27. 11. 2020: Меланія ГЕРМАНОВА: Часы пастырчіня: „Я пастырик малый‟ (Пєса-сценка)

Меланія ГЕРМАНОВА
Часы пастырчіня: „Я пастырик малый‟

1. часть: Вступ
Тоты курты пєскы-сценькы
Про школярїв написаны,
Жебы з них театры 
У своїй школї заграли.

Учітелї вам высвітлять, што то є драматурґія,
Ай грати заохотять, як у вас пуде пасія.
    
    В каждій з них про вас заданя,
    Што собі выбрати,
    Перше з них – то є познаня,
    Друге, як ся справовати.

А як уж будете театер грати,
Не забудьте, дїти, і мене позвати –
Авторку тых сценок, што-м їх написала,
Вшыткым учням школ русиньскых
Єм їх присвятила.

    Тота перша є про хлопцїв, што до школы не ходили,
    Але пасли худобину – денно пастырили,
    Такый і є назов пєсы (сценькы):
    „Я пастырик малый‟

Діёвы особы: І. Автор, ІІ. Дїдо, ІІІ. Пастырик першый, ІV. Пастырик другый, V. Пастырик третїй

2. часть
1. пастырик: Співанка: Пасте ся, коровкы, вівцї і телята,
              А я собі піду під крячок поспати,
              Травка на Полянї, хоць ся ю не сіє,
              Та ся пасте самы, бо мі ся барз дримле.

    Травічко зелена, травічко мурава???
    Нихто тя ту не сяв – сама-сь посходжала.
2. пастырик: Не під кряк, не під кряк – будеме ся грати,
          Я буду джмурити, а вы ся ховати.
Вычітанкы-вытолканкы при джмурїню
І.
У нашого дїда є барз велё хлїба,
колачів і лапшаників, булок, закручаників,
він закусив до роглика – 
ідь джмурити до кутика.

ІІ.
У порядной господинї на талаші є судина:
білы танерикы, ложкы а і вилкы,
горнята, мисята, дзбаночкы, фляшчата,
дінерочкы, бодиночкы.
Два сердця розбиты –
ты підеш джмурити.

ІІІ.
Выганяла бабка рогатого цапка, козу і кізлята,
псика і псичата. Забыла на когутика –
ідь джмурити до кутика.

ІV.
Дїдочку, дїдочку – не прось паліночку,
позорують дїти – научать ся пити.
Мусиш розум мати, хыжы ся тримати,
роботіцю поробити і внучків тому учіти –
ідь до кутика джмурити.

V.
Дайте же мі, бабко, червененьке ябко,
сливочку, грушочку а і груставочку,
уж єм поїв черешеночкы а полыґав кісточкы.
Тото вшытко нам роздайте, 
а вы ся джмуркотом станьте...
1. пастырик: Уж сьме ся награли, а і наховали
    А забыли на коровкы – добрї, же ту несуть вовкы.
    Корова Красуля жывителька наша,
    Патрить коровічцї як найлїпша паша,
    Травічка зелена – никым некошена.
Дїдо:    Златый мій сыночку, мілый пастырочку,
    Добре маш сердечко, мудру головочку, 
    Храниш худобину, як даку родину,
    Богу дяковати за таку дїтину.
2. пастырь:    Про мою худобу ту є дость травочкы,
    Выпасьте ю вшытку, вівцї і козочкы,
    Жебы ваша нога за грун не ступила,
    Болїсна звірина бы вас не сановала.
Обидвоме вєдно: Травічко зелена, травічко мурава,
    Бы ся худобина в купочцї тримала,
    Бо у купі – сила, то ся так тримайте,
    А не ходьте боком – ся не розходжайте.
Дїдо:    Вас бы, хлопцї, не на пашу, але у театрї,
    Тоту вашу співаночку – людём послухати,
    Вам бы ся учіти, а не пастырчіти,
    Учітеле, докторове могли бы з вас быти.
3. пастырь:    Тото вы, дїдочку, повіджте родічам,
    Няй о тім думають – отворьте їм очі,
    Бо мы не можеме ся розгодовати,
    Зато сьме з худобов – зато пастырьчата.
2. пастырь:    Ты, кобылко Ірмо, мусиш єдно знати,
    Мухы і овады будуть тя жрати,
    Та тя ґерочатом добрї я прикрыю,
    Дома ті вычашу тоту красну гриву. 

(Співать собі.)
    ‟Як піду за воячка, сяду сі на коника,
    Понесе ня, як краля – молодого царя,
    А як зыйду з коника, дам му жменю вівсика,
    Воды з нашой студенькы,
    Конику вороненькый
1. пастырь:    Коровкы, козочкы – жывітелькы нашы,
    Добрї ся напасьте на зеленій паші,
2. пастырь:    Вівцї і ярочкы, вы попід крячками,
    Буде сыр і брындза вечур з галушками.

3. часть
Дїдо:    Галушкы, пирогы – то найлїпша страва,
    А про худобину – зелененька трава.
1. пастырь:    А в зимі сіночко добрї высушене,
    Мамов награбане, няньком покошене.
    І я хочу з нима валкы розбивати,
    Жебы легше было мамі го грабати.
2. пастырь:    А я ходжу з няньком іщі до схід сонця,
    Добрї ся му косить, як на траві роса.
Пастыре вєдно: Попадай, доджіку, а і цїлу нїчку,
    Добрї пополивай зелену травічку,
    Жебы ся коровкы добрї напасали,
    А повны діникы молочка давали.
Дїдо:    Такых мудрых дїтей ніт у цїлім світї –
    Мусю учітелю о них му повісти,
    Няй просить родічів до школы їх дати,
    Собі худобного пастырика найти.
3. пастырь:    Подьме, камаратя, під крячок сі сісти,
    Я уж барз голоден – хоче ся мі їсти.
    І вы, дїду, подьте – даме вам з мерендї,
    Добрї, же щі мате пар зубів переднїх.
1. пастырь:    А моя баба мать уж лем штирі зубы,
    Пиріг не погрызе – лем замішку любить,
    Замішку з молоком квасным колоченым,
    А зо свіжым маслом і перепраженым.
Дїдо:    Як єм быв молодый, пирогів зьїв горнець,
    Теперь ани єден – давно єм уж вдовець.
1. пастырь:    Я вам дам, дїду, печеных пирогів зо сыром,
    Мі їх рано до цаністры мама положыла.
2. пастырь:    Я вам дам баничок зос капустов кваснов,
    Нянько гварить, же щі лїпше, як даяке мнясо.
3. пастырь:    А я дам ошіпча, смачне бандурчане,
    Мы го з молоком квасным запиваме.
Дїдо:    Дякую вам, дїти мої, за барз смачны стравы
    А най Панбіг обдарує вашы златы мамы.
1. пастырь:    А мій дїдо тото гварив, як ся вернув з Америкы,
    Же богатством Бог обдарив доєдного чоловіка.
2. пастырь:    А што же ті гварив? Можеме то знати?
1. пастырь:    Веру же можете, уж час о тім знати
    Добрї ня слухайте, мої камаратя:

    ... Аж толь може каждый з нас
    Чоловіком быти,
    Кедь він і другому дасть –
    Знать ся подїлити.
Дїдо:    Мудрый быв тот твій дїдонько,
    а будь і ты такый.
    Так ся гварить, же лїпше є
    Давати – як брати.
1. пастырь:    А одкаль вы, дїду, знате такы мудры слова?
    Кедь вы не піп, ани не дяк – а мудра голова.
Дїдо:    Же одкале, хлопче златый, одкале мам знати?
    Не з новинок, не з книжок – Святого книжчате,
    Што мі го дав наш священник,
    Жебы-м ся учів чітати.
3. пастырь:    Правда є там написана, треба тото знати,
    А тото мі наказала моя люба мати:
    „Сыну, дай фалаток хлїба каждому жебраку,
    Та тя Панбіг обдарує за доброту таку,
    А подай помічну руку слїпому, хромому,
    Будеш в благодати, жыти у тім своїм дому.‟
Дїдо:    Дїти мої златы, дїти-пастырята,
    Теперь я вам старый хочу дашто дати,
    Не пінязї, не лашчата, бо-м дїдо-самотарь,
    Но ся з вами подїлити радов до жывота.
2. пастырь:    Гварьте, дїду, гварьте – будеме слухати,
    Бо уж вечурь – худобину домів зганяти.
Дїдо:    Дїти мої, пастырикы, така моя рада,
    А же я вам добрї раджу – то є свята правда:
    Вас вшыткых трёх з цаністрятом
    Аж гріх так відїти,
    Але з букварём-книжчатём в школї ся учіти.
1. пастырь:    Тото гварьте нашым нянькам, они так хотїли,
    Жебы мы лем пастырили, а не ся учіли.
    Хто же за нас тодыль буде пасти коровочкы,
    Кедь мы підеме до школы, возьмеме ташочкы?!
Дїдо:    Я над тым уж роздумовав, як бы то зробити,
    Жебы то вы вшыткы трёми могли ся учіти.
    Замінили пастырчіня за школу-учіня,
    А тото мі так повіло днесь моє сумлїня:
    
    Я, дїдо-самотарь, не мам повинности,
    Я буду місто вас худобицю пасти,
    А не хочу за то я жадне плачіня –
    Лем за теплу страву – бо я мам сумлїня.
    Першого септемра до школы підете,
    Свої цаністрята мі подаруєте,
    Буду в них мериндю на поле носити,
    Буду за вас вшыткых Богу ся молити.
1. пастырь:    (Співать.) Пасте ся, коровкы, добрї напасайте,
    Першого сектембра уж нас не чекайте,
    Буде вас уж дїдо пасти – навертати,
    А щі лїпше, як мы – о вас ся старати.
2. пастырь:    Розум і розвага дїдови не хыбує,
    А іщі лїпше, як мы – він попастырює.
3. пастырь:    Підеме до школы, де велё школярів,
    Зачнеме ся вчіти буквы з букварів.
Дїдо:    Навчіте ся в школї чітати, писати,
    Будуть родічі з вас радость мати.
1. пастырь:    Пасте ся коровкы, конї і ягнята,
    Теперь сі я піду під крячок поспати.
    Збогом будь, травочко, травко мурявчіня,
    Бо ня чекать школа, а не пастырчіня,
    А зо мнов до школы – двоми камаратя,
    Мы ся так зближыли, як даякы братя.

    Вшытко зле і плане няй боком остане,
    Але пастырчіня сі запамнятаме.
    Добра новинонька – не можу заспати,
    А на пастырчіня буду споминати.
2. пастырь:    Травічку мураву спасли коровчата,
    Находили ся нёв босы ноженята.
3. пастырь:    А дїдо в бочкорах – теплїше му было,
    Ёго мудре слово – тїшыло і гріло,
    А од пастырчіня нас ослободило.
Конець:    Поминули тоты часы, часы пастырчіня,
    Няй же мате, вы дїточкы, радость – не траплїня,
    А „PRAVDA CHUDOBY‟, што ю дїдо чітав,
    є уж юбілейна – славить уж столїтя.
    А наш часопис? „Русин‟ є му мено, азбуков писаный,
    Няй і „Русинови‟ буде тыж до світа,
    А няй має чітателїв, як на луцї квітя.
Спів дїтей:    Травічко зелена, травічко мурава, хлопцїв- пастыриків 
    До школы выгнала.
    Будуть ся учіти, як на світї жыти, як свому НАРОДУ
    радость приносити.

(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Жывот – то театер.)