17. 7. 2020: 60 років од смерти єпіскопа-мученика, благореченого Павла Петра Ґойдіча
Павел Петро Ґойдіч (Pavel Gojdič) нар. ся 17. 7. 1888 у Руськых Пеклянах, у втогдішнїм Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Словакії, умер 17. 7. 1960 в Леополдові, у втогдышнїй Чехословакії, теперь на теріторії Словакії. Быв священиком і церьковным єрархом русиньской народной орьєнтації в Пряшівскій области.
По скінчіню ґімназії в Пряшовi (1907) учів ся у Пряшівскій ґрекокатолицькій богословкій семінарії (1907 – 1908) і в Централній теолоґічній семінарії в Будапештї (1909 – 1911). По высвячіню за ґрекокатолицького священика (1911) короткый час служыв у русиньскых парохіях Пряшівской области, аж до ёго выменованя префектом інтернату про хлопцїв „Алумнеум‟ у Пряшові (1912), потім секретарём (1918 – 1922) курії в Пряшові. У 1922 р. П. Ґойдіч вступать до Чіну святого Василія Великого і ставать ся монахом Мукачовского монастыря св. Миколая на Підкарпатьскій Руси. Служыв як помічник ігумена василіяньского монастыря в Ужгородї (1924 – 1926), пізнїше быв покликаный назад до Пряшова. На поч. 1927 р. став апостолскым адміністратором, пізнїше быв выменованый за єпіскопа Пряшівской ґрекокатолицькій єпархії.
П. Ґойдіч у значнїй мірї ся намагав, жебы ся заховав русиньскый язык навчаня в церьковно-парохіалных початковых школах в Пряшівскій области, што выкликало протесты меджі націоналістічно наладженыма публіцістами і урядниками. Поступно єпіскоп приходить ку выслїдку, же єдинов путёв про обрану перед словакізаціёв Русинів Пряшівской области є споїня ся з Підкарпатьсков Русёв. Тоту позіцію тримав у крітічных місяцях 1938 р. Таке тверде обстоёваня народных прав Русинів выкликало неспокійность словацькой влады почас Другой світовой войны. Єпіскоп докінця дав жадость о одход до пензії, але папа римскый ю не прияв, навспак выменовав П. Ґойдіча ордінарём (владнучім єпіскопом) Пряшівской єпархії (1940). У 1944 р. єпіскоп поміг захранити од таборів смерти стовкы Жыдів, што жыли на теріторії єпархії.
По встановлїню комуністічной влады в Чехословакії у фебруарї 1948 р. П. Ґойдіч одрік піти на копроміс з новов владов. Потім подля прикладу Совєтьского союзу власти комуністічной Чехословакії зорґанізовали церьковный „собор‟ в Пряшові (28. 4. 1950) з цїлём ліквідації ґрекокаролицькой церькви, но П. Ґойдіч зістає пересвідченым захранцём єпархії. Того самого року быв заарештованый, обвиненый з протиштатного діятельства (окрем іншого, быв обвиненый з україньского буржуазного націоналізму) і в 1951 р. быв одсудженый на довгорічну кару. Судный процес із П. Ґойдічом быв прямо высыланый чехословацькым розгласом.
Умер П. Ґойдіч по десятьрочу в леополдовскім арештї. (Позн. ред. АРК в СР: 25. 5. 2020 было святочно одкрыто памятну таблу П. П. Ґойдічові на мурї того арешту председом словацького парламенту Борисом Колларом і пряшівскім архієпіскопом і метрополітом Словакії Іоаном Бабяком.) Процес канонізації П. Ґойдіча быв зачатый у 1986 р. з ініціатівы Амерьцькой ґрекокатолицькой (візантійской) руськой церькви і продовжовали у нїм на Словакії у 1995 р. У 2001 папа Іоан Павел ІІ. выголосив Павла Петра Ґойдіча за благореченого.
Література: K. Barriová a E. Blašková, Pavel Gojdič, OSBM, grekokatolický biskup, 1888 – 1960: personálna bibliografia (Košice, 1998); J. E. Pavel Gojdič, ČSVV, jepiskop Prjaševskij, 1927 – 1947 (Prešov, 1947); Athanasius B. Pekar, Bishop Paul P. Gojdich, O.S.B.M.:Confessor of Our Times (Pittsburgh, Pa., 1980); Марʼян Поташ, Життя, віддане Богові: життєпис преосвященого Павла Ґойдича, 2 томы (Львів, 1994-1995); Marián Potaš, Dar lásky: spomienky na biskupa Pavla Gojdiča, OSBM (Prešov, 1999).
Здрой: Іван ПОП „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 165-166, переклад із україньского языка i доповнїня фотоґрафій: А. З.
