3. 7. 2020: Миколай КСЕНЯК: Алкогол і Сулинка, В америцькім гробі (Байкы)

Миколай КСЕНЯК

АЛКОГОЛ І СУЛИНКА 
З тебе ся став кузелник? – звідує ся мінерална вода
Сулинка Боровічкы. – Около тебе ся люде точать,
наливають до погариків, пють...
– Жыєме, Сулинко, в подникательскій добі. Та і я
ся снажу, але ани ты в тій сферї не заоставаш, тебе
уж за Ракуська аж до Америкы...
– А яку поміч людём понукаш? – інтересує ся
мінерална.
– О-оо, мам шыроку палету, – булькать Алкогол. –
Єдному лежыть на сердцї тяжкый камінь, бо го 
фраїрка окламала, а кедь скламаный выпє 3-4
погарикы, гнедь є камінь легшый, бо я болї
роспущам, їх гроты обрушую... Єдным словом помагам нещастным.
– А хто так підґуражыв Сивого, же маму збив і
выгнав з родного дому?
– Я конам подля закона: хто слободно обїднать
і заплатить, того обслугую, покы стачіть. Я –    
без донучіня, без насилства... Быв ту єден шоферик,
бояв ся сїсти за волант...
– І ты му охотно поміг.
– Доказав єм до нёго таку одвагу налляти, же 
з автом і міст перескочів.
– А што шофер?
– Того дотеперь доктор зошывать.
– Та барз добрї єсь му поміг!
– Я мам свідків, же він доброволно...
– А як видиш, Боровічко, свою будучность?
– Не мам ниякы обавы: мої обдивователї вшыткых
віковых категорій ся ку мі голосять, я їм помагам
рїшати тяжкы проблемы, лїчіти раны, гоїти жалї, я 
сцїлюю раны, раджу тінеджерам... Будучность
моя – оптімістічна.
Ту з радіа музика заграла і Алкогол поготово
понукнув нещастній сиротї Смертку до танця.
                  х х x                                        
Вызывам чітателїв,
Родічів, выхователїв:
Перед тым фалошником мазаным
На три замкы
Замыкайте дверї, браны.

В АМЕРИЦЬКІМ ГРОБІ
В далекім Арлінґтоньскім цінтерю над гробом
героя Михала Стренка ся погла земля і озвав ся
русиньскый голос: 
– Братя, вітам вас в моїх просторах. Хоць є ту,
краяне мої, темно, але мы на таке дашто 
звыкнуты.
– Што ся стало, же так нечекано?.. – знервознив
гость Андрій Варгол і вытягнув споза реміня
щетець на припадну оборону.
– Ніч ся не дїє, Андрію. Спокійно сидь. І вы, отче
духовный.
– Але предцї, чом ты нас ку собі... – хоче набыти істоту
отець Еміл Кубек.
– Одповім вам, важены мої. Вырїшыв єм ся вас
ку собі позвати з двох причін, котры не знам собі
высвітлити. Долетїло ку мі під америцьку землю
аж з пряшівского етеру, же Русины на Словеньску
схвалили собі свято День Русинів. Знате вы дашто 
о тім?
– То першыраз чую, – открывать Андрій своє сердце.
– Ани я ніч... Што ся могло стати? – звідує ся   
романописець. – Рождество іщі далеко. Не робиш,
Михале, ты з нас фіглї, бо сьме ту трёме; не хочеш,
герою наш, подля старой традіції заложыти нову
русиньску політічну партію? –
– Тото мі ани на мысель не зышло, – одражать
разантно атаку. – Кедь є то з тым святом правда, та свідомость 
нашых дома ся упевнює! – чути звучати радость
в голосї романописця.
– А яка была, герою наш, друга причіна, – десь ся
наглить основатель поп-арту з Миковой.
– Друга? Вшыткы дістанеме домашню задачу.
– То сьме в школї?
– Братя, о рік ся зась стрїтиме у отця духоного
і каждый з нас собі обдумать, як і чім поможе нашым
ку Дню Русинів на Словеньску і нашому 
оброджіню.Тым єм проґрам вычерьпав. Дякую
вам!
– Момент! – голосно звучіть голос писателя.
– Я вас чекам і , вірьте, щіро по славяньскы вас
привітам. Слав Ісусу Хрісту, братя. 
Земля над гробом ся погла,тихонько злягла і зась
ся зрівнала.

(З приправлёваной книжкы Одповідж собі сам.)