треба придїлити умлаут (прегласка – позн. ред.), котре хоснують за прінціпом – чітати букву так, як говорять у твоїм селї. Занимаю ся языком на аматерьскій уровни, но моёв ашпіраціёв є писати професіонално по русиньскы.‟

Планы до будучности

Іван Ситар: „Теперь нараблям з великов прозов. Хотїв бы-м написати о бытю Русина з огляду на конкретны сполоченьскы сітуації, описати як ся чув простый Русин. Не буде там одказів на класіків марксізму і ленїнізму, на ідеалістів і матеріалістів. Буду писати так, як то виджу і як єм порозумів тоты часы. Треба думати реалныма катеґоріями, а не фарбити вшытко єднов фарбов – чорнов або ружовов. Комуністы зробили нелем много шкоды про наш народ, але і великого хосну. У роцї 1945 в октобїі заложыли Ужгородьску державну універзіту. Бо хто ся ту скоріше учів на універзітах? Та скоро нихто. Подакторы ходили на штудії до Відня ці до Прагы.‟

Популарiзація русинства на Підкарпатю

Іван Ситар: „Болить мене душа про судьбу нашого русиньского языка. Дїти в містї цалком не знають язык, часто вже і не розумлять нашому слову. Ту ся народили, та понятя не мають, што є русиньска бісїда. Про тых, хто ся хоче навчіти наш язык, у своїх книжочках давам куртый словнічок на лїпше порозуміня. Як вчітель математікы на годинї все найду минутку, абы утнути русиньску тему. Быв у мене єден мудрый-премудрый штудент з Великоберезнянщіны, Воловецького раёну, Ваня го звали, котрый говорив: „По тім, як єм ся учів у вашій класї у Верхнїх Воротах (село на Підкарпатю, позн. ред.) вшыткы будуть Русинами. Треба дїтям сміло говорити, абы ся не ганьбили за то, кым суть. Другы великы державы могли бы ся гордити нашыма вызначныма особностями, а мы на нашім малім Підкарпатю боїме ся наголос слово повісти, хто мы.‟

Карін МУЛЯР, ЛЕМ.фм, управа подля прийнятых змін ґраматікы русиньского языка у 2005 роцї і скорочене: А. З.