2. 10. 2020: Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА: Скала, Покошу траву Заскаля, Моя єдина, Выяснило ся, Кланям ся тобі, Ожыють спомины, Мамине слово (Стишкы)

Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА

Скала
Над Уяком стоїть скала,
віками опущена,
на цїлу околицю звысока
денно ся призерать.
Видить хмары плаваючі небом
і людей ідучіх селом.
Нераз здалека до нёй залетить
голос церьковного дзвона
і пташачого співу мелодія.

Покошу траву Заскаля
Під ясным небом
вызлечу кошулю,
завішу на конарь.
Як голубка біла
крылками звысока
махать нам.
Высхне на сонечку
набере світла ясу,
суху і пахнячу
на тїло облечу,
як до вечера Заскаля
покошу дозрїту траву.

Моя єдина
Тверда стежка
під ногами
сходжена,
тым найдорожшым
золотом стелена,
зроснута зо сердцём
і душов
навікы останеш
М О Я,
ты єдина любезна
з далекой чуджины
заведеш мене
до родного двора.

Выяснило ся
Устав додж Заскаля,
пчолка поклонила ся квіточцї,
яс сонця жывот пробудив,
тма одышла до вічности.

Кланям ся тобі
Кланям ся низонько,
краю тобі,
верьхам, лїсам,
нянёвым ланам
і студнї на дворї.
В старенькій уяцькій
церьковцї
іконы на стїнї,
там тихонько 
помолю ся ку
Пречістій Дїві Марії.

Ожыють спомины
Ожыють спомины
на молодость
на дївочі свары,
на пахнячі лукы
покошеных трав,
на босы ногы
нашых мам.

Мамине слово
Родна реч – то слово мамы,
обрусеный діамант
з каждой страны
роками в сердцю жытя,
скрыта по предках перла.
Од мала з молоком плекана
прикрыта, гріта
під крылами матерї.
То дар небес –
русиньске слово на землї.