21. 8. 2021: Днесь собі припоминаме 30 років од выданя першого чісла Народных новинок
Перше чісло Народных новинок вышло 21. авґуста 1991, также днесь славиме 30 років од выдаваня тых новинок. Послїднє чісло Народных новинок вышло 1. децембра 2016. Од 1. януара 2017 офіціално ся тоты новинкы споїли з Інфо Русином, котры доднесь выходять під новов назвов НН Інфо Русин / Народны новинкы Русинів Словакії. Днесь сьме выбрали централну статю з першого чісла Народных новинок, a то автора Василя Турка-Гетеша, втогдышнёго председы Русиньской оброды, якый має главну заслугу на тім, же такы новинкы зачали выходити як перше періодікум у русиньскім языку. Робиме то так зато, же, може, буде інтересно про Вас, дорогы нашы чітателї, заспоминати сі на зачаткы русиньской журналістікы і на зачаткы русиньского руху. Так собі створите образ того, што нас тогды інтересовало, болїло ці радовало.
Слава Ісусу Хрiсту до Вашого дому!
Так колись писали нашы люде з далекых країн, коли посылали якусь вістку о собі і своїх близкых. І мы вам несеме вістку о тім, же ся народили нашы першы Народны новинкы і приходять до Вашого дому. Хочеме, жебы тоты нашы новинкы Бог благословив на їх дорозї до Вас і жебы сьме вшыткы мали з них радость і хосен. Конечно тоты новинкы не будуть контролёваны людми, якы мають вшеліякы іншы інтересы, лем не інтересы нас, Русинів. Тым не хочеме повісти, же в нашых новинках не будеме дотримовати засаду плуралізму думок. Тото вшытко буде, лем без непотрібной полемікы з людми україньской орьєнтації, бо шкода часу на дебаты о тім, што нам уж є давно ясне. Выняток зробиме тогды, кідь нас будуть міцно нападати.
Выняток з того задуму робиме і в першім чіслї нашых новинок, жебы людём была ясна наша позіція, а жебы уж нас тот проблем не одволїкав од того, што поважуєме за важнїше. Реаґуєме на так зване „Ставлення української творчої інтелігенції...‟ („Нове життя‟, ч. 29/91), котре підписало 57 представителїв нашой інтеліґенції. Писмо конціповав, в основнім, пан Іван Ванат за силной підтримкы далшых „коріфеїв українського руху‟ на выходнім Словеньску за послїднїх 40 років. Силно „вплинули‟ на чітателя „ставлення‟ тітулы і функції за каждым призвіском, але мы думаме, же то лем заваджать, а найвеце у тых людей, котрых добрї познаме, і знаме – як і зашто тоты тітулы дістали. Найлїпше на тім є, же на підписанім паперю ся зышли інквізіторы і їх жертвы: Федор Ковач і Юрко Бача, Зузана Ганудель і Микола Мушинка, Михайло Роман і Павло Дуркот! А на чім же ся так зєдинили? Єдны без другых не можуть быти. Якбы пішли окреме, і єдных, і другых бы было мало. Зато пробують іти вєдно. Іти вєдно проти свого народа і без внутрїшнёй єдности. Але до коли? Лем до часу, коли собі перегрызуть горла. Номенклатура ся цїлых 40 років орьєнтовала на Москву (не на Україну!), а нашых Українцїв поважовали за буржоазных націоналістів. Зато і Мушинку, і Бачу, і Дуркота і іншых вышмарили з партії, з роботы, заобходили з нима, як з найпослїднїшыма. То саме ся стало і з Михалом Шмайдом. А теперь нїт лїпшых приятелїв. Вшыткы тоты панове ся жывили, а іщі і жывлять тым, же пропаґовали три основы бывшого режіму на выходнім Словеньску – марксізм-ленїнізм, здеформовану марксістічну історію і україньскый язык, а, главно, послїдню. З того языка жыли і жыють з 57 – 43 підписаных. Правда, тых людей мож порозуміти – тоты, што уж на пензії, ся не хотять вздати цїложывотной ілузії о своїй хосенности. А тоты, што іщі роблять, мають страх о свою екзістенцію. Вшытко тото є людьске, зрозуміле, але мать єдну неприємну дімензію: тоты люде, кедь страчають свої вчерашнї позіції, молотять навколо руками-ногами.
Іщі єден факт, котрый їх приводить аж до шаленства: як то, же іщі вчера їх вшыткы з тихов боязливостёв слухали, розуміли вшытко з півслова, в позорї выконовали їх приказы, а теперь – ту го маш – каждый мать свій розум! Так то не може быти, світ зошалїв! Не зошалїв, панове (товариші), лем вы перестали быти сучасныма, а стали сьте ся минулыма. Бо як же іншак собі высвітлити ваше „ставлення‟, де пишете: „... минулий режим при рішенні українського питання зробив великі помилки та промахи особливо на ділянці церковної, шкільної та культурної політики, які в кінцевому результаті сповільнили процес здорового національного усвідомлення населення‟. Так почекайте! Якась чудна арґументація! Перед українізаціёв быв „здоровий процес національного усвідомлення‟, або аж по українізації ся зачав? А як аж по, то о якых „помилках‟ і „промахах‟ минулого режіму говорите? Чом не конкретізуєте. Думаме, же то не были промахы і хыбы, то были реґуларны злочіны минулого режіму, а з українізаціёв ся зачала найвекша траґедія нашого народа. А в тій траґедії, панове, многы з вас брали актівну участь!
Но, а што пишете дале, то уж є робота про дешіфратора-професіонала:
„Такий стан, спричинений політичною та економічною ситуацією у нас і на Україні, заохотив деякі кола за границею та в Чехо-Словаччині до дальшої дестабілізації української громадськості‟.
Мы то розумиме так: така сітуація, яку сьте своёв українізаціёв і колективізаціёв самы вытворили, „заохотила‟ когось дома і за граніцями до того, жебы ся проти того поставив. А што сьте думали, же ся будеме на вашы почінаня позерати зо заложеныма руками?! То сьте ся дарьмо сподївали. Кедь вы ся поважуєте за „українську громадськість‟, та нам, справды, ішло і іде нелем о то, жебы сьме вас дестабілізовали, але конечно заставили вашу згубну роботу меджі нашыма людми.
А дале уж ідуть тоты найшумнїшы перлы:
„Використовуючи слабке національне усвідомлення частини українського населення, яке в силу історичних обставин зістається при старій етнічній назві русин з Київської Русі, сучасні „тежспеціалісти на русинське питання‟ поза межами нашої країни (П. Р. Маґочий, М. Зарічняк) та в Чехо-Словаччині (Я. Горжец, М. Сладек, Я. Біцко та дальші), ставлять вимоги приєднання Закарпаття (колишньої Підкарпатської Русі) до Угорщини або Чехо-Словаччини, намагаються вбити клин між русинів-українців та поглибити ворожнечу між православними та греко-католиками‟.
В тій части їх „ставлення‟ є веце перлинок. Перша – што собі авторы представляють під выразом „слабке національне усвідомлення частини українського населення‟? Правдоподобно себе, бо они суть „українське населення‟. Покы говориме про русиньске, сьме горды на то, же нашы люде ся голосять ку свому! Панове, з людей, якы ся голосять ку русиньскому народу, хочете зробити якыйсь „слабкий‟ одпад, котрый вы мусите вести, бо без вас пропаде. Не дайте ся высміяти!
Дале споминають і Сладка, і Біцка, і Маґочія і страшать, же хотять одорвати Підкарпатьску Русь (про авторів то є „Закарпаття‟, але про тых людей, коры там жыють, під Карпатами, не є ниякого Закарпатя!) і припоїти єй до Мадярьска або Чесько-Словеньска. Страх страшезный! Хотять нас компромітовати зо Сладком, Зарічняком і Біцком, а, главно, Мадярськом. Запамятайте, ани єдным із тых нас не скомпромітуєте. А покы іде о Мадярьско? Холем собі усвідомите, як глубоко ся розчаровали Русины в політіцї українізації на Підкарпатьскій Руси, же суть охотны піти хоць чортови на рогы, лем абы подалше од „свого брата‟. Дале пишуть о тім, же хочеме вбити клин меджі Русинів-Українцїв і проглубити ненависть меджі ґрекокатоликами і православныма. Але нашто нам „вбивати клин‟, кедь меджі тыма выразами уж і так є пятькілометрова фуґа. Не споюйте, што споїти не мож. Вы сьте засьяли недовіру, бо сьте тоты слова необдумано споїли, вы сїєте „ворожнечу‟ меджі православныма і ґрекокатоликами, вы сьте были застанцями і обгайцями православізації. Не звалюйте свої грїхы на невинных!
Але теперь прийде найоблюбленїшый і „найплеканіший‟ тромф пана Івана Ваната – „політичний русинізм‟. Пан Ванат з терміном нараблять всягды, кады ходить, але обяснити го не може. Треба до того іщі якыйсь „словацький сепаратізм‟, но а главно страшить Мадярами. Добрї, пан Ванат, же українізація в 50-ых роках і теперь не є політічным українізмом?! То сьме собі выдыхли од щастя! Потім, може, бы сьме мали „політичний русинізм-українізм‟, а як дасть Бог – „аполітичну‟ марксістічну історію!
Потім іщі в „ставленні‟ суть такы дрїбны грозенятка:
„Співналежність південнокарпатських русинів до українського народу у наукових колах не викликає жодного сумніву. Ту дійсність підтвердили і учасники Міжнародної наукової конференції україністів, яка проходила у Пряшеві 12 – 15 червня 1991 р.‟
Но, а сьме дома. Україньскы еміґранты з цїлого світа і нашы українофілы ся зышли і без „сумніву‟ взяли, тай потвердили, же мы – Українцї. То так, якбы, наприклад, на Словеньско пришли чеськы еміґранты з цїлого світа і повіли бы словакам: „Вы сьте Чехы!‟ і готово, без всякых похыбностей! Окрем того, тоты еміґранты, ту, на нашій земли, перед тварёв нашого народа „гостро засудили політичний русинізм, як шкідливу ідейно-політичну орієнтацію в культурному житті українців Східної Соваччини‟. Мало того, якыйсь Маркус страшно хотїв, жебы в „заключній резолюції‟ было таке: „... русинізм є антиісторичний і антигуманний‟. А мы вам, панове, одказуєме: вы сьте ту были як гостї і як сьте ся оповажыли повідати штось такого братьскому народови. Окрем іншого, тым сьте засяговали до внутрїшнїх дїл сувереной ЧСФР!
А дале іщі єден цітат: „Звертаємось до компетентних органів Словацької республіки та ЧСФР, щоб надалі респектували назву нашої національності „українська-русинська‟. Цю назву ВИМАГАЄМО узаконити в новій конституції СР та ЧСФР‟.
Видите, люде добры! Они „вимагають‟. Они „рішуче вимагають‟ вернути ся там, до чого нас перед 40 роками запхали. Вы, панове, ся уж навымагали дость! Пошкодили сьте нам. Говорить ся, же тот, хто забє чоловіка – є враг. А як назвати чоловіка або людей, якы цїлых 40 років ся намагали зліквідовати єден середнёевропскый народ і уж ся їм то скоро подарило? Як їх назвати? А, може, їх треба погнати перед меджінародный трібунал за фізічну (в Польску і УССР) і духовну (в ЧССР) ґеноціду русиньского народа.
