4. 10. 2024: Штефан СМОЛЕЙ: Радостный і тяжкый жывот (2)
Штефан Смолей
Радостный і тяжкый жывот (2)
„Голити ся
будеш?“
Геленка смотріла
на свого Андрія.
Потім говорила:
„А чого?
Кедь ідеш
до лїса робити?
Ей, там
мусять з вами
i дївкы робити!“
Андрій ся засміяв,
Геленцї говорив:
„Роблять там.
Маш правду!
І вчера там
были.
Недалеко
од нас
смеречкы
садили.“
Андрій пришов ближе
ку Геленцї, обняв.
Геленцї говорив:
„Такой там
не было,
жебы-м єй
не познав.
Но не знам
де таку
іщі другу
глядати,
жебы ся
ку тобі
дала
прирівнати.“
По фрыштыку Андрій
взяв руксак на плечі.
Геленцї говорив:
„Геленко,
Геленко,
хто то
буде влечі?
Днесь аж верьх
Шырокой
iдеме рїзати.
Хлопи істо
пішли,
мушу
понагляти.“
„Маш там
саме їдло,“
Геленка гварила.
Андріёви зблизка
до оч посмотрила:
„Будеш
до вечера
цїлый день
робити.
Обід собі
мусиш
при огню
загрїти.
Я днесь
тобі обід
не можу
вынести.
Мам дома
роботу.
Мі уж
тяжко нести.“
„Добрї,
жено моя!
Де бы-сь
обід несла.
Кедь днесь
так далеко
iдеме як
до пекла.
Дай позор
на себе,
i на
дїтиночку.
Знаш,
як міцно чекам
тоту
годиночку.
Як нам
наше дїтя
ту стане
плакати?
Зачне ся
сміяти,
як векше
співати.
Як буде
ходити,
по хыжі
бігати,
радость
тобі, і мі
буде
роздавати.“
Геленка з Андрія
стала ся сміяти:
„Не думаш,
же скоро
о тім
говорити?
Наперед
ся мусить
щастно
народити.“
„Знаш,
як ся не хоче
мі днесь
з дому іти?
Мушу,
покы ся іщі
в нїм дасть
заробити.
Так я іду!
З Богом!“
Іщі єй поцїловав.
З двору іщі Геленцї
iз руков замахав.
Андрій ішов драгов,
як все ся понагляв.
Із сокыров в руцї
іщі ся пообзерав.
Геленка стояла,
за ним позерала,
руков на розлучку
i она махала.
Вышла до хыж свою
роботу робити,
думала што буде
на обід варити.
Геленка робила,
дакус i понагляла.
Порайбане шматя
уж в хыжі складала.
Рано порайбала,
на дручок повiшала,
же скоро высохло,
сама была рада.
На обiд хотїла
пирогы правити,
наперед мусила
бандурок зварити.
У хыжi на лавцї
бандуркы шкрябала,
через облак на драгу
вонка позерала.
Пiзнїше відїла
людей ся сзходжати
на протiв їх хыжы,
до двору позерати.
Сама ся выстрашыла,
як людей відїла
i сама тых людей
відїти хотїла.
Iз сiней навонка
дверї отворила,
сама своїм очaм
вiрити не хотїла.
На дворї в носитках
лежав хлоп прикрытый.
Геленка бiжала,
голосно крічала:
„Боже,
то мiй Андрi!!!‟
Зачала плакати.
Ку носиткам двором
стала аж бiжати.
Пришла ку носиткам,
стала позерати,
на верьсвіт, на голос
зачала крічати:
„Што сьте
з ним зробили?“
Стала ся звідати
хлопів близь носиток.
Плакала, Андрія
стала піднимати.
На Андрія стала
голосно крічати:
„Андрійку,
не можеш
ты ту
так лежати!
Андрійку
мій златый!
Што з тобов
зробили?
Они тебе в лїсї
якбачу забили!“
Андріёва тета
Геленку одвела
набік од Андрія,
тїшыти єй стала:
„Дївко моя,
не плач,
вшыткы сьме
під Богом.
Так ся
мало стати
iз твоїм
Андріём.
Так ся Богу
любить,
схотїв
ёго взяти.
Не плач,
скоро будеш
ёго дїтя
мати.
Жебы-сь
і малому
барз не
уближыла.
Про свою
дїтину
мусиш быти
міцна.
Уж тобі
даремно
Андрія
знимати.
Він мертвый.
Зохаб го
спокійно
лежати.“
Геленка крічала:
„Тетко моя
злата!
Што буду
робити?
Без свого
Андрія,
як я буду
жыти?“
Геленка іщі веце
зачала плакати.
Тета єй наново
стала догваряти:
„Будеш ты
в покорї
сама з Богом
жыти,
Бог тобі
поможе
тяжкый жаль
зносити.
Вшытко
пережыєш,
маш про
кого жыти.
Прийде
дїтиночка,
будеш
ся тїшыти.
Геленко,
Андрія
няй однесуть
днука.
Знам, же
твоє сердце
з жалю за ним
пукать.
Уж не
зробиме ніч.
Така
Божа воля.
Лем подь
до хыж,
слухай мене,
дївко моя.
Шкода ті
плакати,
з плачом
ніч не
зможеш.
За Андріём
уж лем
молити ся
можеш.“
(З приправлёваной книжкы автора – Радостне навернутя.)
