24. 11. 2021: Мірослава Копинець: „Говорь за ся, Русине, бо загынеш!“

Музиков зачала занимати ся як трирічна, днесь мать солову карьєру, а так само є членом прославленого хору.

В просторї інтернету можеме найти повно інформацій о творчім дїятельстві етно-фолк співачкы з Підкарпатя Мірославы Копинець.

Артістка є солістков Заслуженого академічного Закарпатьского хору, участницёв і вітязом многых музичных конкурзів, участницёв і орґанізаторков харітатівных концертів, а так само веде доста актівну солову карьєру.

Про нашу редакцію  Мірослава Копинець согласна была побісїдовати нелем на професійны темы, але співачка нам повість веце о своїм особнім жывотї. Окрем того, непрямо ся обернеме і на тему русинства на Підкарпатю, кедьже она сама є корїнна Русинка родом з Іршавщіны, і одкрыто ся голосить ку Русинам, проповідуючі слова своё бабкы: „Говорь за ся, Русине, бо загынеш!“

 

• Думаю, многы нашы чітателї з вашов творчостёв познакомлены, і ваш голос бы такой спознали. Зато днесь бы сьме хотїли познакомити їх з вами іщі ближе, і так на зачаток попрошу вас ся представити.

– Мірослава Копинець. Копинець то дївоче призвіско моёй мамкы, котре взяла-м як творчій псевдонім, абы прославляти мамин род, де было много музикантів. Співаю я з дітинства. Приблизно од віку 3-ёх років мама мене вказовала на вшыткых сценах, де лем могла. Мама была педаґоґ і музикантка, зато я выступала і в матерьскых школах, і в школах. Дале у мене была невелика перерва, і обновила-м своє творче дїятельство у роцї 2009. Втогды іщі моя мамка была жыва і дуже радовала ся з моїх успіхів. З мамчіным призвіском єм од зачатку і доднесь, на сценї мене лем так і знають.

Родічі ся побрали в 1961-ім роцї, то была велика любов. Обоє походять із Іршавского раёну: отець із самой Іршавы, а мама із села Великый Раковець. Обоє містны, обоє Русины. Отець, Степан Жупанин – знамый україньскый писатель, лавреат Всеукраїньской літературной премії Лесї Українкы. Мама, Терезія Копинець-Жупанин – знама музикантка, педаґоґ, філолоґ україньского языка. Вєдно створили композіцію Пісня про Виноградів (муз. Т. М. Копинець-Жупанин, сл. С. І. Жупанин). Нянё быв редактором локалных новиьнок „Новини Виноградівщини‟, і мама была музичнов ведучов у різных матерьскых школах. А потом перебрали ся до Ужгорода, де він став ся професором на Ужгородьскій універзітї, а она учітелёвала в школї і паралелно робила музичну ведучу у матерьскій школї.

І ту, в Ужгородї, родила ся вже я, як третя дїтинка в родинї. Мамка пізно ня родила, їй на тот час было приблизно 40 років. Дуже хотїла дївочку, бо вже мала двох леґінїв. Покладала вшыткы надіїї, же я продовжу її творчости, што ся і стало.

• А Вашы дїдкове і бабкы ся охабили жыти на Іршавщінї? Ці познате їх?

– Памятам лем бабок. По маминій лінії моя бабка Олена умерла коли мала-м десь 3-5 років. Кажде лїто проводила-м свої вакації у нёй. Хоць была-м цалком мала, но їй любов і нїжность добре познаю, і чічкы на їй загородї так само памятам. Шкода, дїдка особно не знала-м. За Австро-Угорьска мав два обходы і дуже файно зарабляв. А іщі ся занимали молочарством. Мали шість дїтей. По отцёвій лінії тыж познала-м лем бабку, звали єй Марія. Дуже ня любила і радовала ся менї каждый раз.

• А ці має місце у вашім дітинстї хрістіаньске выхованя?

– Мамка ся все в ночі сама молила, нас дома ніч таке не заставляли. Ходили сьме з цїлов родинов до церьквы у бабчінім селї, рідше в Ужгородї. Там така благодать, таке, як на тебе небесный свіжый додж лліє ся. Праздновали сьме нашы свята, хоць нянё быв професором на універзітї. На Різдво і Пасху все ходили сьме до бабкы. І я была хрещена, думаю, в православній церькви. В сучасноти мі легше ходити до православной, бівше блаженства там чувствую. Але вшыткы віры поважаю, Бог єден. 

• Вы споминали, же сьте актівно залачи ся занимати музиков од трьох років. Побісідуйте нам о тім періоді веце детайлніше.

– Мама занимала ся зо мном музиков од дїтинства. Хвостиком мене за собою всядыль брала, та так привила ся любов до прекрасного. Кедь єм выростала, она робила учітельку музикы в моїй матерьскій школї, а пак і в моїй школї учіла. Од дїтвака знала-м співати мінімално на пятёх языках: русиньскый, україньскый, російскый, білоруськый, словацькый. А як пішла-м до школы, та іщі веце єм ся актівізовала в музичній сферї. Закінчіла-м вісем клас у російскоязычній школї ч. 8 в містї Ужгород, а так за властнов ініціатівов продовжыла єм своє навчаня в ужгородьскій ґімназії. Думала-м, што там стану веце розумна. Но через проблемы в штудентьскім колектіві штудовала єм там лем два рокы, і вернула-м ся назад до школы ч. 8, де вже і закінчіла єм повну середню освіту.

• А в домашнїм оточіню на якім языку ся говорило?

– В основому по русиньскы, а найвеце любили ся вшыткы вадити по русиньскы. Стары родічі выключно по русиньскы. Бабка Олена, по маминій лінії, все казала: „Говорь за ся, Русине, бо загынеш!“ То была їй каждоденна пригварька, котра означала, же боронь ся, говорь за себе, добывай ся свого. Хоць я была іщі втогды дуже маленька, але то добрї єм запамятала.

• Значіть, можеме твердити, же маєте тверды русиньскы корїня?

– Правда, по маминій лінії то точно. А по отцёвій то може вопросом, бо темнїшы они там, хоць по русиньскы говорили.

• Як розвивав ся Ваш музичный потенціал вже в школьскых роках?

– На тот час в російскоязычній школі ч. 8 мамі доволили розвивати ся як педаґоґови-композіторови. Ту у роцї 1988 быв заложеный вокалный ансамбель „Джерельце‟. Участниками, окрем мене, были іщі далшы, може дві десяткы дівочок і хлопчиків. Выконовали сьме україньскы, російскы, польскы, словацькы, білоруськы і русиньскы народны піснї двома, а докінця і штирёма голосами. Шпеціално про ансамбрль мама написала слова і музику такых пісень: „Куплеты сатирические на темы экологически”, „Ми веселі гуцулята, „Мій кептарик‟. Співали сьме так само їй авторьскы композіції на віршы няня Степана Жупанина як: „Черевички нові маєм‟, „Чабанова сестричка„, „Гей, танцюймо коломийку‟, „Весняне сонечко‟, але і на слова многых другых.

В роках 1988 – 1998 нас часто высылали в телевізії і радію. Думаю, в тім періодї ся став першый переломовый момент у моїй музичній карьєрї. А маму за актівне творче дїяльство і выхованя молодого поколїня оцїнили званём „Відмінник народної освіти‟ і „Ветеран праці‟ за вышед 40-рочну роботу.

В роцї 1989 брала-м участь на своїм першім меджінароднім всеукраїньскім фестівалї в Кієві. Стали сьме ся там лавреатами, тым самым прославили сьме і нашу школу. Наш ансамбель „Джерельце‟ быв участником многых фолклорных фестівалїв в Ужгородї, Кієві, Пряшові, Братїславі, Кроснї і в далшых містах Україны і Европы. Не раз быв оцїненый діпломами першого ступня. А так у роцї 1993 стала-м лавреатом конкурзу „Таланти твої, Україно‟ в Одесї.

• Як творча особа істо мали сьте і далшы інтересы, давайте, о них поговориме. Ці занимали сьте ся танцём або гров на інштрументах?

– Маленько, но не дуже. Як дїтвак зачінала-м ходити на цвічіня, но учітель повів, же маю кривы лабы. Я ся дуже уразила, веце єм там не ходила. А теперь чоловіку кажуть, же лабы файны. А што я знаю, хто правый? (респондентка розміяла ся, позн. редактора) Недавно научіла-м ся грати на дримбі і на бубенчіку даколи граю.

• Якый быв Ваш облюбеный предмет в школї?

– Істо література. Я дуже красны творы писала, учітелї часто чітали про цїлу класу. В ґімназіїї была-м написала оріґіналный твор по україньскы під назвов „Життя як сон‟. Основнов думков было, же мы, люде, не знаєме, ці мы жыєме, або спиме.

• Поезія або проза? Што вас інтересовало? Кого сьте любили чітати?

– Дуже люблю нїмецького писателя і філозофа Еріха Марію Ремарка, цїлого-м дакілько раз прочітала. Сімпатічны мі суть ёго праґматічны погляды, котры являють ся про мене правдивыма. Причім першый раз з ним стрїтила єм ся іщі в ґімназіїї, сокласниця мі даровала ёго книжу „Три товарища‟, і дотеперь єй в шуфлику маю. Вызерала як якась стара потрепана книжка, але як єм прочітала, порозуміла-м, же война, то велике зло, а любов, то основа основ і жыти треба при любых условіях.

• І вже по школі выберали сьте одповідне прямованя на універзіті, так?

Як вже споминала-м, дуже любила-м чітати, та і выбрала-м катедру російской філолоґії на Ужгородьскій націоналній універзітí (1999 – 2005), бо половка світовой літературы є російска.

• Як проходили вашы высокошкольскы рокы?

– Прекрасно! Учітелї – просто высокой уровни. Дуже їх люблю, і каждому єдному готова-м ногы цїловати і днесь. Вже там єм проявляла інтерес до фолклору, збожнёвала єм вшелиякы експедіції. Язык нас доста детайлно учіли за понятями: праязык – індоевропскый, і русиньскый язык єден із найстаршых славяньскых. Коли я штудовала, та русиньскый язык прямо відїла-м, же він єствує. А чом ся то поміняло теперь, не розумлю.

• Попри штудіях чім сьте ся занимали? Ці продовжовали сьте выступати?

– Ничім. Так ся склали условія. За своїх скоро шість років на універзітї музиков абсолутно єм ся не занимала. Фактічно аж до року 2008 мала єм павзу. В роцї 2003 оддала-м ся, а в роцї 2005 народив ся наш сыночок. Іщі з універзітных років вєдно з мужом почали сьме пріватный бізніс – продавати шматя на базарї.

• Што было знаком у 2008-ім роцї, жебы вернути ся до творчости? 

–  Дїтинка вже підросла і родина фінанчно встала на ногы, так я ся одважыла вернути на музичну арену. Коли першый раз вышла-м на сцену по 8-рочній перерві, та ани не почуствовала-м тых вісем років, як кебы ани не перестала єм ся музиков занимати. То быв рік 2009, якраз втогды єм спознала ся із Сергіём Барвіком-Карпатьскым. Він быв орґанізатором конкурсу „Закарпатський едельвейс‟, котрый проходив каждый рік у нас в Ужгородї, і учувши мій спів, Сергій покликав мене выступити. Співала-м єдну пісню по чеськы і дві нашы русиньскы, так стала-м лавреатом. Потім пішла єм із своїм выступлінём до Кієва на фестівал „Українська родина‟, де так само превказала-м достойный резултат. Далшым важным кроком была участь на проєктї Голос країни (р. 2012). А вже у роцї 2011 была-м діпломантом Червоної рути, а в роцї 2013 – лавреатом на Українї.

• А як вызерать ваше дїятельство в сучасноти? Як ся розвивате?

–  По різных фестівалах, конкурах, проєктах почала-м робити як солістка Заслуженого академічного закарпатьского хору. Паралелно іщі штудовала-м на Ужгородьскім коледжі културы і уменя (2012 -2015), а так в септембрі року 2020 зачала-м штудії на Мукачовскій універзітї в напрямі спів, ступень маґістер. Я в безперестайных гляданях і прямованях до розвитка. Мене од малой учіли „кывати ся“, менї двараз повторяти не треба, раз доста повісти, і я вшытко роблю.

• А ці встигате вести і солову карьєру?

Гей, окремо веду доста актівно соловы вы–стпупліня. Што кажуть, то співам, в  основному етно. Наше русиньске співаю. В році 2013 мала-м наплановане по знамостях іти до Москвы, жебы там ся спробовати розвивати. Але пак пришла война на выходї Україны.

• Повіджте, з чого позоставать ваш проґрам, одкыль берете композіції?

– Скоро вшытко з маминого авторьского зборника. Она сама мене научіла десь пятьдесять русиньскых пісень. Дуже рідко пишу штось сама або переспівую, в бівшости то были співанкы і так лем з памяти. Мій репертоар то є любовна, філозофска, соціално-жытельсака і весільна–обрядовова ліріка. Выходячі з нашого русиньского фолклору, у нашых краянів все были силны почутя.

• А яка актуална сітуація односно підпорованя артістів на Підкарпатю?

Страшна… Держава ніч не фінанцує, а кедь ай, та дуже тяжко добити ся даякой копійкы. Скоро жадны кошты ся не выдїляють. Робиш або за свої грошы, або даяка підпора од меценатів, і то є рідко, нажаль.

• Я бы вас хотїла попросити, што бы вы хотїлаи зажелати нашым чітателям?

– Нашым дорогым чітателям жычу насамперед кріпкого здоровя, бо здоровя, то є основа основ. Каждый няй мерькує на себе в першім рядї. Кедь вы будуте здоровы, вшыткы коло вас будуть в безпечности. Другым цїнным даром в жывотї чоловіка є любов. Як каже Божа заповідь: „Люб свого ближнёго як самого себе!‟ А то значіть, што себе треба любити. Кедь є любов до себе, то значіть, буде і любов од другых до вас. Также, придїляйте веце часу духовности, културї і саморозвитку, бо такым способом мы тренуєме нашу душу і звекшуєме внутрїшнё силу, тым самым стаєме ближе до Бога. А третє, любте свій жывот, любте каждый день, любте кажде звірятко, каждый листочок, каждий луч сонечка. Радуйте ся вшыткому, бо каждый день нам Бог дарує безоплатно, а мы береме ёго і хоснуєме. А ці знаєме мы дяковати Господу за ёго дары? Важме ся, любме ся, підпоруйме ся, а Бог нам дасть вшытко найлїпше.

Карін МУЛЯРЬ, Лем. фм.  Ґрафічна і языкова управа: ред. АРК в СР.