16. 8. 2024: Йонатан СВІФТ: Ґуллівер в Ліліпутанії (Переклад приповідкы)

Йонатан Свіфт

Ґуллівер у Ліліпутанії

Путь ся зачала надїйно. Пару місяцїв приязный вітор носив лодьку по Южнім океанї. Але потім, як капітан змінив курз і направив лодьку до Выходной Індії, застигла Антілопу буря. Силны порывы вітра зорвали лодьку і нагнали їй ку скалам. Наморници зістали цалком безпорадны, не могли нич зробити, жебы захранили Антілопу. Лодь набуряла до скал і розбила ся.

Лем шестём членам екіпы подарило ся дістати до рятуючой лодьцї. Меджі нима быв і Ґуллівер. Міцнїюча буря довго-предовго їх тїгала по морю. Волны были все бівшы і бівшы. Наморници стратили вшыткы силы. Веце вже не могли одпоровати силї воды, пустили весла і охабили свою судьбу на мілость волнам.

Рятуючу лодьку метало з боку на бік. Наконець ї захопила найсилнїша волна і перевернула їй.

Волна перевалила ся через Ґулліверову голову і він очутив ся в морьскій глубинї. Як ся вынурив з глубины, наморників коло себе не відїв.

Гнаный силным вітром і морьскым прудом, плавав сам-саменькый, не знати де. Все пробовав найти дно, но марно, глубинї під ним не было кінця. Перемочене шматя і просякнуты боканчі все го тягали  на дно.

А ту одразу, як вже стратив майже вшыткы свої силы і вже веце не міг боёвцати з волнами, дотулив ся ногами дна. Є спасеный!

Помаленькы ішов по певнім пісочнім днї і помалы ся сунув вперед. І буря вже явно слабла. Дно ся лем дуже злегка зважовало, зато Ґуллівер іщі довго мусив бродити ся, покы вышов на берег.
 

Наконець ся му подарило выйти з воды. Ішов дале по суші, але не нашов ниякы слїды по домах ці людёх. Але і то може быти, же быв натілько змученый, же ніч не розумів. Страшно змученый лїг сі на траву, і нараз заспав.

А спав так міцно, як николи перед тым.

Коли Ґуллівер пробудив ся, то сонце вже было высоко. Лежав на хрбетї а сонячны лучі світили му прямо до твари.
 

Ґуллівер хотїв сі закрыти очі руков, але не міг ани пальцём порушати. Ани другу руку не міг підняти. Быв як кебы прикованый ід земли. Ніч не розумів, хотїв пообзерати ся, але ай то ся му не подарило.

Ґуллівер одчув, же по ёго цїлім тїлї має понатягованы тонкы шнурочкы. Шнуркы были обмотаны довкола вшыткых ёго пальцїв. Докінця і густе довге волося мав  натягнуте на малых коликах, а вни были забиты до землї. Ґуллівер припоминав величезну рыбу, якраз поїману до сїтї.

– Може я іщі сплю і менї ся то сниє, – подумав сі Ґуллівер.
 

Але ту одразу збачів, як штось жыве полїзло по ёго нозї, пробігло му то по грудях і застало під бородов. Спустив очі, а перед собов увідїв чоловічка, не бівшого як шість пальцїв.
 

Што то за створїня?

Перед ним стояв маленькый, но реалный чоловічок. В руках мав лук і стрїлы.. Ґуллівер одразу збачів, же за тым першым чоловічком біжыть іщі штири десяткы подобных створїнь.

Тягли із собов драбины, качали цївкы з ланами, тискали возикы і іщі несли деревяны колеса. Зачудованый Ґуллівер голосно закрічав. Чоловічкове од страху розбігли ся на вшыткы бокы. Шпотали ся і падали, но зась выскочіли, а єден за другым поскакали на землю. Але за хвілю зась набрали смілости. І заново почали лозити по Ґулліверовых ногах і руках. Найсмілїше з тых створїнь осмілило ся підыйти так близко, же Ґуллівер міг ю цїлу докладно пообзерати.
 

Чоловічок підняв рукы і крикнув тонкым голоском:

– Гекінаг деґул!

Маленькы створїня придали ся к тым словам і крічали своїма тоненькыма голосками зо вшыткых боків.
 

Ґулівер не розумів, што значать тоты слова, хоць і знав много чуджіх языків. Лежав, нерушаючі ся спутаный мотузками, а так довго, аж му рукы і ногы стерпли. По дакількох пробах Ґулліверови подарли ся ослободити лїву руку. Нараз вырвав із землї коликы, якыми были припевнены шнуркы.
 

Підняв руку ід очам і нараз порозумів, як шыковно ся мусили людкове вынайти, жебы го привязали.

Людкове нараз заострили зрак. Взяли лукы і натягли струны.

Ґуллівер зразу чув тонкый проникливый крик.

–Толґо фонак! – то быв приказ.

Нараз Ґуллівер одчув, як ся му много стрїл забивать до лївой рукы, до шиї і до лиця. Стрїлы были остры і тоненькы як іглы.

Од злости і острой боли Ґуллівер застукав і зробив далшу пробу ся ослободити. Але все як ся порушав, на нёго ся звалила цїла копа стрїл.

При каждій пробі ослободити ся, Ґуллівер ся выставлёвав крутому обстрїлу. зато роздумав собі, же лїпше буде спокійно лежати і чекати до ночі.

Але не было му суджено дочекати ся спокійной ночі. Кедь малы сотворїня пересвідчіли ся, же Ґуллівер спокійно лежыти, перестали стрїляти до нёго і зачали штось будовати.

З лївого боку Ґулівер чув звукы молотків, котры понад годину силно гырміли.

Обернув голову так, як му дозволили мотузкы, котры были прибиты коликами до землї і увідїв деревяне роштованя.

Невеликы ґрупкы людків забивали малы клинчікы до дочкы.

Двоми з них в руках мали сокыркы і вадили ся тонкыма голосками, як бы было лїпше припевнити ід роштованю ґарадічі. Другы носили дочкы, клинцї і другы інштрументы і притім все о дачім говорили. Їх голосы зливали ся до необычайного хору, котрый напоминав чвіріканя сверщків. Тоты найзведавішы осторожно ся приближыли ід Ґулліверови, дотуляли ся ґомбічок на ёго камізолї і прячок на ёго чіжмах. Другы меджі собов бурливо говорили, вказовали на нёго пальцём і чудно кывали гововами.
 

Ставляня роштованя помалы ся ближыло до конця. Было высоке майже півдруга стоп, а змістити ся там могли трёме або чотырьме чоловічкове.

По сходах роштованя дуже помалы і достойно зачав выходити чоловічок, вболоченый до святочного червеного плаща. Ёго величезный барет, котрый мав на голові, прикрашали різнофаребны пера. Операв ся на довге золоте жезло і чув ся дуже достойно. – То істо є містный пан, – подумав сі Ґуллівер. Быв то тот найменшый із вшыткых панів, котрых коли лем відїв.

За паном выступив на роштованя і ёго помічник. Тот, подобно як вшыткы остатнї людкове, стояв видимо ниже, як пан.

–  Ленґро деґул сан! – три раз скричав владарь і святочно розвинув звиток. Тогды прибігло пятьдесят чоловічків ід Ґулліверови і одрїзали мотузкы, якы притримовали ёго волося.

Теперь міг обернути голову і лїпше увїдїти, як вызерать владарь, і міг слїдовати і ёго ґеста. Приговор быв довгый і незрозумілый. Но оратор быв добрый! Даякы части ёго приговору были грозбы, далшы обіцянкы, пак жаль і затым доброта.

Про каждый припад Ґуллівер засміяв ся і покывав головов, абы так проявив ораторови узнаня за ёго прослов.
 

Ґуллівер скоро не вмер од голоду. І хоць знав, же переступить граніцї слушного справованя, все собі прикладав палець на рот. Хотїв тым указати, што хоче їсти. Панів побічник дуже добрї порозумів, што хоче Ґуллівер тым ґестом указати, і нараз то повів  владарёви. Не довго то было і Ґуллівер ся дочекав. Відїв, же владарь нараз дав приказ і копа дворянів розбігла ся, жебы выконати владарїв приказ. Не минуло ани четверть години як прибігли стовкы носічів. Принесли так много їдла, якым бы мож было накормити жытелїв цїлого міста, і не на єден, а на пару днїв.
 

Людкове принесли, прикачали і привезли вшытко, што лем мож зъїсти. Трёме маленькы людкове в кухарьскых шапочках дотягли в кошику великый фалат величезной рыбы. Выложыли їдло на деревяну підлогу прямо перед Ґуллівером і одышли, абы такой вернули ся з далшым їдлом.

В кошарах были стовкы скыбок хлїба, лемже не были бівшы як брокы до пушкы. Были там і кускы удженой шовдры, але не бівшы як волоськы орїхы. Понукли го і печеныма курчатами, але не бівшыма як пчолы.

Ґуллівер лыґнув і три шовдры нараз і заїв їх пятьма кусками хлїба. Зъїв шість печеных быків, десять сушеных баранів, сім удженых поросят і майже сто гусок і курчат.

Поки Ґуллівер їв, людкове прикачали дві бочкы вина. Они были величезны – але в каждій было вина може лем так до єдного погара. На пару лоґів выпив першу бочку, а такой за ним і другу. Пак приступив Ґуллівер ку дезерту. Людкове стояли не находили слов. Не вірили своїм очам і заламовали руками. Нїґда бы не вірили, же мож зъїсти таку гору всякого їдла.
 

Цїлі кошары грызачіх дынь і ананасів щезли в Ґулліверовых устах.

Подобно пропало ай грозно і друга овоцина. Наконець кошары зістали порожнї, гостина скончіла ся. Публіка была несподївана од того, што відїла, вискала од радости і зачала танцёвати. Притім все повторяли свій першый викрик:

 „Гекінаг деґул!“

Ґуллівер быв вдячный тым гостинным маленькым створїням за то, же го накормили смачным і сытым обідом.

Ґуллівер сі положыв руку на сердце і тым з почливостёв высловив подякованя панови і ёго народови.

Ясныма ґестами Ґуллівер доказав панови высвітлити, абы ослободили го од мотузків, якы звязовали ёго тїло.

Ёго величество дуже добрї порозуміло. Зышов з роштованя, даякый час проходив ся попри деревяній стїнї і роздумовав, што бы мав дале зробити.

Пак вернув ся на своє місто і голосно выголосив своє рїшіня.

Людкове із стрїберныма сокырками такой попересїкали мотузкы на многых містах.
 

Ґулівер обернув ся на правый бік і спокійно збыхнув.

За якыйсь час учув приємный запах. А то ся невелика ґрупка докторів і фармацевтів розложыла перед ёго носом. З отвореных погариків выберали лїчівы масти і натерали раны на ёго твари. Місця засягнуты стрїлами, перестали Ґуллівера болїти і почало на нёго приходити солодке спаня.

Переклад: Оксана ШИШКАНИНЕЦЬ. Приповідка є з книжкы Gulliverove cesty (Slovart-Print).