24. 1. 2020: Науковы здобытя професора Павла Роберта Маґочія

(Ку 75-рочу з дня народжіня.)

Проф. Др. Павел Роберт Маґочій є вызнамным істориком світового мена, україністом, русиністом, картоґрафом і културно-сполоченьскым діятелём, якый ся народив 26. януара 1945 у містї Енґлвуд, штат Ню Джерзї у Споєных штатах Америкы.

Він скінчів Рутґерску універзіту (бакалар, 1966; маґістер , 1967). Далшы ёго научны штудії звязаны з написанём дізертації на Прінстоньскій універзітї (доктор філозофії (PhD) у фаху історії, 1972 р.) і баданём україньской історії (главно Галичі) в єднім із найпрестижнїшых начных центрів – Гарвардьскій універзітї, якы трывали до 1976 року (Рядный член Академічного научного общества, 1976).

У 1980 роцї молодый научный працовник став на чело катедры україньскых штудій Торонтьской універзіты(Chair of Ukrainian Studies), што мало причіну ёго переходу на нове місце бываня до Канады.У тій функції науковець є уж 40 років, і за тот час своїм неперестанным діятельством як науковець, універзітный учітель, выдаватель і научный менежер досяг значне підвышіня статусу той научной інштітуції. О тім свідчать ёго фундаменталны роботы, котры были надрукованы під веджінём споминаной універзітной катедры або самой Торонтьской універзіты. Єдночасно П.Р. Маґочій зачав выданя Гарвардьской серії україньскых штудій, быв єй першым редактором (1979 – 1982).

Сістематічне навчаня історії Україны і єй реґіонів доволило науковцёви сформовати свій оріґіналный погляд на тот вопрос і в істым смыслї слова приправити першу історію Україны. Вшыткы до Маґочія історици-україністы (почінаючи, правдоподобно, од М. Грушевського) снажыли ся написати швыдше історію україньского народу (цілком выправданого субьєкту історії!), але не україньской держави. А проф. П. Р. Маґочій заміряв ся на історії теріторій, якы занимать сучасна держава Україна.

Еволуція Маґочіёвого розуміня Україны і єй ґлобалной ролї у Централній Європі видима у найважнїшых аналітічных роботах науковця: «A History of Ukraine» (1996, 784 с.), «Історія України» (2007, 640 с.), «A History of Ukraine: AnIllustrated History» (2007, 340 с.), «A History of Ukraine» (2010, 894 с.),«Ілюстрована історія України» (2012, 448 с.) і, наконець, у концептуално завершеній історічній сінтезї«Україна: Історія її земель та народів» (Ужгород, 2012, 816 с.), яка днесь з великым успіхом представлена на книжнім торгу Україны, є жадана у науковых колах, у штудентьскій громадї, як і політічнов і інтелектуалнов елітов Україны. Хоць, як ся признавать сам автор, першы книжкы з історії він писав не про чітателя в Українї, але жебы познакомити з богатов історічнов минулостёв шырокы анґлоязычны кола Северной Америки.

Так ся стало, же по здобытю незалежности Україны у 1991 роцї вшыткы «історії» і «історійкы», выдаваны марксістічно-леніньсков історічнов псевдонауков, про сучасників нараз перетворили ся на московску макулатуру. Україна (од основных шкіл по академічны інштітуції) наісто потребовала мати нову, історічно продуману концепцію своёй минулости як ключ до розуміня ґеополітічных, народных і народностных процесів, котры обсягли нову державу.

Можно, то парадокс, а можно, факт звязаности україньской діаспоры Северной Америкы, але вшыткы три першы «Історії України» нового часу обявили ся праві в Канадї, написаны канадьскыма авторами. Окрем професора Маґочія, авторами двох іншых бадань стали Орест Субтельний і Сергій Єкельчик. Вшыткы три авторскы концепції вызнамно вплинули на формованя народной свідомости Українцїв у часї будованя новой державы. Але, на наш погляд, лем роботы професора Маґочія стали тым містком, якый доволює моделовати модерну Україну будучности – поліетнічну, зо силным центром і самобытныма реґіонами, самопостачалну в економічнім змыслї, європску подля моралных а інтелектуалных цїнностей. Іншыми словами, концепція пути Україны, запропонована проф. Маґочіём, запричінила реалну револуцію у розумінї того, што є історія Україны – історія єй главной народности або сума історій вшыткых народів, що традічно заселяли і заселяють просторы, якы охоплює сучасна держава Україна?!

Новаторьскый приступ выжадовав од бадателя накреслити розвиток вшыткых народів і култур, якы будьколи екзістовали на Українї. На роздїл од высше спомянутых верзій історії Україны, у книгах Маґочія Росіяне, Поляци, Жыде, карпатьскы Русины, кримскы Татары, Нїмцї, Румуны, Ґрекы вєдно з іншыма народами, котры жыють на теріторії Україны, суть поважованы за неодємну часть україньской історії, а не просто як супротивници етнічных Українців у їх властнім довгорічнім бою за народне прожытя. І тото віджіня є достатнов ґаранціёв того, же віджіня є достаточнов ґаранціёв того, што ёго научны роботы пройдуть выпробованём часом і будуть потребны у будучности.

Выужываючі богату доказову базу, автор україньской історії поступно поперать історічні міты, якыма были переповнены учебники комуністічной минулости: же Московія якбы была дїдічом Києвской Руси, же Крим то російска земля, а Україна – то земля Українцїв і под.

Тов научнов дорогов науковець заняв невыгодну позіцію. Можно, у першім рядї то было звязане з ёго гляданями своїх етнічных коренїв, што є характерістічне про еміґрантьскы громады Америкы. І то привело ёго у 1968 роцї на выход Чехословакії, окупованой на ёго очах Совєтьскым союзом. Ту ся вшытко у судьбі молодого бадателя змішало докупы – масовы протесты проти окупації, зажыткы зо знакомства із «соціалістічнов» реалностёвна тім боцї Желізной опоны, найденя родічовской землї, яка починала ся на выход од совєтьско-чехословацькых міджіштатных граніць, заказ навщівы, і... залюблїня з дївков з русиньского села Вышня Яблїнка на Выходній Словакії, з котров ся повінчав.

Є правдов, же в тім часї совєтьска пропаґанда в СССР і у державах так званого соціалістічного табора уж скоро четвертину стороча твердила, же Русинів не є – они свідомо вросли в українство. Не суть русиньскы школы, русиньске радіо, театер, преса, універзіта, выдавательства, книжкы – вшытко тото даколи было, але совєтьскы «ослободителї» вшытко то  заказали. Докінця і русиньску народность! Ідентіфіковати ся Русином (не Українцём!) у СССР значіло брати на себе гріх «буржоазного націоналісты», а з тым совєтьска тоталітна сістема пораховала ся твердо... Пройде много років і єдну зо своїх вельми популярных книг«Народ нізвідки: Ілюстрована історія карпаторусинів» проф. П. Маґочя завершать ся словами:«Карпаторусини існували в минулому. Вони існують сьогодні. Вони будуть існувати в майбутньому».

Меджі першым Маґочіёвым дотыком до землї своїх предків і днешнїма днями прошло пятьдесят років. То десятьроча плодной роботы у карпаторусинстві. Але то тыж причіна многорічной обштрукції. Єй чінило науковцёви націоналістічне крыло україньской діаспоры у Канадї, яке екзістовало, як о тім образно высловив ся канадьскый політолоґ україньского походжіня, японознатель Тарас Кузё, «у властній вежі зо слоновой кости». Діаспора, хоць духом была антісовєтьска, але тыж поважовала возроджіня русинства зуфалым наміром ослабити україньску народну ідею.

Ставши на чело катедры україньскых штудій і єдночасно зачавши штудії з карпаторусинства, науковець дістав ся до перестрільбы як україньскых націонал-радікалів Северной Америкы, так і совєтьской сістемы, а по1991 роцї – до великой крітікы провладных україньскых націоналістічных кол, ба веце – влады незалежной Україны, яка тыж екзістовала (і дале екзістує!) «у властній вежі зі слоновой кости», не здатна быти согласна зо «сепаратістічным»русинством і выпестованов україньсков унітарностёв.

То є реалный факт: вклад «русиньского» науковця-україністы вшелияко принижовали як у Канадї, так і в Українї або Словакії, іґноровали, принимали настражено, глядаючі в ёго научных выслїдках компромітацію і скрыту в росповідї «бомбу спомаленой дії». Вшыткы тоты обвинїня легко было обыйти, перемінити на вавріны вітяза, якбы не было ёго карпаторусиньскых бадань.

Коли на початку 1970-ых років молодый бадатель выбрав за стратеґічну тему своїх научных бадань проблему формованя русиньской народной свідомости, то указало складность вырїшіня той проблемы в будучности. Русинство, законзервоване тоталітныма режімами, ниґде ся не стратило. Піддане заказу, оно розвивало ся подля законів внутрішнёй лоґікы, поступно вызрівало у глубинах держав-анексантів, а од часу баршановой револуції кінця 80-ых років ХХ. стороча знову обявило ся про себе в Українї, Словакії, Чехії, Польщі, Мадярщінї і Румунії. (У Сербії і Хорватії з узнанём русиньской народности николи не були проблемы). Новы демокрації різно поставили ся до той налїгавой проблемы – обновлїня народности. Найгірше тота проблема вырїшує ся в Українї!

Праві ту бы требало выужыти скушености науковця-русиністы П. Р. Маґочія, ёго фундаменталны роботы, такы  як «The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus’, 1848–1948» (1978), єй україньскый переклад «Формування національної свідомості: Підкарпатська Русь, 1848 – 1948» (1994; у 2015 р. было заплановане третє видання); «Carpatho-Rusin Studies: An Annotated Bibliography» (штири томы: 1988, 1998, 2004, 2011); «Our People: Carpatho-Rusinsand Their Descendants In North America» («Наш народ», штыривыданя: 1984, 1985, 1994, 2005); «Русины на Словенську: Історичный перегляд» (1993 р. – на англіцькім языку, 1994 р.– у русиньскім і словацькім языках), двойтомник «Of the Making of Nationalities There is No End» (1999), ёго практічны конверзачны приручникы «Let’s Speak Rusyn/ Бісідуйме/Говорім/Бешедуйме по-руськы» (три языковы варіанты; 1976, 1978, 1989, 1997), (позн. ред.: послїднє выданя вышло в 2014 роцї як «Let’s Speak Rusyn/Бісїдуйме по русьскы/Bisyiduime po rusynʼskŷ»; ёго мапу «Росселеня карпатськых русинів» (1996, 1998), яка фіксує вшыткы заселены пункти на історічных теріторіях прожываня Русинів. Наконець, підсилїню ідентічности русиньского народу в новых демократічных державах Централной Європы вызнамно помагать научно-популарне выдання П. Р. Маґочі «Народ нізвідки: Ілюстрована історія карпаторусинів». Реалізація того меґа-проєкту тривала скоро десять років (2006 – 2014); за тот час книжка узріла світло світа у десятёх языках – карпаторусиньскім, анґліцькім, україньскім, чеськім, словацькім, румуньскім, мадярьскім, войводинорусиньскiм, хорватьскiм і польскiм. Цїлковый тіраж– высше 22 тiсяч фалатків.

Під основнов редакціёв проф.П. Р. Магочія вышла анґлоязычна “Encyclopedia of Rusyn History and Culture” (2002 р., друге выданя – 2006 р.), в якій споєне снажіня высше двох десяток науковцїв-русиністів. Потім тота унікална робота пришла на Україну, перекладена на україньскый язык – «Енциклопедія історії та культури карпатських русинів» (Ужгород, 2010, 854 с.). Зміщена у книзї інформація доволять анґлоязычному і україньскому (у шыршім змыслї –славяньскому) чітатателёви глибше познати історію, културу, традіції карпатьскых Русинів. Тому помагать і то, же проф. Магочій є презідентом-заснователём Карпаторусинського научно-бадательского центра в США (1978 –). Центр главно ся старать о серію научных перекладів “Карпаторусиньска класіка”(видавать ся од 1987 р., вышло высше 15 томів).

До днешнїх днїв проф. Павел Роберт Маґочій є автором высше 600 научных робот з різных дісціплін – історії, картоґрафії, бібліоґрафії, языкознательства, етнополітікы і под. Векшына з них присвячена проблемам карпаторусиністікы. Ёго публікації од самого початку выкликали і дале выкликують остры дiскусії, главно в оточіню тых, хто не узнавать русиньскый народ. Але тоты роботы, розмножены  десятками журналів і новинок, стали важным фактором народного пробуджіня карпатьскых Русинів.

Він все в гущаві карпаторусиньского руху возроджіня. Член-заснователь Світового конґресу Русинів (1991), член Світовой рады Русинів (1991 –2009), єй честный председа (2009 –), заснователь Русиньскых недїльных шкіл на Закарпатю, ініціатор і заснователь Меджінародной лїтнёй школы русиньского языка і културы на Пряшівскій  універзітї у Пряшові «Studium Carpato-Ruthenorum», але тыж ініціатівный член іщі коло двох десяток різных орґанізацій, фондів, науковых комісій і под. Быв ініціатором скликаня научных конференцій з русиньской тематікы у США і Европі, в т. ч. першого (1992), другого (1999), третёго (2007) і четвертого (2015) меджінародных конґресів русиньского языка.

За свою роботу здобыв многы оцїнїня і тітулы. Меджі важныма оцїнїнями науковця є приятя до Академії наук Кралёвского общества Канады(1996), даня честного тітулу Doctor honoris causa Пряшівськой універзіты (1913) і много іншых. Самособов, оцїнїня – то лем окремы видны орьєнтырї дуже плодной научной дорогы проф. П. Р. Маґочія, якый славить своє 75-роча. Ёго юбілей мож поважовати двоякым, бо він ославує тыж 50 років научного діятельства, бо рівно пістороча перед тым як штудент другого річника універзіты надруковав свою першу научну роботу в америцькім часописї „New York Times Magazine“.

Попри тому вшыткому він зіставать простым, скромным чоловіком, скушеным педаґоґом, вірным приятелём, надійным помічником, ерудованым сполубісїдником, добрым знателём класічной музики, співаком церьковного хору, скушеным деґустатором вина, великым ґурманом і надхненым любителём путованя, з якым автор тых рядків пройшов тiсячі і тiсячі кілометрів.

З нагоды ёго юбілею желаме нашому приятелёви Павлови Робертови Маґочіёви в першім рядї міцне здоровя і в другім рядї – іщі далшы інтересны і обявны научны і научно-популарны роботы спід ёго пера.

Мґр. Валерій ПАДЯК, к. н., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, (скоріґовав: А. З.)