27. 11. 2017: ЕміліЙ Кубек: Вызначный карпаторусиньскый писатель в Америцї

(До 160-річчя од дня народжіня, 28. 11. 1857 – 17. 7. 1940)

 

Маганой Сіті на выходї америцького штату Пенсілванія має славу баницького містечка. Сучасны цїлосвітовы проблемы у здобываню угля позначили тыж жывотну уровень того  реґіону богатой Америки. Од колишнёго процвітаня міста баників не зістрало ани стопы.  

Недостаток роботы жене людей до іншых штатів; высше тридцять тісяч жытелїв ту зістало. Цїлы уліцї охабленых двойштоковых  деревяных хыж, што ся розвалюяють (дакотры уж впали), закриты церькви, недостаток інвестіцій на інфраштруктуру міста – вшытко тото депресівно впливать на околоідучого.  Але даколи місто процвітало; у містнім опернім театрї почас выступів презентоваили ся ту знамы звізды оперы. Іщі єдна шпеціфічность – з десяток красных, мурованых, архітектурно выдареных церьквей, збудованых на початку ХХ. стороча, свідчать про многонародностне зложіня і многоконфесне зложіня ёго тогдышнїх жытелїв, як і о тім, же ся переганяли, хто буде мати найвекшу і накрасшу церьков. Писатель, жывот котрого быв звязаный з Маганой Сіті (Mahanoy City) і котрый быв свідком даколишнёго процвітаня того міста робітників, Емілій Кубек в єднім із своїх повідань з початку ХХ. стороча (Палько Ростока) описав тото місто, хоць і придумав му іншу назву – Нортвест. Автор писав: “Жителї, як всягды у выходных штатах, з цїлой Европы пришов робочій люд. Цїлый Бабілон; не є такого європского языка, яку бы не подарило ся чути уліцях. Містечко не таке мале; до сорок тісяч народа жыє в нім. Всякы фабрики і три майны [банї – В. П.] не охабляють народ без хлїба”. Хоць і не на головній уліцї, але скоро в самім центрї містечка Маганой Сіті (даколи тоту індіаньску назву міста высловлюють як Меганой Сіті) стоїть архітектурно выцібрена, двойвежова, велика русиньска ґрекокатолицька церьков, яка почас службы Божой могла вмістити до себе двасто і веце віруючіх. Є іщі єдна шпесіфічность той церькви – в ній є унікатна у цїлім хрістіаньскім світї ікона. Скоро тяжко собі представити, жебы десь у католицькій Європі умелець міг бы собі доволити (а церьков бы то благословила!) створити ікону Божой матери з малым Ісусом на руках не одповідно до давно заужываных канонів і нашых стереотипів віджіня. Але у баницькім краю, де антраціт быв на вазї людьского щастя, їх благобыту і будучности, де баници-Русины часто гынули у банях ці в оцілярьскых  комбінатах, закладали свої традіції. На єдній із бічных ікон у ґрекокатолицькім храмі св. Марії у Маганой Сіті новонародженый Ісус, што сидить на руках у Богородіцї, тримать у лївій руцї кошарик з антрацітом, а правов якбы  посвячує тото угля і благославить роботу баника. Кілько десяток тісяч робітників із Старого краю, што переплавали  до Америкы за роботов і взяли там найтяжшу і різікову роботу, перед тым, як спустити ся на глубину банї на колїнах перед тов іконов просили благословлїня у Бога, жебы не допустив їх смерть ці покалїчіня у банї і жебы не зістали їх жени вдовами, а дїти – сиротами! (Выходить так, же умелець, котрый створив тоту ікону, був сын Емілія Кубека – о. Антоній Е. Кубек, професіоналный умелець, што еміґровав до США у 1919 роцї).

Наш (з проф. Павлом Маґочіём і молодым америцькым літературознателём Ніком Купеньскым) приїзд до міста выкликав нечеканый інтерес містной телевізії. Місто ся снажыть стати інтересным про турістів, а візітков Маганой Сіті може бути праві особа писателя о. Емілія Кубека, якый заховав у своїх творах даколишнїй колоріт баницького реґіону; подля ёго повідань і повістєй, драматічных творів мож штудовати історію того містечка, з ёго творів мож ся  много дізнати о жывотї іміґрантьскых громад, їх взаємоодносины з містным жытельством ітд. Літературны герої Е. Кубека родили ся, жыли і вмерало у тім містї. Ту ся одбывало їх  вызрїваня, ту ся ставали міліонаєрами ці жебраками. Ту на головній ці прилеглых уліцях они перебывали час у всягды притомны корчмах, клубах, барах, дахто пробовав свої силы у бізнісї і одкрывав маленькы обходикы, молодеж на штортовых ігріщах здобывали знаня і зручности америцького футболу, а талентованы дїти співали у популарных у тім часї міджі еміґрантами колектівах хорового співу ці грали у театралных ґрупах при церьковній школї.

 

Ту, у Маганой Сіті взникали першы у карпатьскых Русинів США церьковны і братьскы орґанізації. У 1892 роцї у Вілкс Баррі споїли ся з іншыма обществами до першой цїлоамамерицькой асоціації братств під назвою “Соединеніе Ґреко-Кафтолическихъ Русскихъ Братствъ” – єден із найвеце впливных центрів духовной култури карпатьскых Русинів в Америцї. У Маганой Сіті жыв і єден із найуспішнїшых міджі Русинамив фінанчник, закладатель містного оддїлїня «American Bank» Іван Жинчак (Джон Сміт), якый ся поважує за фундатора «Соєдиненія» і якый потім став прототіпом ґероя повідання  Е. Кубека Палько  Ростока – Пола Сміта.

 

Сучасні краёзнателї по фалатках зберають знаня історії міста Маганой Сіті. У містнім музею суть панелы з творчов біоґрафіёв писателя і священика Емілія Кубека. Чом бы ні! Ведь міджі двома і веце десятками етнічныма громадами, діючіми в тім часї (конець ХІХ. – перша половина ХХ. стороча) у містї, память ся заховала лем о єднім писателёви, а то о Еміліёви Кубекови. Докінця, праві з тым містом споєна цїла без винятку ёго художня творчость. Ту він написав тыж свій значный што до  обсягу (у трёх томах!) роман-саґу Марко Шолтыс (“Marko Šoltys”). І ту він похованый на містнім цінтерю – у тій ёго части, де ховали пришелцїв із Карпатьской Руси – ці то з Підкарпатя, ці з Пряшівской области, ці з Лемковины. Много надгробных памятників заховало ся на цінтерю; докінця все іщі стоїть великый триметровый камяный хрест-роспятя, якый поставила ту в 1904 роцї містна русиньска молодеж, або, як чітаме з выритого у каменї напису, “поставила молодежъ маганойска”.

 

Гріб О. (Е) Кубека і ёго жены Марії означує скромна памятна дошка з темно-сивого мрамору. На нім напис двома языками (карпаторусиньскым і англійцькым), якый ту створеный  без скорочінь:

„Mary Kubek

Марія Кубекъ

*1864 †1918

Rev. Emil A. Kubek

о. Емилій А. Кубекъ

*1857 †1940‟

 

Як свідчать архівны документы, першы карпатьскы Русини при гляданю роботы, пришли до Америки іщі в половинї ХІХ. стороча.  У 1980-ых роках еміґрація карпатьскых Русинів набыла масового характеру. Подля рахунків бадателїв,  міджі роками 1880 і  1914 коло 225 тісяч  карпатьскых Русинів-робітників пришло до США; еміґранты глядали уквартелёваня переважно в індустріалных центрах на северному выходї країны – у штатах Ню Йорк, Ню Джерзї, Конектікат, Огаё, но найвеце у штатї Пенсилванія. Історіны подмінкы не были наклонены  навернїню еміґрантів до родного краю: можности в отчізнї кваліфікованой, добре заплаченой роботы по першій світовій войнї, велика кріза 1930-ых роках, друга світова война і, докінця,  приход до влады у державах выходной Европы прокомуністичных тоталітных режімів і анексія Підкарпатьской Руси Совєтьскым союзом. Теперь у США жыє приближно 640 тісяч людей (подля іншых чісел – 1,3 міліона) Америчанів карпаторусинського походжіня – потомків тых, хто до 1914 р. пішов глядати собі роботу за оцеан.

 

Літературна творчость достатнё скоро росшырила ся у оточіню карпаторусиньской діаспоры в Америцї. У тых містах, де ся сформували русиньскы етнічны ґрупы, всягды Русини заснововали свої церковны, народностны, културны і молодежны організації – „Соєьдиненіе”, „Собраніе”, „Свобода”, „Сокол” та іншы. Під веджінём священиків і учітелїв церьковных школ Русины часто заснововали церьковны та світьскы хоры; ту діяли віфлеємьскы общества („віфлеємчікы”), а тыж аматерьскы театралны колектівы.

По часї  літературна творчость карпатьскых Русинів у США розвила ся натілько, же обяви ся  цїла плеяда „своїх” писателїв. Міджі  найвызначнїшыми были културный діятель Петро Мацков (1880 – 1965), родом із с. Лівов на Пряшівській Руси, еміґровав у 1898 р.; священики о. Зіґмунд Бриньскый (1881 – 1932), родом із с. Матяшка на Пряшівській Руси, еміґровав у 1913 р.; о. Джордж (Юріон) Теґзе (1883 – 1962), родом із Підкарпатьской Руси, еміґровав у 1912 р.; о. Орест Коман (1894 – 1988), родом із с. Біловежа на Пряшівській Русі, емігровав у 1921 р.; Дмитро Выслоцькый (1888 – 1968), родом із с. Лабова на Лемківській Руси, еміґровав у 1917 р.; о. Стефан Варзалій (1890 – 1957), родом із с. Фулянка на Пряшівській Руси, еміґровав у 1920 р.; Валентін Ґорзо (1869 – 1943), родом із с. Білки на Підкарпатській Руси, еміґровав у 1905 р. і много іншых. Творчій потенціал писателїв, їх богата художня дїдовизна докінця дали привод говорити о історічнім і културнім феноменї карпаторусиньской літературы Сполученых Штатів Америки. При друкованю своїх творів  писателї выужывали як кіріліцю, так і (веце росшырену) латиніку.

Єдным із найплоднїшых писателїв в еміґрації быв о. Емілій Кубек (28. 11. 1857 – 17. 7. 1940) – ґрекокатолицькый священик, лексикоґраф, поет, писатель, драматурґ, културно-сполоченьскый діятель. Він родом із с. Штефуров на Пряшівській Руси (ёго отець Антоній тыж быв священиком). Правдоподобно, в Ужгородї скінчів духовну семінарію. Оженив ся з дївков ґрекокатолицького священика о. Едуарда Шірілла – Маріёю. Мали штири дїти: Марію, Антонія, Анну і Алжбету. Рукоположеный быв у 1881 роцї. Дакілько років повнив функцію помічника священика (каплана) у селах Гомроґ (теперь у Мадярьску), Якубянах, дале служив як священиком у селах Кремна (1884) і Любовець (1885). У 1885 – 1904 роках був священиком у с. Снаков (всі названы села – в Пряшівской области). У 1904 р. еміґровав до США. Одтогды аж до своєй смерти служыв у ґрекокатолицькім храмі св. Марії у Маганой Сіті.

 

Іщі перед еміґраціёв Е. Кубек запрезентовав ся як скушеный лексікоґраф. Він склад поровналный штириязычный словник „Старославянскій-оугорскій-русскій-нђмецкій словарь къ священному писанію”. Розуміючи цїнность того рукопису, выданю словника актівно приспіли церьковны кола Мукачовської єпархії; він був выданый в Ужгородї. Книжка обявила ся на світлї божім у 1906 роцї у выдавательстві „Уніо” за помочі підпорї отцїв Емануіла Рошковіча, Петра Гебея і Др. Василя Гаджеґы. В сучасности тот словник є бібліоґрафічнов  рарітов.

 

За оцеаном розвив ся художнїй талент Е. Кубека. У США він запрезентовав ся як плодный поет, прозаїк і драматурґ. Проза ёго була знама чітателям-сучасникам, бо ся чсто обнявлёвала у тамтешнїх новинках і часописах. Ту мож бы було спомянути повіданя і повістї „Velykij sŷn” (1912), „Otec Aleksij” (1915), „Mikluš Mylŷj” (1916), „Palko Rostoka” (1922),  „Jedno svídanije”, (1922), „Paschaľnyj dar” (1922), „Posľi dožd’a – solnce” (1922), „Sud’ba” (1925), „Dva otečestva” (1929), „Bihstvo pred smertiju” (1932).

 

Першыраз была опублікована пєса „Olga” (1915?), яка свідчіть о ёго талентї драматурґа. Односно поетічной творчости Е. Кубек до зборника своїх выбраных творів у 4-ёх томах, што вышов під назвою „Narodny povisti і stichi”,  запропоновав лем дакілько прикладів патріотічной, духовной і будительской лірикы, а то: „Dobryj tato”, „Pod obrazom o. A. Duchnoviča”, „Pozdravlenije dľa krajevoj Rusi”, „Nit! My ne pomreme”,  „Svobodnaja Rossija – 1917”, „Ci lem viditsja mi?”, „Nova poslovica”, „Triramennyj krest”.

 

Але і в наступных роках він продовжовав творити, хоць не так актівно, бо редакторы, як він сам твердив, іґноровали го. Зато поетічны творы Кубека (наприклад, вірші „Adam vo raji” (1923),  „D’ido i siroty” (1923),  „Materinskaja ľubov” (1930)) лем рїдко мож было стрїтити у періодічных выданях. А на іщі єдно книжкове выданя він уж фіначно не зміг ся. Як сам о тім споминать в „Автобіоґрафії”, найвеце му щастило з редактором новинок  „Американскій русскій вђстникъ” Михайлом Ганчиним (быв редактором у 1914 – 1920 роках), потім уж тяжше было друковати ся. Докінця ку 50-ій річніцї ёго душпастырьского служіня (1931 р.) твори не подарило выдати самостатнов книжков, хоць ку тому вызывав сполочность карпаторусиньскый часопис „Вождь – Leader”.

 

Много написаного зістало в рукописах; о місцї їх екзістенції не є знамо. На єден із поетічних творів Е. Кубека – „Лемъ еще разъ...” (1921 ) – была написана музика о. Миколы Петрика з Пряшівської Руси, якый до Америкы еміґровав у 1919 роцї. Повный носталґічных налад, глубоко лірічный твір передає много чуття, яке є у душі поета-еміґранта, што на чуджінї смутить за родныма Карпатами:

 

„Лемъ еще разъ увидђти

желалъ бы ’мъ тя, Родный край,

Где спђваютъ русски дђти

По надъ луги, по над гай.

Напитися воды чистой

Изъ лђсного жерела,

Поглянути съ горы быстрой

На долины, на села.

Загостити въ твои хаты,

Въ рђки твои взрђтися;

На родинђ заспђвати

Что ’мъ Русиномъ родился.

За тђмъ счастьемъ дармо тужу

Ахъ! Не даритъ ми ся доля,

Я родину не увижу,

Ни ей лђсы, ни поля!‟

(„Лемъ еще разъ...”)

 

Творча сполупраца о. Кубека з  композіторами продовжола і в у наступных роках. У 1922 роцї він вєдно з Петриком створив музичный твір про мішаный хор – „Ехо‟ („Echo‟). Тыж у сполупраці з композіторм о. М. Андрейковічом быв написаный поход про соколскый молодежный рух – „Pochod – marš Sokolov» (надрукованый у 1938 р.).

 

Але до літературы Е. Кубек вошов передовшыткым як автор першого роману в карпаторусиньскій літературї. Роман „Marko Šoltys” автор написав у 1915 р. у Маганой Сіті. Твір був надрукований у 2 – 4 томах штиритомника „Narodny povisti і stichi”, што выходив  почас років 1922 – 1923. Іщі перед тым, подля рїшіня літературного выбору братьской орґанізації „Соединеніе Ґреко-Кафтолическихъ Русскихъ Братствъ”, твір був переданый до друку молодежным новинкам „A. R. Sokol Sojedinenija”. Редактор той новинкы П. Мацков у 1920 р. надрукував роман у 115 (!) продовжінях.

 

За жанровими характерістіками роман „Marko Šoltys” можна означіти як саґу, значіть, прозовый твір, у якім іде о тривалый період жывота літературного ґероя. Автор зображує знаме про нёго од народжїня карпаторусиньске етнічне оточіня на Пряшівській Руси, де він (у с. Штефуров) народив ся і де (у с. Снаков) почас двох десятьріч быв ґрекокатолицьким священиком (1885 – 1904). Власто, ёго жывотна скушеность, тіпы селяньскых характерів, міджілюдськы односины, якы він міг відїти у с. Снаков, – вшытко тото стало основов твору, в якому прозаїк реалістично указав русиньске село. Автор слїдує жывот свого ґероя – простого селяна Марка Фурмана – почас півстороча – од 1864 до 1915 року. Тот історічный період вмістив у собі много реалных подій і фактів, озеркаленых у романї. Марко прожыв тернисту жывотну дорогу, але тота зробила з нёго силного і вытривалого. Із почливости до свого сполуселяна, якый вшытко досяг у жывотї честнов одданов роботов і за помочі самовыхованя, высокых моралных якостей, люде назвали Марка „Шолтисом”. Значіть, середнёвічній  термінолоґії – судцём, чоловіком высокого соціалного ставу. Фактічно, роман – то гімна высокій моралности і духовности простого селяна. Сын свого народу, Марко зообщує у собі найкрасшы рисы карпаторусиньского народу.

 

Автор зображує в романї три ґенерації родини Фурманів – люблячу матїр та отця-пияка, якый пропив вшыток надобытый маєток і, умираяючі, охабив родину в довгах. Наступна ґенерація – то сам Марко і ёго жена Катуша, якы через свій жывот перенесли любов і почливость єден до другого і в хрістіаньскій чесноти выховали свої дїти. Наконець, третя ґенерація – то дїти Марка та Катуші: старшый сын Юрко і дві сестры – Ульча і Мартуся. На кінцю роману – то уж дорослы молоды люде, якы стоять перед важным жывотным выбіром. Як даколи мусив Марко замолода брати участь у воєнних подіях у Боснї і Герцеґовинї (1878 р.), так молодій ґенерації пришло выпробовати хранити свою державу в боях першой світовой войны. Роман кінчіть ся в оптімістічнім тонї.

 

Автор написав роман кіріліцёв, але у діаспорї він быв надрукованый латініков. Міджі тым, літературна робота  підштовхла писателя до вопросу штандартізації літературного языка, яку він успішно впроваджовав. Роман-саґа і іншы творы написаны русиньскым писомным штандардом на основі народного діалекту Пряшівского реґіону. Е. Кубек скоро завершыв у США створїня писомного штандарту карпаторусиньской літературного языка, але росшырити з діаспоры на русиньскы етнічны теріторії тот штандарт не предсталёвало можным дїлом.

 

Также, лем теперь значуща подля обсягу творча дїдовизна вызначного карпаторусиньского писателя вернула ся на отчізну. Дашто уж выдано, остаток – у ґрандіозных планах карпаторусиньскых выдавателїв.

 

Література:

 

1. Кубек, Еміл. Єдна стріча : выбране з прозы / Е. Кубек ; зоставителї : М. Мальцовска, Ф. Данцак ; переклад до сучасного русиньского літературного языка М. Мальцовска. – Пряшів : Світовий конґрес Русинів, 2007. – 120 с.  – Текст русин. языком.

2. Kubek, Emilij. Autobiografia / E . Kubek ; editor F. Dancak. – Prešov, 2007.  – 26 s. – Текст русин. языком латін. алфавітом.

3. Kubek, Emilij A. Narodny povísti i stichi / E. A. Kubek. – Scranton, Pa : Obrana, 1922–1923. – Текст русин. мовою латін. алфавітом.

Tom (Volume) I. – 240 s.;

Tom (Volume) II : Marko šoltys : roman iz žiťja Podkarpatskoj Rusi. – 206 s.;

Tom (Volume) III : Marko šoltys : roman iz žiťja Podkarpatksoj Rusi. – 194 s.;

Tom (Volume) IV : Marko šoltys : roman iz žiťja Podkarpatksoj Rusi. – 182 s.

4. Kubek, Emilij. Olga : narodna teatralna p’esa s pisňami iz amerikanskoj žizni v dvuch aktach / E . Kubek ; editor F. Dancak. – Prešov, [2007]. – 52 s. – Текст русин. языком латін. алфавітом.

5. Kubek, Emil. Výber z diela : Bыбер з творбы. 2 / E. Kubek ; editor F. Dancák. – Prešov, [2010?]. – Текст русин. языком латін. алфавітом.

***

6. Магочій, Павло Роберт. Кубек Емілій / П. Р. Магочій // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / уклад. : П. Р. Маґочій, І. І. Поп ; заг. ред. П. Р. Маґочія ; пер. з анґл. языка Н. Кушко. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2010. – С. 380-381.

7. Мальцовска, Марія. Еміл Кубек (1857 – 1940) : жыв про Бога і людей / М. Мальцовска // 100 вызнамных Русинів очами сучасників. 1. часть / зоставителька М. Мальцовска. – Пряшів, 2007. – С. 69-84 : фот. – Текст русин. языком.

8. Падяк, Валерій. Аматерське театралне двиганя у карпаторусинів як основа формованя націоналного театру часу меживойня и закладины націоналного театра: еволуція драматурґії од легкых водевілів до скадных драматичных форм / В. Падяк // Studium Carpato-Ruthenorum 2015 : штудії з карпаторусиністікы 7. / Пряшівска універзіта в Пряшові,  Інштітут русиньского языка і културы ; зоставителька К. Копорова. – Пряшів, 2015. – С. 102-121. – Текст русин. языком.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – С. 118-120.

9. Падяк, Валерій. До джерел карпаторусинської балади “Прощай, Росія, прощай, Кавказ” / В. Падяк // Dynamické procesy v súčasnej slavistike“ Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencii 3.-4. novembra 2016. – Prešov, 2016. – s. 160-177.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – С. 170-171.

10.    Падяк, Валерій. Hарис історії карпаторусинської літератури. – Торонто : Каф. українознав. студій Торонт. ун-ту, 2016. – 256 с. – Тітул парал. укр. i анґл. языком.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – Див. імен. покажч.

11.    Падяк, Валерій. Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVІ. – ХХІ. стороча : Высокошкольскый учебник / В. Падяк ; переклад з укр. языка : К. Копорова. –Пряшів, 2012. – 140 с. – Текст русин. языком.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – C. 102-103.

12.    Magocsi, Paul Robert. Kubek, Emilij / P. R. Magocsi //

Encyclopedia of Rusyn History and Culture / editors : P. R.Magocsi and I. Pop. ; revised and Expanded Edition. – Toronto ; Buffalo ; London : University of Toronto press, 2005. – С. 258. – Текст анґл. языком.

13.    Magocsi, Paul Robert. Of the Making of Nationalities There is No End. Volume One: Carpatho-Rusyns in Europe and North America / P. R. Magocsi. – New York, 1999. – 482 p. – Текст анґл. языком.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – С. 433-435.

14.    Magocsi, Paul Robert. Rusyn-American Ethnic Literature / P. R. Magocsi // Ethnic Leterature Since 1776 : The Many Voices of America / eds.Wolodymyr T. Zyla and Wendell M. Aycock, Vol. II. – Lubbock, Texas, 1978. – Р. 503-520. – Текст анґл. языком.

15.    Rusinko, Elaine. Carpatho-Rusin literature / E. Rusinko // The Greenwood Encyklopedia of Multiethnic American Literature. Volume I : A – C / edited by E. S. Nelson. – Westport, Connecticut ; London : Greenwood Press, 2005. – p. 392-396. – Текст анґл. языком.

Зі змісту: [про Е. Кубека]. – С. 393-394.

16.    Rusinko, Elaine. Karpatskorusínska literatura v USA / E. Rusinko // Studium Carpato-Ruthenorum 2011: штудії з карпаторусиністікы / Пряшівска універзіта в Пряшові,  Інштітут русиньского языка і културы ; ед. К. Копорова. – Пряшів, 2011. – С. 98-103. – Текст анґл. языком.

 

Мґр. Валерій ПАДЯК, к. н., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові, Словакія