20. 4. 2018: Другый план

Ґрекокатолицьку церьков і їй неєствованя тырвало „лем“ 18 років. Слово „лем“ ту правилне, кедь ся посмотриме наприклад на церьков на Підкарпатю. Но хоць церьков могла од року 1968 в обмедженім режімі функціоновати, предці лем ся штось комуністам в справі Ґрекокатолицькой церькви подарило.

Демократізачный процес в Чехословакії 1968-го року знамый як Празька ярь, скоро перерваный інвазійв войск Варшавского договору, быв добров принагодов і про ґрекокатоликів, котры чули шансу обновити леґалне діяльство своёй церькви. Уж в марцї втогдышнїй адміністратор празькой римокатолицькой архідієцезы Франтїшек Томашек выдавать публічне выголошіня, в котрім вказує на пронаслїдованя Церькви в остатнїх роках, і меджі пожадавками в тім выголошіню є і обновлїня Ґрекокатолицькой церькви в Чехословакії. На підтримку той пожадавкы послужыла і петіція зорґанізована на выходній Словакії. Єдным із головных орґанізаторів петіції быв пізнішый першый екзарха в Празі, родак із Підкарпатя – Іван Лявинець. В апрілю ся стрічають в Кошыцях, в просторах римокатолицького єпіскопского уряду ґрекокатолицькы священици і єпіскоп помічник Василь Гопко. Выникать тзв. Акчный комітет. Принимать ся резолуція, де ся жадать наприклад, жебы „Пряшівскый собор“ не быв платный і жебы была регабілітована Ґрекокатолицька церьков. В юни на основі владного наряджіня была Ґрекокатолицька церьков в Чехословакії обновлена – дістала доволїня на діяня. То в короткости тото найосновнїше, што ся діяло в тых бурливых днях перед 50-ма роками, і што собі в тых днях Ґрекокатолицька церьков у бывшій Чехословакії припоминать.

Комуністічны власти тзв. „Пряшівскым собором“ слїдовали два планы. По перше, Ґрекокатолицька церьков была проблемом зато, бо належала під „неприятельскый“ Ватікан і тото повязаня требало перервати. Зничіти єй цалком. Днесь ясно історіци бісїдують, же по успішній ліквідації бы слїдовала і Римокатолицька церьков, но ліквідація ґрекокатоликів успішнов не была – лем мало священиків перешло на православіє, мало людей, радше терпіли і чекали на „воскресїня“ своёй церькви. По друге, комуністічны власти знали, же Ґрекокатолицька церьков є і носителём народной ідентічности Русинів, є зо своёй єрархёв елементом, котрый укрїплять в людях їх ідентічность і якраз тоту ідентічность в тім часї комуністы хотїли вечерькнуть з мапы світа. І зато было так само важным, жебы ґрекокатолици не існовали.

Юн 1968-го року быв ясным признанём, же першый план не вышов. Но другый план – зничіти церьков як єден із головных елементів русиньской ідентічности в Чехословакії, іщі цалком програтый не быв. Навспак, рихтовав ся на вітязтво.

Уж на стрїчі в Кошіцях, коло заснованя Акчного комітету, зачінать быти ясне, же власти в церькви переберають священици-словакізаторы, не беручі до увагы то, же мають меджі собов єпіскопа, хоць лем єпіскопа помічника. Тот їм, як твердый Русин, до зачатой гры не пасовав. Далшы історічны дії то лем підтверджують. Іван Лявинець, котрый по арештованю єпіскопа Ґойдіча діставать од Гопка менованя на тайне діяня у функції ґенералного вікаря із вынятковыма правами, не діставать, што бы ся лоґічно чекало, місце на урядї єпархії в Пряшові, а є менованый за пароха в Празї – мімо центру діяня. Владыка Гопко по різных маніпулаціях з боку словакізаторьского крыла, укрїплюючого собі власти у своїх руках, кідь з нёго робить перед Ватіканом псіхічного неспособного вести єпархію, не діставать з Ватікану менованя за єпархіалного єпіскопа в Пряшові. Є з нёго зробленый штатіста, єпіскоп помінчик добрый на свячіня новых священиків, але єпархію зачінать вести священик, апостольскый адміністратор з правами єпархіялного єпіскопа Іоан Гірка. Чудне рїшіня, мати в Пряшові єпіскопа, но зохабити вести єпархію священикови. Навеце єпіскопа, котрый за тот самый Ватікан одсидів собі рокы в арештї, і пак пережыв далшы рокы у чеськім выгнаньстві. Далша вызначна особность – василіян Маріян Іоан Поташ, два рокы діє у Пряшові, но по тім, што зачне крітізовати словакізацію церькви і одходжіня од „ґойдічовскых традіцій“, є загнаный до Вышнёго Верлиха за пароха.

Такых прикладів, як ся словакізаторьске крыло знало пораховати з „русиньсков опозіціёв“, бы сьме нашли вельо. Ніч на тім, же основнїшы были ефекты того порахованя ся з опозіціёв і перевзяятя властей руками словакізаторів. До тых належыть запроваджіня словацького літурґічного языка, котре само о собі не є ничім планым, кебы то было выхосноване на душпатырьске діяльство меджі Словаками, котры собі то жадали. Но тото запроваджіня діяло ся і на русиньскых парохіях, часто примушенов формов, не беручі до увагы протесты русиньскых ґрекокатоликів. І тот найважнїшый єфект – переписаня у Ватіканї Ґрекокатолицькой єпархії в Пряшові, од свого выникнутя русиньской церькви, на церьков словацьку.

Кедь обернеме увагу на то, же почас цїлого періоду комунізма мусив мати каждый священик державну згоду на то, жебы міг выконовати душпастырьску роботу, же кажда зміна в церькви, наприклад і то, хто буде вести єпархію, так само потребовала державну згоду, потім нам з того выходить, же словакізаторьске крыло, ці собі то усвідомлёвало або ніт, стало інштрументом в руках комуністічных властей, котры по неуспішнїм выповнїню першого плану – цїлкове зничіня Ґрекокатолицькой церькви, слїдовали холем выповнїня плану чісло два. Плану, котрый мав ґарантовати, же Ґрекокатолицька церьков не буде і надалше важным елементом в рамках народного руху Русинів. І то ся їм подарило.

Є правдов, же Ґрекокатолицька церьков на Словакії не дала цалком гет церьковнославяньскый язык і не перешла цалком на словацькый. Суть докінця села, де ся доднесь служыть лем по церьковнославяньскы, суть парохії, де ся служыть і церьковнославяньскы, і словацькы. Головно русиньскы реґіоны доднесь тримають церьковный язык предків і боронять ся словакізації. Є навеце правдов, же Ґрекокатолицька церьков на Словакії, кедь смотриме на карпатьскый реґіон Русинів, є єдинов церьквов, котра, хоць з проблемами, але тлумачіть літурґічны тексты на русиньскый язык і дозволять хосновати го в храмах. Но є так само правдов, же уж то не є русиньска церьков, а словацька, і не є елементом возродного руху Русинів, як то было в часах історічных, даколи є докінця барьєров.

І так комуністам подарило ся холем штось. Выповнити другый план. Без їх довволіня, без їх підтримкы, бы то може таке просте не было. І они то хотїли, пасовало їм то. Зато святкованя 50-ой річніцї обновлїня церькви має про мене і дакус гірькый присмак, присмак другого плану.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.)

Петро МЕДВІДЬ