30. 8.2024: Ганс Хрістіан АНДЕРСЕН: Цісарёве шматя (Переклад приповідкы)

Ганс Хрістіан Андерсен

Цісарёве нове шматя

Давно-предавно жыв на свїтї цісарь, а тот так ся любив парадити,  же на дороге шматя промарнив вшытк ыгроші. На ёго кралёвскім дворї ся часто одбывали даякы банкеты, гостины, святочны церемонії, любив ся указовати в допроводї дворян  і каждый день ходив до театру, жебы лем указати своє шматя перед народом. Цісарь переоблїкав ся дакілько раз за день і все до красшого і гоноснїшого шматя. Покы остатны владрї часто радили ся зо своїма міністрами, тот цісарь найчастїше зо вшыткого переоблїкав ся до другого шматя.

В кралёвскім  містї было барз весело, скоро каждый день до нёго приходили  вызначны люде з різных країн. Раз до міста пришли двоми нечестны люде, котры о собі твердили, же  суть зручныма ткачами ай знають выткати  барз красне полотно, яке не має на свїтї пары. Повіли, же тото полотно має неповторны взоры і світить тыма найяснїшыма фарбами. І навыше, є і чаровне, бо го увідять лем мудры люде. Ниякый дурак, ани ниякый чоловік, котрый не є достойный своёй функції, нїґда не увидить тото прекрасне полотно.То буде добрї, подумав цїсарь,буду мати нове шматя, а іщі ся і дізнаю, хто з моїх міністрів дістає грошы задарьмо, хто є мудрый а хто глупый.Такой мі мусять тото чаровне полотно уткати!

Цісарь дав чародїлным ткачам велику залогу і розказав їм, жебы ся такой пустили до роботы. В палацу їм придїлили велику салу і до нёй поставили двої кросна, і тоты двоє ся робили, же твердо трудять ся. Лемже на кроснах ніч не мали, ани ниток, ани фалатка даякого шматя. Каждый день лем просили новы гадвабны ниткыі блискаче злато. Тоты поховали до кешень, а од рана до ночі сидїли коло кросен.

Єден день цісарь собі повів, же попозерать, што там є з ткацьков роботов.Нараз собі спомянув, же полотно є чудотворне, і кус ся напудив. Што є правда, не мав ся чого бояти, но і так… Лїпше буде, кедь на зачаток дахто іншый піде там попозерати. Пошлю там свого одважного старого міністра, подумав собі. Він тото полотно попозерать добрї, бо він мудрый ай честно робить свою роботу.Старый міністер вступив до салы і видить – ткачі сидять за порожнїма кроснами.Бодай тя! Тадь не віджу нияке полотно, зачудовав ся, лем ніч не повів наголос. Ткачі го красно попросили, абы підыйшов ближе і опросили ся го, што думать о тых фарбных взорах. А сеґінь-міністер, як бы не отваряв очі, але ніч не відїв. Та ани не мав што відїти.

– Што я дурак? – зашептав. – Я тото о собі вера не подумав. Боже хрань, жебы дахо ся о тім дізнав. Нї, низашто на світї ся не признам, же ніч не віджу!

– Так што на то повісте? – попросив ся єден з ткачів.

– О, то дуже красне, – одповів старый міністер, докладно через окулярї позераючі на порожнї кросна. Ай орнамент тот красный, ай фарбы прекрасны. Гей, гей, повім цісарёви, што полотно ся мі дуже любить.

– Красно дякуєме за похвалу, – повіли ткачі і вєдно выхвалёвали орнаменти на своїм неєствуючім полотнї.

Міністер уважно послухав, жебы міг тото повторити цісарєёви. Ай так зробив.

Од того дня ткачі просили іщі веце гадвабных і златых ниток. Уж мали повны  вшыткы кешенї, бо ніч не стратили, кедь робили. За дакый час цісарь послав к ткачам другого міністра. І вшытко ся  повторяло як першый раз. Міністер позерав зо вшыткых боків, згоры і здолы, але ніч не відїв, лем порожнї кросна.

– Та як ся вам любить наша робота? – попросили ся ткачі, тяжко махаючі руками, якбы їх тяжыло полотно.

Я наісто не єм дурный, подумав сі міністер. Также то значіть, же не єм достойный свого уряду? То нелем так! То ся не сміє нихто дізнати. І зачав тото полотно хваклити.

– То є дуже красне, прекрасне! – повів потім цісарёви.

За даякий час в містї не говорило ся о нічім іншым, лем о тім прекраснім полотнї.

Уж захотїв попозерати на тото краль властныма очами, і зо вшыткыма дворянами і вельможами пішов ку ткачам. З ним были ай тоты двоми міністры, котры злодіїв уж были попозерати. Злодїйскы ткачі сидїли в салї а старали ся ткати на порожнїх кроснах.

– То є така краса, правда?» розпливали ся першы двоми міністры. – Яка радость позерати! Тоты орнаменты! І тоты фарбы! І нїжно гладили люфт, думаючі, же остатнї коло них відять красне полотно. Што то значіть?! подумав сі цісарь. Я ніч там не віджу. Страх! Я што, глупый? Або я недостойный быти цісарём? То предці  не є можне!

І повів то наголос:

– Маєте правду. Не є то найгірше. Мушу з вами согласити ся.

Цісарь спокійно прикывовав, а слухняны дворяне, котры відїли то саме, што їх пан, вєдно повторяли за ним.

– То є краса! То є велика краса!»

А вшыткы цісарёви радили, жебы з полотна дав собі ушыти нове шматя на свято, яке буде занедовго.

Цісарь ткачів оцїнив і повышив їх за главных кралёвскых ткачів. А они цїлу ніч пересидїли коло роботы, може аж двадцят свічок спалили. Робили ся, же великыма ножычками кроять полотно, а пак зачали ігламии без ниток шыти цісарёви нове шматя.

А наконець повіли: – Готово!

Рано цісарь в супроводї дворян пришов по шматя. Ткачі двигли рукы так, як кебы в них дашто тримали, і говорять:

– Прошу, ваша ясность, ту суть вашы ногавіцї, ту є лайбик і ваш плащ. Барз красне шматя! Легке, як павучіна. Ани не чуєте, же маєте дашто на собі.

– Так, так, – притаковали дворяне, але ніч не відїли, бо ніч там і не было.

– А теперь, пане кралю, будьте добры ся розболочі і стати перед тото велике глядило, – повіли фалошны ткачі цісарёви. – Мы вас облечеме.

Правитель розболїк ся а злодїї зачали го парадити. Робили ся, же облїкають му ногавіцї, потім лайблик і вшытко остатнє. Робили ся, же му закапчують ґомбічкы, завязують машлї, наконець, помахали руками, якбы перешмарили плащ через плечі цісаря.

І цісарь крутив ся перед глядилом і обзерав ся з ушыткых боків.

Ой, як тото нове шматя пасує цісарёвли! Як добрї му сидить! – пошептали дворяне. – То суть фарбы! Файне шматя!

– Балдахин про вашу ясность є готовый! – повів тогды головный церемоніарь

– Можете іти! – повів цісарь. – Пасує мі тото нове шматя? – позвідав ся він, підходячі іщі раз к дзеркалу і переміряв ся од головы по пяты, жебы вшыткы відїли, як старостливо собі обзерать тото файне нове шматя.

Слугове, котры мали нести мантії цісарёвого плаща, робили ся, же дашто підняли із землї і з выстертыма руками пішли за цісарём. Они не могли указати, же не є штонести.

І так процесія ся погнула.

Цісарь ішов під парадным балдахином і громады людей на уліцях гыкали:

– О, яке шматя! Якый красный плащ! Як тото шматя пасує цісарёви!

Нихто не смів признати ся, што ніч не видить, нихто  не хотїв, жебы їм повіли, же він дурный, нихто не хотїв признати ся, же він неспособный.

І нараз малый хлопчік закрічав:

– Цісарь голый!"

–  Вы чуєте, што говорить тото невине дїтя? – озвав ся ёго нянько. – Дїтина є дїтина! Дїти суть всягды єднакы. То значіть, же она говорить правду.

Тогды люде зачали шептати:

– То правда! Цісарь голый!"

– Цісарь голый! – крічали вшыткы нараз.

Цісарь ся напудив.

Не може быти, жебы вшыткы люде были дурны, подумав сі він. То значіть, же го тоты злодїї обдурили і він быв направду голый! Ніч не може зробити, мусить іти дале.

А голый цісдарь выкрочів під своїм балдахином, іщі достойнїше, а придворны слугове за ним несли мантію, якой там не было.

Переклад: Анастасія КОСОВЕЦЬ. Приповідка є із Zlatеj knihy najkrajších rozprávok (Mladé letá). Переклад приповідкы є з приправлёваной кньжкы: Приповідкова країна.