17. 11. 2019: Кум Дыня, што робив револуцію

Покля бы слїдуючі рядкы не были писаны подля реалных дій, могли бы сьме думати, же автор собі взяв за основу про назву статї даяке непубліковане повіданя Вацлава Панковчіна. Тадь де інде бы ся могло зродити штось таке, жебы Кум Дыня робив револуцію? Будь у Панковчіна, або у Пряшові.

 

На дразї Меджілабірцї – Пряшів

Ніжна револуція была вызначным історічным пунктом і в русиньскім контекстї. По довгых десятках років знова ожывали надії Русинів на своє воскресіня, котры наконець і наповнили ся. І меджі нима в тім часї нашли ся такы, што не стояли боком, не чекали як то скінчіть, а актівно до новембровых дій залучіли ся.

Є важным спомянути, же в новембрі 1989 было про русиньску меншыну вызначным выникнутя Обчаньского форуму (ОФ) в Меджілабірцях. Імпулз тому дав Михал Бицко, пізнїшый основатель Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях. Якраз він тоты стояты воды русинства розрушав уже дакілько місяцїв перед револуціёв, кедь як педаґоґ Основной умелецькой школы в Меджілабірцях зробив выставку о Енді Варголови, на котрій мав пожычены матеріалы од родины Завацькой із Миковой і родины Противняковой з Выдрани. На події нараз было чути, же тема русинства все в людёх жыє, лем чекать на свій добрый час. Тот пришов у новембрї 1989.

На апелації Бицка, но і далшых актівістів як Петро Фецура, Йосиф Ґрамата ці Любомір Оначіла, і в тім малім русиньскім місточку на граніцї з Польщов в револучных днях выникать ОФ, котрый пізнїше переменує ся на Верейность проти насилства (ВПН). Но кедь до ВПН в Меджілабірцях зачінають приходити далшы прорусиньскы орьєнтованы люди, приходить на коордіначный выбор пропозіція, жебы ся тій ініціатіві дала нова назва Русиньска оброда (РО). Мало то підкреслити факт, же Русины в тім револучнім влаку мають і свій властный цїль – здобыти свої права. Пропозіція ся прияла і РО выникла в марцї 1990-го року. Точно рік по револуції, 17-го новембра 1990-го року, одбыв ся першый сейм РО, по котрім собі до кресла председы днесь найстаршой пореволучной русиньской орґанізації сів, і довгы рокы із перервов у нім вытримав, Василь Турок.

У Пряшові холодны револучны днї не зохабили холодны далшого Русина, Миколая Ляша. В тім часї герця Україньского націоналного театру (УНТ), котрый так само придав ся ку тым, што не бояли ся і самы хотїли дати вклад до того, жебы 40-річна влада комуністів скінчіла і Чехословакії одкрыли ся дверї свободного світа. Ляш стояв коло зроджіня ОФ, пізнїше ВПН у Пряшові і став трібуном пряшівскых демонштрацій. Нїт, меджілабірьске intermezzo не одходить од темы. Повязаня ся вкажуть.

 

На школу не было, нашов ся у театрї. Або як зъявив ся Кум Дыня

Миколай Ляш народив ся 26-го новембра 1933-го року в русиньскім селї Баєрівці, днесь окрес Сабінів. Мав вісем сородників, ёго отець быв малорольник і обходник. Ліценцію дістав як войновый інвалід-одбоярь.

Миколай ходив на основну школу в роднім селї. Потім зачав і 1947-ім роцї штудовати на міщанцї в Сабінові, одкыль переступив на Державну руську ґімназію у Пряшові, ґімназію засновану в меджівойновім періодї про русиньскых штудентів єпіскопом Ґойдічом. Но з ґімназії мусив одыйти, бо ёго школованя не мав хто фінанцовати.

В тім часї уже в Пряшові існовав УНТ. В театрї, котрый мав служыти Русинам, якы мали стати Українцями, ся в тім часї грало в двох языках – україньскім і російскім, причім в першых роках то было главно по російскы. Ляш пішов на конкурз і быв успішным. 10-го октобра 1950-го року наступив до театру і быв у нім понад 43 років. Коло роботы успішно абсолвовав шпеціалный театралный курз при Державній конзерваторії в Кошыцях. Дворічным штудіём здобыв повну середнёшкольску одборну освіту у фахту герецьтва. Но в припадї Миколая Ляша не было герецьтво лем робота з примушіня. На театралных дочках ся нашов, грав много драматічных і комедіалных роль, на  котры тоты, што го відїли, доднесь памятають.

Од 1948-го року із Пряшова высылало і україньске штудіо Чехословацького розгласу, котре выникало іщі як русиньске высыланя про Підкарпатьску Русь і пряшівскый реґіон в роцї 1934 в Кошіцях. По войновых періпетіях і переношіню того штудія до Прагы, Братїславы, вернуло ся на выход, но вже як україньске.

І якраз в тім высыланю приготовлёвали ся і многы драматічны і забавны форматы, в котрых ся, самособов, хосновав потенціал, якый быв під руков  гетрцїв УНТ. Про Миколая Ляша значіла сполупраца з розгласом зроджіня Кума Дынї.

Было то так, же в другій половинї 1950-ых років выникла в рамках україньского высыланя популарно-забавна релація Бісїда кумів. В тім проґрамі як Кум Дыня зачав выступати і молодый Ляш, котрому за 50 років ёго „кумованя“ робили поступно партнерів далшы акторы театру Николай Симко, Павел Симко, остатнїм быв Іґор Латта як Кум Мачанка, котрый релацію утримовав і по Ляшовій смерти з новым партнером, аж покля їх перед часом в рамках русиньского высыланя в розгласї цалком не зрушыли. Слуханя того проґраму быв у часах ёго найвекшой популаріты обовязковым рітуалом в русиньскых обыстях. Сам єм мав можливость в дітинстві слухати в кухнї коло радія як пригваряють ся кумове.

Люди мали в русиньскых селах герця, котрый собі свою роботу залюбив, можливость знати із великого множества, рахуєме в стовках, заяздовых выступлїнь театру, з радія як Кума Дыню, ці як народного розповідача на многых културных подіях, фестівалах, на котрых під єднакым умелецькым меном брав актівну участь.

В театрї нашов собі і жывотну партнерку – жену Клару, котра была довгорічнов солістков втогдышнього Піддукляньского україньского народного ансамблю, котрый выникнув як балет і оперета УНТ. Із нёв выховав і двоє дїтей – сына Роберта і дівку Клару. Із театру, котрый меджічасом змінив назву на Театер Александра Духновіча і став русиньскым одышов до старобной пензії 31-го децембра 1993-го року. Но як Кум Дыня в розгласї, або як народный розповідач выступав і дале, практічно до своёй смерти.

Миколай Ляш быв знамый і як грач столного тенісу. В тім шпортї досягнув веце успіхів. Заграв собі і в дакілько філмах, наприклад, „Pásla kone na betóne‟, „Anjel milosrdenstva‟ ці „Konfident.‟

 

Револучны днї Кума Дынї

Хоць роль Кума Дынї была гуморістічна і чоловіку, котрый ся за ню крыв, не быв сміх чуджій, Миколай Ляш в новембровых днях проявив ся як прінціпіалный чоловік, котрый не боїть ся рісковати і котрый знає понукнути свої способности, запалити ся про правилне дїло. Навеце, свій погляд на режім не крыв ани передтым.

По пражскых діях і в Пряшові наштартовав діялность штудентьскый рух, котрого представителями были мена як Йозеф Мураньскый, Мілош Тугріньскый, Рудолф Петровіч, Карел Фріліх ці Мілан Томанік. Реакціёв на актівіты штудентів было вытворїня ОФ, пізнїше ВПН. В першій ґрупі людей формулуючіх гопбчаньскый протест быв, окрем іншых мен, і Миколай Ляш.

В першых днях якбач ани Ляш не думав о тім, же ся навеце стане трібуном тых дій. Як на то споминав? „Пришли за мнов братїславскы штуденты высокых школ, ці бы єм міг одмодеровати першый мітінґ в центрї міста. Самособов, єм быв согласный, тадь моя позіція односно втогдышнього тоталітного режіму была давно знама.“ Першый мітінґ у Пряшові проходив 25-го новембра і было на нім коло дватісяч людей, о день їх уже пришло понад пятьтісяч, пізніше десятьтісяч. „Найвеце їх было 27-го новембра через ґенералный штрайк, кедь ся маса людей тягла од великой пошты через цїлу Главну уліцю аж за костел,“ споминав Ляш. Якраз першый мітінґ быв про Ляша рішучім. Як споминав, здало ся, же тот мітінґ скінчіть провокаціями, зато выскочів на бетоновый черепник і одкрыв мітінґ.

І так ся Ляш став головным орґанізатором мітінґів, будь на пространстві перед втогдышнім книгкупецтвом Совєтьска книга, де є днесь так само книгкупецтво і тоты, што памятають часы, го доднесь кличуть Руська книга, припадно в Містьскій шпортовій салї або в Парку културы і одпочінку. На домі, перед котрым проходили першы мітінґы в новембрї, одкрыли у 2006-ім роцї памятну таблу.

 

Жывот по новембрї і навернутя ку intermezzo

Миколай Ляш по Новембрі 1989 засїв до кресла містьского посланця. В тій функції быв у роках 1990 аж 1994. То было максімум, што в політіцї досягнув. І потім інтересовав ся політіков, быв членом Демократічной партії, пізнїше Словацькой демократінчой і хрістіаньской унії, но вже без даякых великых функцій.

Но така не была лем ёго судьба. Як писав пряшівскый новинарь Михал Франк, першый коордіначный выбор ВПН мав 26 членів, но ани далшы із тых людей, єднако як Ляш, не мали потім вызначны ролї в політічнім жывотї. Навспак, як споминала Теодозія Латтова, коли обявили ся першы економічно-соціалны проблемы нашой молодой демокрації, Ляш нераз став цїлём покрикованя, ці то таку слободу хотїв. Но він собі з того ніч не робив. Бісїдовав, же жыє нормално, може вночі спокійно спати, бо никому свідомо не уближыв, ніч матеріалне про себе револуціёв не здобыв і ішов до того зато, жебы людём поміг збыти ся ярма тоталіты.

Револуція принесла свободу і про Русинів. Миколай Ляш голосив ся ку Русинам і втогды, кедь офіціално не існовали і не каждый мав одвагу бісїдовати о тім. 15-го октобра 1990-го року змінив УНТ, котрого членом драматічного колектіву быв у тім часї іщі членом і Ляш, назву на Театер Александра Духновіча (ТАД) і став русиньскым театром. О місяць пізнїше в Меджілабірцях проходив першый сейм Русиньской оброды і Ляш до той орґанізації актівно залучів ся. До той орґанізації, котра так само выникла із ОФ, ВПН, лем о сто кілометров дале од Пряшова, і котра потім за свій центер выбрала собі Пряшів. Першы канцеларії здобыла в русиньскім театрї, што ся Турокови подарило і вдяка далшому запаленому Русинови, втогдышнёму директорови ТАД Ярославови Сисакови.

Дакілько місяцїв по 4-ім сеймі РО, котрый проходив у марцї 1994-го року, пришов у РО турбулентный період. Василь Турок, котрый быв у функції председы безперерывно од першого сейму, абдіковав. І так го в децембрї вычеряв як раз Ляш, котрый шефовав до юна 1995-го року, коли го вычеряв як председа РО Ярослав Сисак. Турок ся до функції вернув знова по 5-ім сеймі. Но якраз період, коли ся зрік веджіня, быв про Русинів барз важным.

В тім часї кінчіло ся прготовлїня на выголошіня кодіфікації русиньского языка. Тота кодіфікація одбыла ся в Братїславі 27-го януара 1995-го року і Ляш як председа РО, орґанізації, котра тот історічный момент ініціовала і приготовила, там выступав із своїм приговором. І так, хоць быв у функції коротко, стояв коло того найважнїшого, што нелем орґанізація, але Русины обще в пореволучнім періодї досягли, од чого могли розвивати далшы актівіты, приходити успіхы. Дотягнув процес кодіфікації як председа РО, но подобно як в новембрі 1989, хоць стояв при тім найважнїшым, сам не зіставав далше у функціях, не здобывав на тім капітал.

 

І то є вшытко? Ніт

Як сьме вже споминали, Миколай Ляш і по своїх одходах – з театру, кресла посланця, з функції председы РО далше вів актівный жывот. Далше інтересовав ся політіков, анґажовав ся і в русинській комунітї, герецтво далше робив в розгласї ці як народный розповідач. Все быв оптімістом, шпортовав. Точно так і дожыв. Вмер 10-го апріля 2008-го року.

„Про вшыткых колеґів і про мене особно то была рана. Пришла неочековано, бо Мікі быв все повный елану, ентузіазму, гумору і не было на нїм, як на знамім шпортовцёви, відїти здравотны проблемы. Тота смерть была несподівана,“ повів втогды новинкам Prešovský Korzár директор ТАД Маріян Марко. Додав, же є то велика страта нелем про театер, але про цїлу сполочность, бо быв великов особностёв Пряшова. Доволиме собі повісти, же нелем Пряшова, же ёго особность перекрочіла Пряшів.

В апрілю то было десять років, што не є Миколая Ляша. В новебрі минуло 85 років од його народжіня. Миколай Ляш не є меджі нами, но на ёго жывотну історію бы сьме забывати не мали. І зато тота статя, бо о Миколаёви Ляшови якось не находиме інформації ани в нашых енціклопедічных публікаціях, што є доста чудне і смутне. За вшытко, што сьте про сполочность і Русинів зробили, вам належыть велика подяка, Куме Дынё!

Петро МЕДВІДЬ, ЛЕМ.фм, статя была написана в роцї 2018, вышла в НН інфо Русин ч. 22/2018, зміна фотоґрафії i єй автор: А. З.