23. 7. 2021: 45 років од смерти священомученика єпіскова Василя Гопка
Василь Гопко (Vasilij Hopko) нар. 21. 4. 1904 у Грабскім на Словакії, втогдышнёго Угорьского кралёвства, умер 23. 7. 1976 у Пряшові, втогдышнёй Чехословакії. Быв священиком, педаґоґом і церьковным ієрархом в Пряшівскій области.
По закінчіню протестаньской ґімназії у Пряшові (1923) В. Гопко учів ся в теолоґічній семінарії в тым же містї (1923 – 1928). У 1929 р. быв высвяченый на ґрекокатолицьклого священика. Служыв у ґрекокатольцькій парохії у Празї (1929 – 1936), потім вернув ся на выходну Словакію, де став професором Пряшівской ґрекокатольцькой богословской семінарії. Іщі скорше зачав навчаня в аспірантурї на Універзітї Карловій в Празї і здобыв докторат з теолоґії на Універзітї Я. А. Коменського в Братїславі (1940) На кіцю 2. Світовой войны В. Гопко став на чело вдавательского проґраму Пряшівской ґрекокатольцькой єпархії, быв редактором „Благовѣстника‟, опубліковав (латиньскым алфавітом) популарну історію „Grekokatoličeskaja cerkov“ (1946) i біоґрафію Павла Ґойдіча (1947).
Одчуваючі комуністічный переворот, єпіскоп П. Ґойдіч пересвідчів Ватікан выголосити В. Гопка помічным єпіскопом (1947). У 1950 р. комуністічна влада поставила ґрекокатолицьку церьков мімо закон і снажила ся пересвідчіти В. Гопка перейти до православной церькви. Кеь то одшмарив, влада го арештовала у 1952 р. і одсудила на 15 років арешту за приправованя „підривного дїятельства‟ пртоти державы. Єпіскоп П. Ґойдіч быв одсудженый на дожывотный арешт, але перед своёв смертёв (1960) підвердав своє желаня відїти В. Гопка своїм наступцём. При кінци терміну арештованя (1964) В. Гопко быв увольненый зо своёй функції і было му доволено бывати в домі перестарілых в м. Осек (Чехія). У 1968 р., кедь перед Празьков ярёв робили ся пробы реформованя комуністічного режіму, В. Гопкови было доволено вернути ся до Пряшова. Комуністічна влада Чехословакії доволила леґалізовати ґрекокатолицьку церьков, але проти всталїню В. Гопка єпіскопом неґатівно ся поставила опозіція словацькыйм ґрекокатолицькых священиків на Словакії і в загранічу. У пробах підорвати єпіскопа і утримати в мінімумі притомность Русинів меджі ведучіма Пряшівской єпархії словацькы ґрекокатолицькы дїятелї обвинёвали В. Гопка нелем з „проукраїньскых снажінь‟, а тыж у „псіхічній неспособности‟ – выслїдку років прожытых в арештї. Тоты голосы зробьли своє дїло: в тім часї, як влада Чехословакії офіціално регабілітовала В. Гопка (децембер 1968), Ватікан меновав Словака Яна Гірку адміністратором Пряшівской єпархії. Пізнїше Я. Гіркови были даны єпіскопскы правомочности (апріль 1969), в тім часї як В. Гопко быв помічником єпіскопа без будьякой реалной влады. В. Гопка поважують остатнїм русиньскым єпіскопом Пряшівской ґрекокатольцькой єпархії. У 2003 роцї Папа Ян Павел ІІ выголосив го за блаженого (благореченого).
Література: А. Pekar, Bishop Basil Hopko, S. T. D: Confessor of the Faith (Pittsburgh, 1979); František Dancák, Dа vsi jedino budut / Aby všetci jedno boli: reminiscenciе na korešpondenciu s ThDr. Vasilʼom Hopkom (Prešov, 2002).
Павел Роберт Маґочій, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа. Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с. 140-141, переклад з україньского языка, звыразнїня писма і выбер фотоґрафій: А. З.
