28. 1. 2021: Юрій Шиповіч: По русиньскы в школї в Ужгородї говорити теперь ганьба

З першых уст о русиньскім вопросї на Підкарпатю в сучасности, а главно о ступнї ёго проґресу або реґресу прочітате од актівісты, языкознателя і краєзнателя з Підкарпатя – Юрія Шиповіча.

Вєдно з нашым респондентом будеме розкрывати общый образ русинства на Підкарпатю, аналізуючі ёго склад. І вже за традіціёв поговориме з нашым респондентом о ёго ролї в русиньскім русї на Підкарпатю, а саме як середнёшкольского учітеля і редактора різных русиньскоязычных выдань.

Вступ

Юрій Шиповіч: Родив ся я на Підкарпатю, в селї Павлово, бывша Свалявщіна, теперь уже Мукачівщіна. Ту жыю і ту жыли мої предкы од 17-го столїтя. Корїня ту нашы дуже глубокы.

Рахую себе Русином, і цíла родина моя русиньска. Мы прінціпіално говориме, лíпше повіджено, пробуєме говорити лем по нашому, жебы не забывати свій істочник – свій язык, жебы істочник тот цалком не высохнув. Моя дíвка робить в русинськім телепроґрамі Русинська родина. Самы себе рахуєме Русинами. Но і ся стараєме донести через нашу културу правду до остатнíх о тім, же русинство екзістовало і надале екзістує на Підкарпатю.

Многы чули, та і наісто знають, же соціално-політічна сітуація на Українí про Русинів не найлíпша. І розвивати хоцьяке прорусиньске двиганя дуже тяжко за такых условій. Не много ся змінило іщі з часів СССР, коли русиньска народность была заказана, бо політічна влада незалежной Україны робить вшытко про тото, абы стерти память про нашу русиньску історію.

Першы контакты з русиньскым вопросом

Юрій Шиповіч: На высокошкольскы штудії пішов єм на Ужгородьску універзіту, на Катедру україньской філології, котра на тот час была розсіячом русинофобства (рр. 1990 – 1995). Но я то втогды так на то не позерав. В штудію єм ся одрізняв высоков успішностёв, і быв єм возлюбленым знамого україньского языкознателя Любоміра Белея (Белей, рр. 1962 – 2018, быв актівным противником русинства, позн. ред.).

Юрій Шиповіч часто выступать на різных конференціях із своїма лекціями.

Увага на русиньскый вопрос, і ёго цїлкову екзістенцію, ся так не звертала, хоць «процесы» вже проходили. На тот час вже фунґувало Общество Подкарпатьскых Русинів і зачали першы скандалы ся появляти. Тямлю, же з першыма нагнїтанями довкола русиньского вопросу єм ся стрїтив десь в третїм рочнику на конференції в УжНУ. Такой нашы універзітны педаґоґы Юрій Балега вєдно із своёв женов Надіёв Ференц нас, штудентів ідучіх на дану конференцію, «конзултовали» перед зачатком конференції, же там будуть Русины і треба выступати проти них. На конференції были притомны небіжчік Олекса Мишанич, котрый на тот час іщі доста лоялно односив ся ід Русинам, і вызначный русиньскый історік, професор Павел Роберт Маґочій, чій выступ врыв ся в мою память доднесь. По конференції мої думкы і погляды ся почали міняти, і на русиньску проблематіку почав єм позерати цалком з іншого угла. Може то корїня, а може в душі я досправды тым жыв.

Зясь, в першім або другім річнику я з містныма штудентами старали сьме ся говорити не по україньскы, лем по русиньскы, хоць на зачатку 1990-ых нихто з нас ани не знав, же такый термін як русиньскый язык екзістує. Така властна языкова комуніта была сформована на підсвідомій уровнїі, членом котрой хотїв стати каждый, докінця і Галичаны.

 Проєкт Русиньскы народны (недїльны) школы на Підкарпатю 

Юрій Шиповіч: По скінчіню універзіты тота конференція ся забыла і новы виджіня стратили свою актуалность. Даякый час по штудіях єм учітелёвав, а пак на зачатку 2000-ых років выбрав єм ся на заробіткы до Портуґалії. Поробив єм пару років за граніцёв, а так єм ся вернув домів за родинов. В тот час на Підкарпатю якраз ся почав актовізовати  русиньскый рух, і отворяли ся першы русиньскы школы, но у моїм роднім селї така школа не фунґовала. І фактічно, прощеный Василь Сарканіч, русиньскый діятель на Підкарпатю, покликав мене робити до русиньской школы в селї Плоскоє, што на Свалявщінї. І так до року 2008 єм учітелёвав у плоскій школї в рамках проєкту Русиньскых народных (недїльных) школ.

Взяв єм на себе таку одповідность, бо не мав єм чім ся іншым заняти. Не можу повісти, же я ся до того несерёзно ставляв, або поверхно ся односив, я ся до того нияк не ставляв. Менї треба было найти чім ся загуряти, бо якраз єм ся вернув із заробітків. В містну політіку іти і дїти ся в тоты вшыткы депутатьскы двиганя я не хотїв. Мі основно русинство ани імпоновало, так як я дуже люблю нашу історію і нашу співанку.

Із самого початку роботы у школї єм тримав прорусиньску позіцію. Треба повісти, же у плоскій школї нам, учітелям, час од часу давали доста якостну літературу. І прочітуючі тоты книжкы, я почав ся міняти дословно на очах, і вже десь за рік я быв на твердых русиньскых позіціях.

В русинській школї єм робив од року 2005, а вже у роцї 2008 Василь Саркніч умер, та і онедовго по ёго смерти проєкт Русиньскы народны (недїльны) школы у даній школї перестали фунґовати про недостаток фінанцій. Небіжчіка Василя Сарканіча памятам як дуже порядного і харізматічного чоловіка, за ним люде ішли.

На зачатку 2000-іх років Свалявщіна наісто одрізняла ся русиньскым духом од другых підкарпатьскых реґіонів. Чомусь Ужгород і Мукачово раховали себе «вождями», но найбівше Русинів было в Сваляві. Почас перепису у році 2001 то ся і вказало, же на Свалявщінї бівше ся люди голосило за Русинів, чім в остатніх реґіонах. Тоты і многы далшы факты одкрывали мі очі на реалность русинства.

Памятам свою першу русиньску годину в Мукачові в 4-ій або 6-ій школї, то вже не памятам точно, выступав там Василь Матола (русиньскый писатель і поет позн. ред) із своїма віршами. По выслуханю декламації стихів по нашому быв єм натілько несподїваный, же аж єм ся задыхав. Доты я не розумів і не знав, же так мож было – писати, творити, декламовати по русиньскы, а нелем дома по нашому «приказувати». З того памятного про мене моменту, што бы ся не робило і хто што бы не казав, я точно знаю, же по русиньскы якостно дасть ся робити хоцьшто без хоснованя вшелиякых русізмів. Скоро кажде русиньске слово вже треба з глубока вытїгати, бо піднимати тот лексічный пласт стоїть за то.

Асімілація Русинів на Підкарпатю проходить доста успішно, і мы з вами в тім выросли. Но то, што я чув на свої властны уха, мі доказало, же русиньскый язык мож одродити і запустити в школах. Література на русиньскім языку буде прекрасна. Період выданя Грамматики руського языка Івана Гарайды при Підкарпатьскім обществі наук (рр. 1941 – 1944) потверджує реалность створїня русиньской літературы на основі жывой бісїды. Было написано приблизно 200 новел подля штандарту Гарайды, і чітам їх з великым потішінём.

Факултатівный предмет «Родный край» про 8-му аж 11-ту класу

Юрій Шиповіч: По смерти В. Сарканіча Русиньскы народны (недїльны) школы роздїлили ся на 2 ґрупы через різны незгоды. Я керовав єднов ґрупов школ, а другов – Валерій Падяк. З фінанцованём было дуже тяжко, нам помагали містны подникателї. Наш колектів робив вшытко на максімум, і то вытримало рік.

А пак за ідейов Михаіла Алмашія я розробив факултатівный курз «Родный край» на 35 лекцій, роздїленых на такы пласты як етноґрафія, історія і русиньска література. Треба підчеркнути, же факултатівны годины в школах спонзорує держава, зато од успішности того нового проєкту дуже много залежало. В сполуавторстві з Ю. Шимоном пробороли сьме тот проєкт через Інштітут іноваційных техноголоґій у Києві. Наслїдно быв выданый учебник, котрый роздав єм по школах. Нажаль, процесу спущіня факултатівного курзу по школах Підкарпатя не было.

Но вшыткы тоты рокы я веду свій авторьскый проґрам «Родный край» у плоскій школї, і  мушу повісти, дїти суть заінтересованы. Урокы ся стараю проводити інтерактівно, наприклад з учениками мы походили вшыткы замкы і музеї, а поданый матеріал підкріплюю ці то філмом, ці мултімедіялнов укажков на інтернетї. Вкладаю ся як можу. Коли просять даяку конзултацію, все з радостёв поможу і повім што і як.

Факултатівный предмет «Родный край» проводить ся раз до тыждня од 8-ой до 11-ой класы, і я безперервыно над тым роблю. Заінтересованы дїти доста успішно посувають ся. У роцї 2019 двоє моїх учеників были оцїнены на МАНУ (Мала академія наук Україны) з русиньскыма темами. Єден штудент здобыв у области перше місце з темов односно Адолфа Добряньского, а друга штудентка была друга з темов о Александрови Митракови.

Значіть, не можеме твердити, же русиньскы темы цалком ся блокують, лем мусять быти добрі розроблены. Правда, вшытко русиньске ся мусить давати як закарпатьске.

Періодічне выданя Отцюзнина

Юрій Шиповіч: Періодічне выданя Отцюзнина скінчіло свою роботу про многы проблемы. Першов важнов завадов стало фінанцованя, як резултат сполупраці з Укрпоштов (Україньска пошта, позн. ред.). Было солідне чісло предплатителїв, і майже ся дарило выплачати поштовы вытраты за їх рахунок. А кедь не стачіло грошей, та то были невеликы кошты, котры сьме здобывали через містных подникателїв. В такім дусї діяла новинка два і пів року.

Далше  почали не вшыткы посланы чісла приходити до своїх предплатителїв, бывало і по 30 чісел, што не приходили на адресу. Люде злостно на такы казусы реаґовали, і часточно ся почали одписовати.

І третёв уже веце неофіціалнов причінов став мій особный фактор. У мене не было ни праздника, ни ніч. І Різдво, і Пасха у мене єднако вызерали як і каждый робочій день – я і компютер 24 на 7. Спочатку пропоновав єм, же ся зречу позіції головного редактора, но колектів не хотїв без мене робити. Мы до остатнёго пробовали найти выход із сітуації. Юрій Продан старав ся через Общество Духновіча найти поміч з фінанцованём у Областній радї, но там не хотїли.

На Підкарпатю не жыє ани єдно друковане выданя довго, окрем Унікума. Хоць і  Отцюзнина мала много дописователїв і матеріалу было много толкового, до нас писали і кандідаты наук, знамы історіци, краёзнателї, но то не могло просто так ся само на плаву держати. Од дакторых текстів у мене дух захапляло, честно, я ся горджу тыма публікаціями. Но обробляти матеріалы за другыма досправды тяжко і про мене єдного то было много.

Актівность Юрія Шиповіча в іншых проєктах

Юрій Шиповіч: Русиньскый културоґічный клуб быв зареґістрованый 1-го септембра 2019-го року, основателём котрого єм я. За тот доста короткый час продуктівность клубу є не мала. Членами клубу є 12 скушеных і креатівных людей. Кажду ініціатіву вєдно ся стараєме втїлити до жывота.

Окрем того, же основав властну орґанізацію, співпрацує і з далшыма русиньскыма орґанізаціями, наприклад з Обществом Духновіча.

Яркым прикладом є выданя нашого Альманаху днешнёй русиньской літературы. Перше і друге чісло было выдане за підпоры  Общества Духновіча, а саме ёго члена Юрія Продана. Окрем того пішла прорусиньска популарізація і в медіах. Сполупрацуєме з Юріём Капацом, котрый на просторах свого інтернетового выданя іҐазета публікує великый обєм нашых матеріалїв. А также далшы інтернетовы выданя, такы як Фенікс Слово і Голос

Карпат, мають важну роль в пропаґації русинства. В телевізії тыж маєме підпору, кедьже моя дївка робить на Русиньскій Родинї.

Списовный русиньскый язык на Підкарпатю

Юрій Шиповіч: Основным арґументом русинофобів є то, же у нас не є кодіфікованой ґраматікы. Та вкажте мі кодіфіковану ґраматіку, котра была у 19-

ім столїтю. Я і мій колектів робиме за ґраматіков Анны Меґелы, но то не прінціпіално, мож было брати і хоцьяку бівше-менше нормалну другу.

На Підкарпатю є така тендеція писати ґраматікы кому не лїнь, і людём далекым до філолоґії і наукы обще. Можуть высмівати, же на Підкарпатю 20 ґраматік, но досправды суть помеджі нима і толковы. Нам не так залежыть за яков ґраматіков робити, бо основнов нашов задачов є донести жыве русиньское слово до людей. Проблема скорше в тім, же самы писателї ани в єднім своїм текстї ся не можуть притримати єдного цїлістного прінціпу. Даколи єдно слово знають написати в 3-ёх різных варіантах.

Зато іщі раз бісїдую, за яков ґраматіков писати не є главне, важным, абы ся дотримовала єдна форма. На тоту тему уже было повіджено і написано дуже много. Дописователї заганяють свої роботы, а мы їх ґраматічно обробляме. А они потім крітікують нас як спеціалістів. Довгый час мы ішли на уступкы, но теперь наша редакція серёзнїше і осторожнїше ся до того односить і робиме вшыткы тексты під єдну форму.

Сучасна доба розвитку русинства на Підкарпатю

Юрій Шиповіч: Каждый день ся стрїчаю з тым, же нашу історію не знають ани самы Русины. Добрї, же днесь є інтернет і Facebook, появляють ся веце інформованы і школованы о русиньскім вопросї люде. Коли іщі лем єм зачінав робити в русиньскій школї, та я не мав скоро жадны помагаючі матеріалы про дїти, жебы потвердити свої слова. Велику роль зограла моя авторіта учітеля. Нияка віра в русинство з боку дїтей там і близко не была, они просто мі вірили.

Ясне дїло, вже втогды в школї находили ся поєдны учітелї, котры нагваряли дїти, же я російскый шпіон. Нащастя, з дїтми я все находив общый язык, і знав єм їм обяснити подобны провокації.

Но а теперька сітуація з єдного боку мож повісти лїпша, бо вже не треба  мене або мою авторіту, бо процес заглубеный. На інтернетї днесь можеме відїти вшелиякы розмаїты жрідла русиньского обсягу, котрый є досправды популарный помеджі молодыма людми. І як колись у моїй молодости Галичаны переходили на русиньскый язык, бо так было авторітетнїше в універзітнім крузї, то таксамо теперь тоты Галичаны пишуть по русиньскы на Facebook, бо такый тренд. Про русинство ту суть дуже файны покажчікы, бо в такім контекстї русиньску літературу выпускати легше. За моїх часів роботы у русиньскій школї были лем такы русиньскы авторы як Василь Матола, Роман Пищальник, Іван Ситар, прощеный Іван Петровцій, і на тому быв конець списку. А на даный момент можеме слїдовати явный проґрес, наприклад в роцї 2020 быв выданый „Альманах днешньої русиньскої літературы‟ і там вже были представлены творчі доробкы 26-ёх авторів, і се іщі не вшыткы роботы были приняты. Наприклад, у 2019-ім роцї было лем 17 авторів.

Серце ся радує коли говорять по нашому, хоць сітуація на Підкарпатю не з легка. І то відїти вольным оком. Перше, што приходь в голову, то вечур памяти Олґы Кіроловны Прокоп. Там выступала їй внучка, котра робила у нас в школї, і їй тяжко ся говорило по нашому, та час од часу мусила переходити на україньскый язык. А што втогды пак казати за другых?! Кедь она у нас робила такой як скінчіла педаґоґічноє учілища і мала 17 років. Правда, виджу, же она чіста така і старать ся говорити по русиньскы, но не іде то так, як бы ся хотїло.

Найгірша сітуація в Ужгородї, де по русиньскы говорити в школї ганьба.

Наприклад в Мукачові з тым уже легше. Памятам, як подавали сьме документы дївкы до МДУ (Мукачівска державна універзіта, позн. ред.), і деканка спокійно чісто по русиньскы говорила і ани україньскы слова не пробовала підберати. А прийдеш до Ужгорода, та там нашу бісїду не чуєш. І відїло бы ся, же то нашы два основны русиньскыы центры на Підкарпатю, а такый великый роздїл.

На селах так само суть языковы проблемы, бо люде пробують ставати «културнїшыма». Кругом всядыль вбивають в голову, же русиньска бісїда, то селяньска бісїда і так лем «гуканы» і «рагулі» говорять. Часто ся стрїчаю з тым, як самы матери пробують переучіти своїх дїтей на «нормалну бісїду».

Люде ідуть за масов, а не за істинов. Так было все. Но і суть люде, котры розумлять тій проблемі, і зачінають переходити на русиньскый язык холем з домашнїма.

Каріна МУЛЯР, ЛЕМ.фм, языкова управа: ред. АРК в СР.