30. 8. 2024: Добило сердце Юрка Харитуна. Соловей заникнутого краю безконечный жаль выспівав у стихах

В пятніцю, 30-го авґуста 2024-го року, добило сердце русиньского поета, лавреата дакілько літературных оцїнїнь – Юрка Харитуна. Інформовав о тім ёго сын Властиміл. Вмер по довгодобім важнім ставі здоровля у віцї 76 років.

Юрко Харитун належав меджі найвызначнїшых русиньскых поетів на Словакії по 1989-ім роцї. Окрем того зберав фолклор, а занимав ся і творчостёв про дїти.

Учітель із Стружніцї

Народив ся Юрко Харитун 17-го юла 1948-го року в селї Стружніця, Сниньского окресу. В роднім селї ходив до основной школы, пізнїше доходив до Старины, а середнёшкольску освіту здобыв у Снинї. Уж од часів школьской лавкы почав писати першы стишкы. Мав і музичный талент, учів ся грати на гуслях в музичній школї.

По середнїй школї пішов до Пряшова, де выштудовав Педаґоґічну факулту Універзіты Павла Йозефа Шафарика. Учітелёваню присвятый цїле своє професійне жытя. Од 1970-го року жыв у Кежмарку, одкы была ёго жена, і почав учіти на основній школї в селї Лендак. В Кежмарку жыв аж до своёй смерти.

У 1986-ім роцї ёго родне село заникло. Было то внаслїдку будованя водного резервоару Старина, про котрый были пожертвованы русиньскы села. Жертвов была і Харитунова Стружніця. Но ёго Стружніця, як і цїлый ёго родный край, котрого свідком заникнутя мусив почас жывота быти, дале жыли в ёго поезії.

Соловей заникнутого краю

Юрко Харитун почав публіковати іщі перед політічныма змінами 1989-го року. Кедьже цїлый жывот занимав ся і зберанём русиньского фолклору, ёго першы дві книжкы Ой, краю мій рідный (1987 р.) і Ластівочкы прилетіли (1989 р.) были зборниками нашого фолклорного богатства.

По 1989-ім роцї став єдным із найпродуктівнїшых і найвызначнїшых русиньскых авторів на Словакії. Часть своёй творчости і по 1990-го роцї присвятив дїтям, про котры выдав такы книгы як Здогадай, школярику (2015 р.), Дякую, мамко! (2017 р.) ці Діяґноза: фіґлi про дiти (2018 р.)

Но Юрко Харитун быв і якостным ліріком. Ёго інтімна поезія была повна снів, любови, споминів, але і жалю. Гей, жаль, тот жаль над страченым родным селом, над ним так любленов Стружніцёв і цїлым краём, котрый пожертвовав ся при будованю Старины, тісячраз выспівав тихо, без нот у своїх стихах.

Кедь бы сьме глядали курту характерістіку Харитуна як лірічного поета, пак мож повісти, же быв соловём заникнутого краю, котрый у своїх стихах співав тоты найсмутнїшы, а єдночасно найкрасшы елеґії, якы чітателям записовали ся до сердця. Над країнов, де днесь є вже лем тихо порожнїх сел, звучали і навсе будуть звучати слова безконечного жалю в Харитуновых стихах.

Книжкы як  Гуслi з явора (1995 р.), Мої жалї (2010 р.), Мої сны (2011), Мої незабудкы (2013 р.) ці Мої надїї (2014 р.), але і далшы Харитуновы поетічны зборникы все нашли своїх чітателїв, і належали меджі тото найлїпше, што в русиньскій поезії по 1989-ім роцї на Словакії было выдане.

Оцїнёваный автор

Книжкы Юрка Харитуна не были лем облюбленыма меджі чітателями, мав на них і добры крітікы. Зато не чудо, же за свої творы быв многократно оцїнены.

У 2012-ім роцї здобыв за книжку Мої жалі Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, найважнїше оцїнїня в русиноязычній літературї, котру удїлёвав Карпаторусиньскый научный центер в Споєных штатах Америкы.

Трираз быв лавреатом Цїны Александра Павловічa, яку удїлює Літературный фонд (Literárny fond) на Словакії. У 2011-ім роцї за книжку Мої сны, у 2014-ім роцї за книжку Мої незабудкы, а лем недавно, в тім роцї, за публікацію Дякую, мамко!, котра была перед роком перевыдана.

Раз быв лавреатом Премії Александра Павловіча, так само удїлёваной фондом, і то в роцї 2020 за книжку Моя тринадцята.

Участь брав і на Літературнім конкурзі Марії Мальцовской, в рамках котрого в роцї 2018 здобыв перше місце, а веце раз скінчів на другім місцї.

Дві музы і дві жены жывота

Юрко Харитун быв актівный і в русиньскім возроднім русї. Быв членом Русиньской оброды на Словеньску, як писатель быв і членом Сполку русиньскых писателїв Словакії. Кедьже хотів актівізовати і Русинів на Спішу, де жыв, основав Сполок Русинів Спіша, з котрым робив облюблены културны події. Быв участником на дакількох засїданях Світового конґресу Русинів.

Про Юрка Харитуна были в жывотї важны дві музы – поезія і музика. А у своїм сердцї мав цїлый жывот дві жены – маму Анну, котра му, покля жыла, была все першов рецензентков і вєдно з нёв зберав довгы рокы фолклор, і ёго жена Ева, котра го все підтримовала і была му опоров.

В Юркови Харитунови русиньска поезія, нелем на Словакії, страчать єдного з найвызначнїшых і найякостнїшых авторів. Най Вам гуслї з явора в небесній Стружніцї вічно грають, пане Юрку! Вічная память!

Петро МЕДВІДЬ, ЛЕМ.фм, языкова і ґрафічна управа: АРК в СР.