18. 10. 2024: Мілан ҐАЙ: Послїднїй тыждень у школї (Повіданя)

Мілан Ґай

Послїднїй тыждень у школї

Послїднїй тыждень збігнув скоро. Цїла класа третяків, до котрой ходили і нашы хлопцї, почас школы праксовала у заводї в Кошіцях. З тым заводом їх школа мала зроблену змлуву, де ся писало, же абсолвенты школы будуть ходили у послїднїх рочниках праксовати. У третім рочнику тыждень мали школу а тыждень праксовали у дїлнях. Так же, ту уж собі пробовали, як то з нима буде реано по скончіню школы.

Быв то єден з няйкоротшых тыжнїв у школї, бо день 30. юна припав на понеділёк, так школа офіціяльно скінчіла уж у пятнїцю, 27. юна. Свідоцтва і выучны листы достали іщі у четверь. Каждому із них было повіджено, же де мать по выучіню, од першого юла наступити, до котрого заводу. На наступ до роботы на незнамім місцї їм тогды оставали лем три вольны днї, а потім каждоденны повинности. Вакації уж про них навсе скінчіли.

Іван, Янко, Мілан і Штефан мали змлуву зїднану до Пряшова. Мартін мав остати у Кошіцях, але не у тім заводї, де ходили на практічне учіня, але до іншого, якый быв у Барцї. Вшыткы ся тогды у послїднїй день розлучіли у школї, бо через три днї требало наступити каждому із них до своїх заводїв.

По розлучцї у  школї тогды їх дорога вела на інтернат, де ся розлучіли ай з выхователями і подяковали їм за сполочны перeжыты рокы на інтернатї.

Побрали собі особны  річі і сполочно одышли на влакову станїцю. Кедьже іщі было дость часу до одходу влаку, хлопцї зашли выпити пиво до близкой лїтнёй загороды у парку. Скоро выше годины вели меджі собов довгы бісїды, бо то было  властно уж їх послїднє сполочне посиджіня. Три сполочно пережыты рокы у школї і на інтернатї, то не быв куртый час. Дакотры із них будуть продовжовати у штудію іщі далшы два рокы, жебы здобыли матуру.

Час утїкав, і помалы было треба іти до влаку. Ріхлик до Гуменного ішов через Пряшів.

Дакотры сокласници зачали ставати і лучіти ся з камаратами од Пряшова, Бардеёва, Гуменного, Лабірця, Чорной над Тісов, Бановець і Мігалёвець. Дакотрым вышли ай слызы до оч. Хто знать, ці іщі даколи у жывотї даґде ся стрїтять? Было то таке чудне, бо по тїлько сполочнї пережытых тыжнёх пришов час розходу.

Но але жывот є такый, так то іде далше, за нами прийдуть другы а чекать їх тото істе.

Дорога домів перeбігла добрї. Ай нашы камаратя щастливо пришли домів і могли указати родічам свої выучны листы.

Іван з Мартіном были спокійны, але через три днї настане „тверда реаліта“ – ідуть до роботы. Пятнїцю вечур пришли домів а до корчмы зашли ай Штефан з Володём, котрым тыж уж офіціялно скончіла школа. Там уж на них чекели Іван і Мартін, котрым повіли, же першый місяць юла, зачінають праксовати у школьскых дїльнях у Кошіцях.

Будуть там першы два тыжднї, жебы праксов могли перейти вшыткы штири класы: 1А,1Б, 1Ц, 1Д, кажда по два тыжнї. Потiм по прaксї Штефанови і Володёви зачне місяць і пів вольна, будуть мати вакації.

„Но а мы ідеме тыж од першого юла каждый інде,‟ повів Мартін. Я до Кошіць-Барцї а Іван до Пряшова.

Хлопцї повыпивали пиво, і помалы бы требало піти домів, бо завтра буде істо дома копа роботы.

(З припралёваной новой книжкы автора – Несповнены слюбы.)