27. 8. 2021: Меланія ГЕРМАНОВА: Лабірьска балада (Балада)

Меланія Геpманова

Лабірьска балада 

Ходила дївчіна к Лабірцю плакати, 
Свої тяжкы жалї ёму выливати. 
Так гірко збыхала, горенько плакала, 
Же хвіля Лабірця ся ку нї озвала: 
- Чом плачеш, дївчіно, слызы проливаєш? 
- Што же ты од моёй водічкы чекаєш? 

- Повідж мі, Свіржаво, твоя быстра водо, 
Ці найду мілого? Ці є на слободї? 
- Мушу ті повісти, дївче премілене -
Я уж не Свіржава - мам іншаке мено. 

- Як же ся называш? Хотїла бы-м знати, 
Кідьже тя тым меном мушу велічати? 
- Я ся зву Лаборець - таке моє мено, 
А так ня велічай, дївче премілене. 

„Каждый день я віджу волны Лабірцёвы
 – розгнїваны, бурны водиці рінёвы
Кажду нічку чую ту когось плакати 
А поника чую над раном іржати... 
Повідж мі, Лабірцю, повідж ты мі правду - 
Де свого мілого, де я ёго найду? 
Бо я ночі чую ёго ту здыхати, 
А поника чую ножков ту дупкати...

Воды ся спінили, каміня рушали,
До смутной дївчіны так заговорили:
„Шкода тя, дївчіно, така єсь молода‟ -
Вынесь го на берег, Лабірцёва вода.‟
„На березї стояв хлопець молоденькый,
Притулив дївчіну до свого серденька.
Выплыв к нёму коник красный вороненькый,
Сїв на нёго леґінь зо своёв міленьков.

Три днї і три ночі ту свадьбу справляли –
Убіч і Кычара были дружічками,
Зелена Камняна – їх свадьбяна мама,
А быстрый Лаборець быв свадьбяный отець.

Гырмів Чортів Камінь, Чертіж озывав ся,
А Свадьбяный отець радїв, усміхав ся –
Скликовав родину – Русиньску дружыну,
Гырмів ёго голос понад Лабірщіну.
Молодіцї мено – княжна Ярославна,
Молодого мено – то князь Сятославный...

Місце, де свадьба стояла, довго Сятославна звали,
А у Краснім Бродї хотарь – „Ниже Ярославны‟.
Лем тота єдна балада добрї ся скончіла,
А у нї гордость Русина, розум ай сила.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020.)