22. 1. 2021: Меланія ГЕРМАНОВА: На вечурках (Народны традіції)

Меланія ГЕРМАНОВА
На вечурках
(Вечуркы у Габурї, у моёй бабы Євкы Онуфряковой)
(Перша часть із трёх)

Діёвы особы: Дїдо, Баба, Хлопець, Дївчата 1 – 4, Жены, Бабы, Дїти, Страшкове.

Дїдо:    Уль, што то ты так тото хыжча прячеш, кого то чекаш, ці не просотарів.
Баба:    Пек бы ті было на язык. Я уж ся дость просотарів начекала – девятьраз, то не байка. Лем фурт мі голова сохла од тых спросин, лем все єм ся старала, што бы на тот бідный стіл положыти.
Дїдо:    А я лем фурт про тоты нашы дївкы по жнивах ходив. Бодай бы бог покарав вшыткых богачів-велькостаткарів. Якы коло Михаловець завістливы были, такы і коло Требішова. Наголодовав єм ся дость, наспав єм ся по тых жолобах, аж ня бокы зболїли. 
Баба:    Ты по жнивах, а я по фарах – попам выслуговала а почїивости од них ніґда єм не мала. Хоць сьме были обоє обертны і запопадливы, але біда лем все до нас боком заводила, руков ся о нас обтерла.
Дїдо:    Уль, але повідж мі, чом єсь ся так выпарадила – як бы-сь за свашку ішла.
Баба:    Ой, старяку, лем все ті шалькы по розумі ходять – днесь у нас вечуркы будуть. Бабы і дївкы ня уж давно просили, жебы-м їм о своїм жывотї розповіла, научіла їх стародавны співанкы. Хочуть ся повеселити, помочі мі роботу поробити, а дївкы барз зведавы на страшків.
Дїдо:    О, та то моя стара голова ся тыж розвеселить, але принесь і з коморы новый калап. Ай пипку сі возьму другу, бо тота щі няня небіжчіка, уж ся ламле.
Баба:    Оле, старяку, выйдь вонка, уж когось чути. Гамац, ідеш, (до коцура) лем все як тот лїнюх на пецу ся валяш.
Дїдо:    Выходить. За хвілю до хыжы веде за собов повно молодых і старшых жен, дївок і пару дїтей.
Бабы, дївкы: Слава Ісусу Хрісту, до вашого дому! Добрый вечур, бабо, добрый вечур і вам, дїду. Ці кажете дале іти, ці доволите до хыжы прийти?
Баба:    Слава навікы, Богу! Подьте дале, жебы просотаре сїдали. А сїдайте, бабы і дївчата, жебы добрї спали немовлята. Жебы ся нам куркы несли і коровы доїли, а мы жебы здравы были, жебы нас головы не болїли.
Дїдо:    А жебы сьме од вас на дуган і палїнку не жебрали!
Дївкы:    Пришли сьме вам обом здравя пожелати, а ці вы нас вшыткых на вечуркы принимате?!
Баба:    (Кланять ся на вшыткы страны). Ласкаво вас принимаме за стіл вас саджаме, радость з вас маме. Вітайте у нас бабы-бабчата, вітайте і вы молоды дївчата. (Втерать лавкы, стіл і коло стола рушником.) Вітайте у нашім обыстю, добрї, же сьте нас старых не обышли, жебы щі сьте до нас пришли! Щі раз у нас вітайте, а нам старым чести дайте!
Дїдо:    Ты, бабо, як тота ворожыля. Лем ворожыш і приповідаш, але на стіл ніч не даш.
Бабы:    Мы, дїду, наперед роботу зробиме, аж потім ся погостиме.
Дївка 1:    Мы вам обом краснї дякуєме, же ся у вашій хыжі добрї чуєме, роботицю маме і вечуркы зачінаме.
Баба:    (Выносить з коморы піря – давать го коло баб, фасолю, горох, тендеріцю сыпле дївкам до опалачок, а собі выносить кудиль з прядивом і веретено.)
Дїдо:    Сїдать коло бабы з караґулёв, фурт до нёй штось гучіть, шепче дашто до уха, підкладать до шпаргета поєдно дрывно.
Бабы роблять: Лущать фасолю, горох, тендеріцю, біб, порють піря, розтягують вовну, роблять на рушник торічкы, дївчата вышывають рушникы.
Баба:    Пряде – думать.
Бабы співають: „Ой, пряду, пряду.“    
Хлопець або дївча: (Приходить ку бабі і указує на кудиль.) – Баб, на кого хочете стрїляти з того кулёмета?
Баба:    Ой, дїтино, дїтино, бодай нихто не зазнав такых кулёметів. То кудиль, сынку (дївче), кудиль, а тото, дїтинко – веретено.
Хлопець або дївча: Баб, а з того кулёмета дїдо стрїляли?
Баба:    (До дїда.) Чуєш, Івань, ці ты стрїляв з того кулёмета?
    (До хлопця.) Про ню сьме ночами не спали,
Лем фурт коло свічкы пряли,
А лем все сьме мотали
Прядена выварювали,
А пак сьме сновали,
А наконець ткали,
А порядной лахы ниґда сьме не мали,
Ой, веру не мали.
Дївка 1:    Дїд, баб, у якых лахох сьте ся оддавали?
Баба:    (До дїда.) Івань, та ці памняташ, у якых парадах сьме ся поберали?
Повісняны ногавчата
Руками пошыты
А на ногах бочкорята,
Ани не підбиты.
Дївка 2:    А вы, бабо, яка сьте были молодіця, у якых лахох, оле нам ся похвальте.
Баба:    Коли я ся оддавала,
    Боже ты мій мілый,
    Та я з міха кабат мала,
    Біленькый пребілый,
    А оплічя із цедила,
    Што-м сама пошыла.
    На фартушок єм у жыда
    Два тыжнї служыла.
Дївкы і бабы: (Співають.)
    Коли я ся оддавала,
    Та я з міха кабат мала. (2х)
    А оплічя з цедила, (2х)
    Тодыль я ся веселила.
Дївка 3:    Баб, а жебы сьте нам їх вказали. Оле де вы їх тримлете?
Баба:    У ладї, дїти мої, у ладї їх тримлю. (Іде ку ладї і вказує.) А тоту ладу, іщі небіжка мама мі дали, коли мы ся з дїдом поберали. Тримам ю уж веце як 50 років. А ту суть і тоты лахы (выберать і вказує) – кабат, лайбича, опліча, хустка, подалок, штікерої.
Дївка 4:    Баб, а што сьте на голові мали?
Баба:    Наперед вінець, а пак чіпець. До чіпця ня зачіпили. Ой пропала моя бідна голова під тым чіпцём. (Боком хмураво указує на дїда.) (Складать лахы назад до скринї.)
    Ани-м не доїла, бо не было кого,
    Ани-м не доспала, та як – коло кого,
    Робила-м завчасу
    Тілько єм відїла,
    А за свою працу
    щім выбита была. (Плаче склонена на кудиль.)
Баба:     (Соло.) Не бий ня, мужу, не карай, 2х
               Лишу ті дїти, дїти ті лишу,
    А сама піду за Дунай.

Вшыткы: А як на шыфу сїдала...

Дїдо:    (Соло.) Верний ся, жено, дому.

Баба:    Тяжко єм тых десять
    Дїтей годовала,
    А лем кус до старобинця
    Же-м ся не дістала.
Дївчата, жены: (Співають.)
    Мамко, моя люба,
    Мій сивый голубе,
    Ты ня годовала, (2х)
    А тебе хто буде.
    
    Ты ня годовала
    Од самой малости,
    А тебе хто буде, (2х)
    Мамко, до старости.

(Продовжіня о тыждень.)
(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Жывот – то театер.)