23. 3. 2016: Уступок Підкарпатьской Руси Совєтьскому союзу в роцї 1945 як народна траґедія підкарпатьскых Русинів, котра ся продовжує доднесь (1)
5. новембра року 2015 у Коморї посланцїв Парламенту Чеськой републікы – Státní akta, Sněmovní 4, Praha – під покровительством міністра културы Чеськой републікы Даніела Германа і заступника говорцю Коморы посланцїв Чеськой републікы Яна Бартошка, під веджінём посланця парламенту Їржі Юнка одбыв ся семінар «Podkarpatská Rus – 70 let poté. Odstoupení Podkarpatské Rusi Sovětskému svazu v roce 1945. Příspěvek k dějinám českého parlamentarismu». Участником той важной парламентной акції быв і Мґр. Валерій Падяк, ПгД, з Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівськой універзіты (Словакія), котрый выступив із рефератом «Уступок Підкарпатьской Руси Совєтьскому союзу в роцї 1945 як народна траґедія підкарпатьскых Русинів, котра ся продовжує доднесь».
х х х
У роцї 1944 Совєтьскый союз анектовав теріторії Підкарпатьской Руси – автономной части Чехословакії. Лем по падї тоталіты у централно-выходній Европі (1989 р.) тота проблематіка стала важнов частёв осмыслїня імператорскых амбіцій Совєтьского союзу по другій світовій войнї – контролёвати політічный і економічный жывот як найвекшой части Европы. Подля найновшых бадань, тот модел «безкровной» анексії мож означіти терміном «гібрідна война». У сучасности гібрідна война не так давно ся повторила: Російска федерація як наступця Совєтьского союзу провказала імператорскы снагы завести у ХХІ. столїтю новый політічный порядок у Европі – анектовала Крим і выходны теріторії Україны (2014).
Історічна Підкарпатьска Русь
Про многых є вопросом, што значіть «Підкарпатьска Русь», де є тота земля, якы теріторії она занимать? Підкарпатська Русь дістала свою назву од назвы домінуючого на южных схылах выходных Карпат етніка – підкарпатьскых Русинів, хоць прожывали з нима у сусідстві тыж іншы народы – Мадяре, Румыны, Словакы, Ромы, Жыде, Нїмцї і іншы. Важно знати, же топонім «підкарпатьска Русь» (фактічно, з малой буквы: підкарпатьска Русь) быв в Угорьскім кралёвстві неофіціалнов самоназвов, котру хосновала русиньска інтеліґенція од половины ХІХ. ст. на означіня своїх етнічных теріторій. Під тым топонімом ся розуміла теріторія од русиньскых сел Остурня під Татрами і Камюнка на западї і до Говерлы і вытоків лївого притоку Тісы – річкы Рускова на выходї. Подля списованя жытелїв у 1869 роцї в Угорьскім кралёвстві было 448 040 підкарпатьскых Русинів.
У 1919 – 1939 роках топонімом «Підкарпатьска Русь» (фактічно, з великой буквы: Підкарпатьска Русь) стали означовати лем выходну часть історічной підкарпатьской Руси, то значіть лем тот реґіон (штири комітаты: Мараморош, Угоча, Береґ і выходна часть комітату Унґ), котрый подля Сен-Жерменьской мірного договору дістав право на самоопредїлїня і вытворїня своёй самостатной державы, але котрый рїшінём Централной народной рады в Ужгородї пристав на то, жебы ся припоїти ід державі Чехів і Словаків. У роцї 1919 автономный край Підкарпатьска Русь (днесь теріторія Закарпатьской области Україны) быв зачлененый до новозаложеной Чехословакії.
Лем од того часу (од року 1919) западна часть історічной підкарпатьской Руси має неофіціалну назву «Пряшівска Русь» і без хоцьякого штатуту стала частёв словацькых теріторій, зачлененых до Чехословакії. (Днесь є то теріторія Словацькой републікы).
Подля офіціалного списованя людей у 1921 роцї было 372 500 особ русиньской народности на Підкарпатьскій Руси, і 85 628 особ на словацькій теріторії Чехословакії (главно, на Пряшівскій Руси). У 1930 р. подля списованя людности было 446 916 і 91 079 Русинів.
Хоць од року 1944 доднесь на Підкарпатьскій Руси (у Закарпатьскій области Україны) влада іґнорує офіціалне списованя Русинів, є передположіня, же днесь на тій теріторії жыє веце як 850 тісяч жытелїв русиньской народности. Так істо на Словакії подля офіціалного списованя жытелїв у 2011 роцї ід русиньскому як свому материньскому языку ся приголосило веце як 54 тісяч жытелїв.
Іщі єдна припомінка: в історічнім контекстї вшыткы Русины на южных схылах выходных Карпат (северо-выходна часть бывшого Угорьского кралёвства) суть носителями субетноніму «підкарпатьскы Русины». Жывот ушыткых підкарпатьскых Русинів є детермінованый так общов історіов, културов, віров, ментальностёв, як і общов історічнов судьбов.
Про Совєтьскый союз як імперію стратеґічным цілём у другій світовій войнї было овладїти централну Европу. Жебы тото сповнити, наприклад, у реґіонї Верхнёго Потися, Совєтьскый союз у першій етапі у роцї 1944 окуповав выходну часть історічной підкарпатьской Руси. Міджі тым, єй западна часть зіставала у державных граніцях Чехословакії. Лем по комуністічнім переворотї, што го іншпіровав Совєтьскый союз у роцї 1948, Чехословакія дістала ся під політічну і економічну завислость од Москвы. У Чехословакії, як до того на Підкарпатьскій Руси, руками правлячой комуністічной влады ся зачала ліквідація народности «Русин». Про підкарпатьскых Русинів то тыж значіло, же в тоталітній державі, яков все быв Совєтьскый союз, але также у підтоталітній Чехословакії, їх принижують ся одречі од вшыткых своїх етнічных і менталных ознак, як то:
– народность (Русин, підкарпатьскый Русин),
– язык (русиньскый),
– церьква (ліквідація ґрекокатолицькой церькви, єй Мукачовской і Пряшівской єпархій, намісто котрой заведено чуджу російську православну церькву. На Підкарпатьскій Руси єпіскопа Теодора Ромжу НКВД-КҐБ цінічно ліквідовало; тыж на Пряшівській Руси єпіскопа пряшівського Павла Ґойдіча влада дала до арешту, з котрого він жыый уж не вышов);
– менталность і віра (заказ одправляти церьковны обряды і тримати свята (Рісдво, Пасха, хрестины і іншы), заказ катехізовати молодеж. На теріторії Закарпатьской области ку тому – тоталне навязованя совєтьской «комуністічной» бездуховности, атеїзму, інтернаціоналізму і колектівізації, їх противоставлїня традіційным европскым цїнностям.
Способ анексії Підкарпатьской Руси у 1944 роцї
Історікы на основі новых доказів одкрывають механіку анексії Підкарпатьской Руси, то значіть на якый способ перебігала гібрідна война:
– через контролёваны Москвов комуністічны штруктуры,
– через навербованы Москвов кадры (Іван Туряниця, псевдонім Туреф),
– в условіях воєнных дій,
– в условіях ізолації партійной еліты Підкарпатьской Руси, далшого єй фізічного вынищіня;
– у тім самім часї, коли орґаны НКВД чінили тоталну депортацію чоловіків у віцї од 18 до 50 років мадярьской і нїмецькой народности, жытелїв Підкарпатя, до лаґрів-ґулаґів ( зачала ся 18. новембра 1944 р.);
– в условіях, коли представительны орґаны Чехословакії (міністер Франтїшек. Нємец) были ізолованы совєтьскым окупачным режімом од процесів обновлїня повойновой чехословацькой цівілной адміністрації;
– вчінивши політічну фрашку, котра мала оправдати совєтьску анексію – так называный акт «возєдинїня україньскых земель», то значіть теріторії Підкарпатьской Руси з «україньскыма землями» Совєтьского союзу, конкрертнїше – з теріторіов cовєтьской Україны. Ідею «возєдинїня» мав задекларовати «Першый зъязд народных комітетів Закарпатьской Україны». Тот зъязд 26. новембра 1944 р. выголосив «маніфест» за «возєдинїня» субєктів, котры ниґда (!) у своїв історії не были частямь єдной державы;
– без хотьякого плебесціту корінного жытельства Підкарпатьской Руси.
(Дале буде.)
