31. 5. 2024: Мілан ҐАЙ: Недїля дома (Повіданя)

Мілан Ґай

Недїля дома

Было дашто коло єденастой годины перед півночов, як Іван залягнув до постели.

Здало ся му, же даяк барз скоро было рано, як го будила мама до церькви. Спав бы може ай дообіда, бо аж тепер зачув одозвы у тілї од вчерашнёй роботы. Сваловка у руках і ногах, болїв ай хырбет, але без слов став із постели і пішов до сіней умыти ся.

„Ани сьме не чули, коли єсь пришов домів,‟ крічала за ним мама.

„Вчера сьме ся наробили як конї та сьме такой звечора позаспавали. Было єденадцять годин, як єм пришов.‟

„Спав бы єм іщі ай я, бо тыж того на ня вчера было велё.‟

„Тадь міг єсь собі поспати, не требало тї быти до ночной годины!‟

„Мы, молоды, вытримлеме веце,‟ продовжовав коло умываня Іван.

„Сідай за стіл, перекусь хлїба з маслом і чаю, бо дораз нам треба iти до церькви.‟

У церькви став допереду, де на єднiй странї стояли парібци а на другій дївкы. Так то было заужыване уж оддавна.

Літурґія перебігала поступно. Парібци і дївкы своїми молодыма голосами красно выспівали цїлу літурґію. Так то было даколи. Тепер молоды дообіда сплять, бо по ночных забавах або діскотеках суть „змучены“. До церькви не ходять, а коли їх родічі принутять то цїлу літурґію перестоять лем вонка коло церькви, де ся бісїдує о вшыткім можнїм, лем не о тім, за чім там пришли.

По літурґії ішли обидвоми домів вєдно. Даякый час іщі бісїдовали на дразї. Пообіді їм требало знову іти на влак до Лабірця, як і кажду недїлю.

„Зыйдеме ся коло пів другой пообідї у корчмі і перебереме што дале.‟

Мартін уж на Івана чекав, але кедь не приходив, вырїшыв, же почекать пар минут а піде за ним домів. Як вышов з корчмы, то збачів, же уж iде.

„Та што є з тобов, стало ся дашто?‟

„Ніч, лем єм собі по обідї лягнув, же послухам радіё та єм задримав а мама ня так охабила, жебы єм поспав.‟

Вєдно зашли до корчмы, де сидїло пару хлопів, котры попивали пиво і міджі собов бісїдовали. Подакотры мали перед собов ай півдецакы з палїнков, жебы їм лїпше ішла бісїда. Іван попросив качмарьку, жебы їм зробила дві пива. Сїли собі за стіл до кута, бо акурат там быв вольный. Близко них за шырокым столом грали хлопи картову гру жоліка. Качмарька їм принесла пиво і бісїда зачала, же коли підуть з дому ку влаку.

З часу на час позерали ай на картарiв.

За куртый час присїв ку ним ай їх камарат Штефан, котрый тыж із нима вєдно іде ку влаку. Посидїли, выпили по дві пива і побрали ся домів, бо треба їм буде іти ку влаку.  Іван ішов домів, жебы собі побалив річі, котры му буде треба забрати до Кошіць. До ташкы прибалив ай дашто закусити, што му приправила мама. Розлучів ся з родічами, котры не забыли додати: 

„Хлопче, лем давай там на себе позор.‟

„Добрї, дам, оставайте ту здравы, збогом.‟

Одышов з дому а на дразї го уж чекав ай далшый камарат Володё. Помалы ся посходжали  вшыткы і вырушыли піше ку влаку. Бісїду вели головно Володё і Штефан.

Мали перед кінцём школьского рока, так же іщі бы требало дотягнути даякы лїпшы знамкы. Крачаючі з ногы на ногу і бісїдовавши незадовго были на железнічнїй заставцї. За куртый час пришов ай виак. Хлопцї наступили і посїдали до влаку.

За пару минут выступовали, бо уж были Меджілабірцї а требало переступити до ріхлика, котрый ішов до Прагы. Поглядали дві вольны купе про курящїх, жебы было місця ай про їх камаратїв, што наступлять пізнїше. Пришов Мірко ай Мілан з Чабаловець. Повыкладали ташкы на полічкы і посїдали собі. Дакотры стояли вонка коло влаку покурёвали, або зашли собі дашто купити на драгу до склепу, бо іщі было дакус часу. Занедовго надышов час одходу. Влак помалы погнув на довгу путь до Прагы.

У єднїм купе сидїв Володё із Штефаном і вели бісїду, же як буде у школї, бо то в основі быв уж послїднїй тыждень. Была то уж але ай остатня шанса доладити знамкы на свідоцтві. Далше драга перебігала подля „старого сценаря“.

До сусїднёго купе ку Іванові і Міркові у Радванї приступили камаратя з Валинтовець, Чабин і Радванї. Далшы приступовали поступнї у Кошківцях, Гуменнїм, Мїхалївцях, Банївцях над Ондавов і Требішові. По Кошіцї уж обидва „купечка“ были повны. Сонце уж стояло на западї, коли ріxлик заставив у кошіцькій станїцї. Камаратя побрали свої річі і помалы зачали выступовати з ріхлика. На школьскый інтернат не было далеко, так до пів годины. Ішли пішо, у великых ґрупах, бо дость велё їх приходило з того выходного напряму. Часто з нима ішли ай хлопцї з Мадярів – од Чорной над Тісов або Пряшова і од Спіша.

 

(З припралёваной новой книжкы автора – Несповнены слюбы.)