30. 8. 2019: Штефан СУХЫЙ: Капітолкы із простонародной гриболоґії (5)

Капітолкы із простонародной гриболоґії (Часть 5)

Є скоре юлове рано. Дикы голубы і герлічкы уж повставали. Гурликають... Глиниста драга горї Малым Яворовцём указує десяткы одтисків женьской і мужской обуви. Єдны слїды напрямлены суть до лїса, а далшы з лїса вон. Мене інтересують тоты, што носом суть вбернуты до лїса. На трёх місцях єм у недїлю охабив недорослы куркы а днесь є уже пятніця, так єм ся до них выбрав. Може, же ня дакотрый з тых слїдів  перебігнув і не найду на тых місцях потїху курочкову. А може, же ня чекають.

Радовати ся треба... Ідеш ранїшнїм лїсом, задыханый, повный радости із ранїшнёго прохожаю. Світ є шырокый і красный. А твій родак лїс як не днесь, та другыраз тя обдарує своёв красотов. Тадь на світї хочеш быти щастный не лем ты сам. Дожелай ай другым чоловічінам того, по чім сам бажиш. Люде цїлковито непланы, лем кебы не охабляли позад себе у лїсї пластовы фляшкы і целофаны од кексів і ціґаретель. Целофаново-пластовы грибы іщі годни з того выключіти.

Герлічкы герлічать... Повіджте мі, герлічата, ці ня там коло букового пняка чекать моя дас двакілова курочка. Видить ся мі, як кебы согласили, же того пятніцового рана найду свій поклад непожертый слимаками, непохробачнітый у достовірнім чеканю. Онедовго збачу букового пняка, лемже із той оддали не можу ізпознати, ці  є курка на своїм місцю. Рахую на палцях єдной рукы так нароком, абы вышло, же є там: є, не є, є, не є, є. Хвала божічку! Але і так не смотрю в тот бік, покы не прийду, аж дочіста наблизь ку пнячкови, абы-м по тыжднёви чеканя зажыв тоту радость, про яку грибарї долають напішо незрахованы кілометры. Укаж мі ся, красото земского роджаю. Розкошніцё бескідьского лїта, де єсь?

Обертам погляд під старый пень... Боже дякую ті! Сердце мі ся одторгує із златого ланцка покоя. Якбач мі смішно. Цїлый єм неконтролёвателнї інакшый. Углухли ай герлічкы, вітор ся приземнив, але праві выходжать сонце а я ся смію, же перед собов чудо увиджу. Шыковнї клякну на обидві колїна і цїлую курочку, яка ня наповнять своёв карпатьсков пахотов. Сів єм коло нёй а як бы-м курив, та бы-м ту выкурив ціґаретлю. Сиджу коло чудо-гриба і по камаратьскы єм із ним тихо. Розумієме собі. Ведь на цїлый тыждень чекала. У своїм помыслї їй дякую і глубоко дыхам, бо ня радoсть змлоїла.

– Добре рано!

– Добре здоровя!

– Перебіг єсь ня!

– Я ся не перебігам!

– Мы ті не завидиме... Я ай моє я.

– Але я сам собі гей!

– Досправды? Є добрї, кедь двоє я суть радостнї споєны.

– Кедь собі чоловік завидить, так потім нефайно жыє.

– Жена тя дома похвалить.

– Вчера вечур мі гварила, абы-м не йшов на куркы, кедь їх їсти не хочу.

– Што ты на то?

– Подумав єм собі, же жыти ся треба учіти цїлый жывот. Ідеш на другы містины?

Одышов без слов у тихім нещастю, же му хтось бродить по ёго жывотных пішниках. Грибарьство знає мати ай таку подобу. Але лем дочасу. Покы знежастненець не найде тото, за чім го семый змысел тягать

Зачінав єм як професіоналный плаченый охранярь природы у нашім Народнім парку Полонины. Мы высадили бобрів, лїсникы то гнедь скоментують: Забий бобра – захрань строма! Мы хочеме захранити строма, лїсникы, же є уж перестарїтый. Не бродьте нам колесовыма тракторами по зеленій флорї, повній ендемітів, тадь суть на то лїсны пути. Звірину прикормлюйте, а не лем стрїляйте.

Потім із закомплексованости і із скрытой зависти сам єм ся скоро став шіцером – чорным пошкрячіком. Дякую за то дикій свинї, же ня на чоловіческый пішник навела. Із страху пушча єм продав, властнї подаровав.

Также так, же спочатку добрый. Но нихто тя не слухать, не приїмать важнї. Так чекайте: буду планником. Ай так недобрї. Повідам, же рівновагу єм нашов у грибах. Є в тім зведавость, радость і скламаня, траплїня із ходжіня, но і спочівок коло студеного студника.

На Різдвяны святкы сын із Лондона привів приятельку Женевєву, а кедь єм позад Отченашу мімо пожеланя про вшытых собі желав, абы мі у далшім лїтї грибы гоїли раны, сын ся розреготав. Моя панї праві клала на стіл молоты грибы із капустов. Французка ся просить сына на прічіну сміху, а сама пак коментує, же її отець ходить з пацятком до лїса тыж грибы збирати. Звуть ся глюзовкы, а я уже знам, же піду до них, ген, до Франції, бо хочу знати, што то за чудеса, кедь паця грибы глядать і нукать їх свому ґаздови. Грибарь мусить быти зведавый. Суть, або не суть? І сам ся мусить о тім пересвідчіти. Грибарьство – то крок до красной незнамости, котра буде бавити, покы лем світ світом буде. Также дзбайме на то, абы ним зістав. Світ – світом а гриб – грибом.

Вонка є выше мінус двадцять. Недїля кінцём януарія. За білов фірганков ся білїє зимушнїй світ. Лежу в білій постели і думам на спіднї верствы. Што за процесы ся нынї дїють у підземных грибовисках? Земля спить, але мі спати не давать. Піду за Йотём, положиме на санчата годну зайду сїна, а вшытко повеземе звіринї на кормилище, няй штириножцї не голодують.

– Я щі не здурів, абы-м у снїгу по колїна мозолив свої ногы зато, же ты над звірями тримлеш охрану. Няй ся каждый старать сам о себе!

– Йотю, я з тобов веце не хочу ніч мати.

А од того часу русиньскый ґуляш рихтую із свиньского мняса, а не з дичіны. Залїгам під білу перину, закрывам клїпайками зірнічкы, у якых ся миготять фарбисты шапчата грибовых амбрелок. Днесь ся мі може присниє лїто. Дякую ті, грибос бескидікос, не лем за твою образотворность. І увидиме, што повість лїто на бескидьскій нашій земли. Треба часом посмотріти ай на небо, та пак може быти, же годен чоловік крочнути на гриба. А то є про грибаря барз хыбный крочай. Хыбов бы было ай кебы-м ся гнївав на Йотя. Нїт, нїт! Няй у собі утримлює хыбы молодшых років, бо на старшы часы то помагать, абы ся у тобі мысель легко не зломила.

 

(Конець.)

 

Script logo