29. 7. 2021: Штефан СМОЛЕЙ: ЛАКОМА ЛИШКА, БОЦАН І ЖАБЯК, ЛАКОМЫ ВОВЦИ (Байкы)

Штефан СМОЛЕЙ

 

ЛАКОМА ЛИШКА

 

Лишка біжала

із лову,

несла собі

курку

домів.

Мала

близко

за свою

капурку.

Ішла близко

коло воды,

тай собі

думала:

„Кедь я

перед

фрыштыком

ся

не умывала.

Так істи

а неумыта,

сі не посмакую.

А де моя гіґіена?

Што кедь

похворію.

Хто мі потім

домів буде

їсти доношати.

У моїй тяжкій

хворотї

мене

обходжати. ‟

Пришла

на бережок

ярку,

до воды

смотрила.

Сама собі,

своїм очам

она не вірила.

 

В ярку в водї

лишка із

курков

перед нёв

стояла.

Із воды

на ню

з радостным

сміхом

позерала.

„Лишко, чекай,

дам я тобі,

курка буде

моя!

Де ты до

мого раёну

красти ся

вопхала.‟

 

Лишка довше

не думала,

курку

зохабила,

за лишков

із курков

в водї

до ярку

скочіла.

Подумала:

„Мушу тебе

поїмати

а курку

дістати,

хоць тя

цїле

дообідя

буду

наганяти. ‟

 

Лишка

глядала,

плавала,

під воду

нуряла,

но лишку

з великов

курков

там не поїмала.

Скоро бы ся

сама в ярку

в водї

затопила,

але лишку

з курков

в водї

ниґде

не відїла.

 

Вышла

із воды на

берег,

ледвы дых

хапала,

доокола за

своёв

курков

з страхом

позерала.

Ниґде єй там

не відїла,

курка ся

стратила.

Лакома лишка

на фрыштык

воды ся

напила.

 

Лакомый

николи

не дійде

до неба.

Мать велё

своёго,

щі чудже

му треба.

 

 

БОЦАН І ЖАБЯК

 

Зачінала ярь.

Старый жабяк

ся зобудив

із зимного

спаня.

Протерав

свої очі

до ярьного

рана.

Чудовав ся

і сам собі

зачав

вытыкати:

„Уж давно

ярь,

а я довго

зостав собі

спати.

Снїженкы істо

спід снїгу

стали

выходити.

І пчолы

істо лїтають,

стали мед

носити.

А я?

Уж єм

давно,

давно

мав в водї

квакати.

Заспав єм,

із солодкого

спаня

не міг єм ся

пробрати.

Ніч то зато.

Ярьный доджік

очі мі омыє.

Сонце своїма

лучами

теплом ня

загрїє.

Выспав єм ся,

свої силы

не буду

шпорити.

Я свою ярьну

роботу

стигну

поробити.‟

 

Недалеко

стояв боцан,

жабяка

слїдовав.

Не хотїв го

сполошати,

стиха му

догваряв:

„Жабяку,

я тебе глядам,

мам про тебе

новину.

Познам твої

сестры,

братів

і цїлу родину.

Кедь хочеш,

я можу тобі

я сам

послужыти.

Можу із тобов

к родинї

такой полетїти.‟

 

Жабяк гварив:

„Дякую тобі,

боцане,

за твою

охоту.

Довго єм

спав,

мам щі

в своїм

мочарї

роботу.‟

 

Жабяк

не стиг

свої

думкы

дале

доповісти.

Боцан

крочнув,

стиг

жабяка

єдным

гылтом

зъїсти.

 

Слабшый

на свою

довіру

може

доплатити,

кедь забуде,

же міцнїшый

знать і

уближыти.

 

 

ЛАКОМЫ ВОВЦИ

 

Двоми вовци,

якбы

братя

по лїсї

ходили.

Уж были

міцно

голодны,

уж бы

дашто зъїли.

Походили

цїлый

хотарь,

полями,

лїсами,

не нашли

ніч,

ани мышку,

ці гнїздо

з пташками.

 

Вышли

з лїса,

недалеко

долов

долинами

текла рїка

повна

воды,

гучала

волнами.

Єден з

вовків

відїв рыбу

у водї

плавати.

Став

другому

серед

воды

рыбу

вказовати.

„Подьме

собі

холем єдну

рыбу

поїмати.‟

Слины ся їм

зачінали

в устах

збіговати.

 

Другый

кричав:

„Як ку

рыбам

ся достати?

Кедь вода

велика!

А мы

Не знаме

плавати.

Хыбаль

чоловіка

поїднати,

заплатити,

дачім

одмінити.

Ці ся

із ним

на тых

рыбах

будеме

дїлити?‟

 

Першый

гварив:

„Не треба

нам

чоловіка,

подьме

воду пити,

будеме ся

лем мы

двоми

на рыбах

дїлити.‟

 

Пришли

ку ріцї

i обоми

стали воду

пити.

Уж відїли

як ся

будуть

на рыбах

гостити.

Воду пили

довго,

довго,

пили

і лыґали,

аж ся

обом

од той

воды

бріхы

попраскали.

 

А што

люде?

І у людей

часто

бывать,

же хотять

богатство

мати.

Ці їм

силы

нато

стачать,

не хотять

думати.

 

(Выбране з приправлёваной книжкы Штефана Смолея – І таке ся (не) ставать.)