23. 5. 2017: Паніс: „Українцї ся подїлили. Україньскый музей є в порядку‟.

Не нашли нич україньского

В писмі, під котрым суть підписаны Петр Добрый, Ян Касіч, Властіміл Новотный, Петр Шада і Мірослав Вернер (остатнї двоми суть членове Общества приятелїв Підкарпатьской Руси – Spolek přátel Pоdkarpatské Rusi), жадають міністра, під котрого резорт Словацькый народный музей належыть, жебы присвятив свій час і звернув увагу на рїшіня проблему україньского музею, котрый выникнув у 1956-ім роцї. В тім часї офіціално не єствовала русиньска народность в Чехословацькій републіцї, як і в далшых комуністічных державах, і так хоць інштітуція зберала до свого збіркового фонду артефакты по русиньскых селах, презентованы были, а доднесь суть, як україньска културна дїдовизна. Справу, же русиньскы артефакты суть доднесь у Свіднику презентованы в україньскім музею як україньскы, вже нераз рїшыли і русиньскы орґанізації на Словакії. Дотеперь без успіху.

„Музей сьме навщівили, дакотры з нас докінця вецераз, но нич україньского сьме в нім не нашли. Може окрем книжок, котры ся продавають коло касы в музею. Навспак, вшыткы експонаты суть повязаны ку русиньскій меншынї на выходній Словакії,“ написали актівісты Мадярічови. В писмі ся звідали, ці не є доста арґументів на то, жебы змінити назву музею, котрый дотеперь хоснує придавник „україньскый“.

Українцї ся роздїлили на Русинів і Українцїв

На писмо актівістів із Чеськой републікы не реаґовав міністер културы, но 19-го мая 2017-го року пришла одповідь од ґенералного директора Словацького народного музею Бранїслава Паніса.

Паніс в одповідї пише, же музей выникнув із цілём комплетізовати, документовати, одборно і науково спрацовавати і презентовати памяткы културы жытелїв северовыходной Словакії, де жыють Словаци, Русины, Українцї, Ромове, а до зачатку другой світовой войны на теріторії жыли і Жыды.

„Выникнутя музею было мотівоване природным інтересом представителїв тых меншын вказати в цїлонароднім контекстї історічны, културны, сполоченьскы, реліґійны і соціалны условія жывота жытелїв той части Словакії. Выходячі із обєктівного факту, же україньска народностна меншына ся на основі самоіндентіфікації роздїлила на дві части, Русинів і Українцїв, їй ентніціту днесь репрезентують дві музеї – Словацькый народный музей – Музей україньской културы у Свіднику і Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові,“ пише ґенералный директор Бранїслав Паніс.

Подля ёго думок ся ініціатіва актівістів із Чеськой републікы не основать на одборній арґументації, але лем на чутях навщівників, проти котрых мож поставити много іншых оборотных позіцій навщівників потверджуючіх акцептацію і підпору орьєнтації і діятельства музею. Подля слов Паніса выходить, же не є в ёго інтересї рїшыти вопрос україньского музею з русиньскыма збірками на благо Русинів.

Директор музею без історічного контексту

Ґенералный директор Словацького народного музею, Бранїслав Паніс, окрем того, же в писмі відїти, же не хоче одкрывати тему україньского музею і ёго русиньскых збірок в нім, пише о роздїлїню Українцїв на Русинів і Українцїв на основі самоідентіфікації. Єдночасно з тым не бере огляд на історічны факты.

Русины были за 1-ой Чехословацькой републікы вєдно із Чехами і Словаками третїм державотворным народом. Мали свої державны інштітуції, школы, політічных представителїв у Празї. Рїшіня вычеркнути з мапы світа Русинів пришло в Чехословакії аж по комуністічнім пучі в роцї 1948. Поступно ся рушыло русиньске школство, орґанізації, Русины были примушены голосити ся за Українцїв, русиньска народность офіціално перестала єствовати. Якраз в тім часї выникнув і музей, котрый быв із тых причін названый як україньскый, хоць цїле ёго діятельстжво было повязана з Русинами северовыходной Словакії.

По 1989-ім роцї Русины знова дістали можливость быти Русинами, кідь уж в першім списованю населїня в Чехословакії по скінчіню комуністічного режіму, котре проходило в роцї 1991, могли записати ся як Русины і дати собі материньскый язык русиньскый. Наслїдно по роздїлїню републікы были Русины офіціално узнаны за самостатну народностну меншыну так в Словацькій, як і в Чеській републіцї. Покля ґенералный директор говорить о роздїлїню Українцїв на Русинів і Українцїв, Русины говорять о навернутю своїх прав, навернутю можливости голосити ся ку своїй досправдовій народній приналежности, і все підкреслюють, же українізація была примушена, а головно Русинами ниґда не прията, з Українцями ниґда нич не мали довєдна, о чім свідчать і вшыкты слїдуючі списованя населїня, в котрых записало ся все веце Русинів, покля Українцям рапідно знижують ся чісла.

На одповідь чекать і ОСРС

На остатнім 21-ім засїданю Округлого стола Русинів Словеньска, котре проходило 18-го фебруара, членове платформы повірили свого председу Яна Липиньского, жебы пожадав писмом ґенералного директора Словацького народного музею о стрічу односно рїшіня проблематікы русиньскых збірок в україньскім музею. Липиньскый дотеперь на писмо одповідь не дістав.

Припоминаме, же словацькы власти часточно уж выповнили жаданя Русинів, кідь быв в роцї 2007 заснованый окремый Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові. Но заснованём музею ся не вырїшыв вопрос русиньскых артефактів, котры суть доднесь у Свіднику презентованы як україньскы. Округлый стіл Русинів Словеньска не має намагу першорядо мінити назву музею у Свіднику, но подля думок членів бы артефакты, котры суть културнов дїдовизнов Русинів, мали перейти під справу русиньского музею і быти презентованы як русиньскы.

Жрідло фотоґрафії: svidnik.sk

Петро Медвідь