22. 2. 2019: Михал МИХАЛЦО: Мамко моя, Під березов, Квіточка

Мамко моя
Чом сьте ня мамічко
так скоро оддали
а мій молоденькій
жывот завязали.  

Могла я слободна
пар рочков ходити
при танцю і співи
парібків зводити.

За того єм пишла,
што сьте мі казали,
не раз мене мамочко
слызы заливали.

Ниґда я, мамочко,
ёго не любила,
жыла-м з повинности,
так як єм слюбила.

Не оддала я Тя,
оддали тя люде,
так єсь мі повіла,
же лем тот Твій буде.

Під березов
А на горї під березов,
в мягкім моху,
сидить собі Наталочка
попри моїм боку.

Вітрік собі пофукує,
травка ся колише 
а Наталка фурт ся тулить,
все лем ку мі близше.

Березонька аж по землю
конаря спущать
а Наталка тихо сидить
та думкы думать

Квіток квітне і в осени
на коротку хвілю,
а як добрї, же єм тя познав,
таку красну мілу.

Тоты очка зелененькы
могли бы повісти,
чом аж теперь, так нескоро
пришли ку мі сїсти. 

Квіточка
В Ладомірскій долинї
в тім прекрасным краю
росне там квіточка
на самому краю.

В чії загородї,
у котрой мамы,
же так розквітає
на вшыткы стороны.

На вшыткы стороны
на долну уліцю,
бо то там пестують
шумну параднїцю.

Волосы біленькы
а на личкох ямкы,
то є потїшіня
старостливой мамкы.

Чом я тоту квіточку 
не міг выторгнути
а по цілый жывот
ся з нёв тїшыти.