20. 11. 2019: 265 років од народжіня Ґріґорія Тарковіча

Ґріґорій Тарковіч (Григорій Тарковичъ) нар. 20. 11. 1754 у Пасіцї, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Україны, вмер 16. 1. 1841 у Пряшові, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Словакії. Быв священиком, церьковных ієрархом і урядником в Угорьскім кралёвстві.

Ґ. Тарковіч скінчів Ужгородьску ґімназію і академію у Великім Варадинї (Надьварад, Орадеа). Теолоґічну освіту здобыв у „Барбареумі‟ у Віднї. По высвячіню на ґрекокатолицького священика служыв парохіалным священиком в Ужгородї (1797 – 1803), у тым самім часї учітелёвав в Ужгородьскій ґрекокатолицькій богословскій семінарії. У 1803 – 1813 роках быв цензором кіріличных выдань, што ся друковали у Кралёвскій друкарнї універзіты в Будї (теперь часть Будапешту), пізнїше – вікарём (1813 – 1815) Кошіцького вікаріату Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії і катедралным вікарём у Мукачові (1815). У 1816 р. Тарковіч быв призначеный першым єпіскопом новозаложеной Пряшіваской ґрекокатольцькой єпархії, хоць фактічно він повнив задачі єпіскопа аж од 1820 р. Тїсно сполупрацовав з єпіскопом Андріём Бачіньскым в ёго просвітительскых дїях у Мукачовскій єпархії. Як єпіскоп Ґ. Тарковіч заложыв велику бібліотеку в Пряшові, котра мала тыж книжкы з Російской імперії.

В. Тарковіч быв тыж знамым русиньскым писателём. Він написав панегірічну оду „Тезоимениству Его Царскаго Высочества, Пресвѣтлейшаго Государя Іосифа, угорьского палатина (1805) на честь Йосифа, намістника Угорьска, з присвячінём знамому угорьскому державному діятелёви Ференцови Сечені. Написана в штилї російского поета і науковця 18. ст. Михаіла Ломоносова, ода демоштрує знаня автора російской културы, підпоровану через Івана Орлая. Ода Ґ. Тарковіча была знама і в Росії, она ся цітує в першім томі популарной роботы Михаіла Карамзіна „Исторія государства Россійскаго‟ (1817).

Література: Іван Франко, „Григорій Таркович: зразок угроруського мадяро- і москвофілства з поч. ХІХ ст.‟, Житє і слово, ІІ, 3 (Львiв, 1897), с. 461-466; Василь Микитась, Галузка могутнього дерева (Ужгород, 1971), главно с. 23-25; Elaine Rusinko, „Between Russia and Hungary: Foundations of Literature and National Identity in Subcarpathian Rus´“, Slavonic and East European Review, LXXIV, 3, (London, 1996), pp. 421-444.

 Михайло АЛМАШІЙ, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа. Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с.724-725, переклад: А. З.