17. 5. 2024: Штефан СМОЛЕЙ: Крокы молодого Андрія (2) (Стихы)

Штефан Смолей

КРОКЬІ МОЛОДОГО АНДРІЯ БЕРЕЗЫ

 

2.
 

Андріёви поволанку

на одвод принесли.

Ёго молоденькым тїлом

зaморозкы стрясли.

Не бояв ся воєнчіны,

нового жывота.

Бояв ся о свого дїда,

бо тяжка робота

могла ёго крегке здравя

скоро підломити.

А при вівцях за два рокы

требало робити.

Бояв ся о свою бабку,

котра уж хворїла,

но Андрія од маленька

як свого любила.

Андріёви уж требало

з дому одходити,

свою Марьку на два рокы

дома зохабити.

 

Пришов день одводу.

Андрій пришов домів.

Омыв ся, до новых

шмат ся переоблїк.

Людьскым очам было

на што позерати,

як ёго відїли

на дразї стояти.

Прекрасный паробок.

Де лем вырос такый?

До недавна ходив

малый, пелехатый.

Зразу з Андрійка хлоп,

лем ся му женити.

Вівцї зохабити,

стати в селї жыти.

 

Хлопцї з сел вшыткы,

што на одвод ішли,

iз корчмы співавчі

ку Андріёви пришли.

Андрій ся призерав

i головов крутив,

він ани погарик

палїнкы не выпив.

Стояв меджі нима,

на вшыткых позерав,

коли прийдуть з возом,

на фурмана чекав.

 

Хлопцї не хотїли

звычай порушыти,

на одвод на возї

везти ся мусили.

Фаребным папірём

віз попарадили,

до єдного воза

вшыткы ся змістили.

В серединї села

люде ся зходили,

молодых реґрутів

відїти хотїли.

 

Вшыткых одобрали.

Были добры хлопи.

Выпити палїнкы,

ай до роботы.

 

Пришов час, требало

за вояків іти.

Быв звык, з селом, з людьми

вшыткыма ся лучіти.

Андрій місто співу

став слызы втерати.

Іщі стиг і на цінтерь

з квітков завітати.

Нихто не знав ёго

думкы вычітати.

Якый жаль на сердци

мусив толь зношати.
Він не познав нянька,

ани любов мамкы.

Гласкав зимный крестик,

як обидвох рукы.

 

Розлучів ся з дїдком,

лучів ся із бабков,

котры были ёго

добрым няньком, мамков.

 

(З приправлёваной книжкы автора – Радостне навернутя.)