16. 4. 2021: Людміла ШАНДАЛОВА: Рыхтуєме бываня про пса (Повіданя про дїти)
Людміла Шандалова
Рыхтуєме бываня про пса
Лем што сьме пришли з Папина домів, лем што сьме сі кус выдыхли, уж ся нам вшыткым в голові роїли новы планы коло псика. Де го даме, яку буду му приправиме, в котрій части двора мать быти. Найвекшый проблем мала мамка з інформаціёв, же таке щенятко іщі мусить пару днїв быти з нами у хыжі, покы привыкне на двір.
„Та тото я не звладну! Пса в хыжі тримати! Хто таке відїв,“ крутила з головов мама.
Мы з Таньков сьме в тім дїлї были заєдно, тїшыли сьме ся, же го возьмеме ку собі до постелї, будеме з ним спати і пестити ся з ним. Iщі фурт сьме го звали пес а не бісїдовали сьме о нїм в женьскім родї, хоць сьме знали, же то буде фенка.
На почудованя тато не реаґовав на мамины обавы, быв тихо, брав часто до рук почітач, жебы до нёго довго до вечера смотрив та смотрив. Наш тато є высокопрактіцкый чоловік, єм зістив. Як ся про дашто розгодне, уж в тім мусить мати ясно, вшытко мусить быти забезпечене а ніч не охаблять на нагоду.
„Тату, што там глядаш?“ зведаво єм выскочів ку нёму на ґавч.
„Подь ту, Самку, смоть, яка вольєра ся Тї найвеце любить?“ вказав палцём на образовку. Тато меджітым набыв добрый прегляд о вшеліякых вольєрах – желїзных і деревяных, о будах, о цїнах, о тім, де їх мож купити і як привезти.
„Тату, тота є шумна...і тота,“ не знав єм ся розгоднути.
Лемже на розгодованя, як знаме, є у нас мама. Мама не смотрить до почітача довгы годины, бо на то не мать час. Повім вам - ходити до роботы, варити, прятати, старати ся о цїлу родину забере барз велё нелем часу, але ай енерґії. Наконець она в роботї тыж є перед почітачом вісем годин а як прийде домів, не мож ся чудовати, же почітач не хоче ани відїти. Зато у тата є то інакше. Тато од почітача не одыйде, покы не найде, што глядать.
А так є то у нас подїлене. Тато найде а мама розгодне.
„Вкажте мі, вы двоме спікленцї, якы буды сьте понаходили,“ мама весело проявила інтерес.
„Ага...но...тота може быти...тота нї...,“ і так подобнї мама коментовала наше надхненя, аж ся нараз позвідовала:
„Де тоту вольєру з будов властнї даме?“
„Ноо, вольєра мусить быти на концю двора, опроти вступной браны, жебы пес мав чімлїпшый выгляд на цїлый двір, жебы мав під палцём сітуацію доокола. Буда мать быти у вольєрї, даґде в рогу, жебы заберала чімменьше місце і мала бы быти зетеплена,“ высвітлёвав тато.
„Ага! Ты думаш, же ю даме ту налїво як росте тот стром? Но тогды нам треба обстарати якнайкрасшу вольєру, в жаднім припадї не зелїзну, бо пошпатить цїлый двір, але даяку шумну деревяну – на міру зготовлену,“ мама уж мала ясну представу.
Тата то ани барз не преквапило, бо він мав уж поруцї розлічны варіанты:
„Є єден майстер у Вышнїм Верлиху! Дерево му додаме, роботу мать барз шумну.“
„Тату, а псикови там не буде зимно?“ несміло єм ся звідав.
„Нї, такый пес як наш, з таков густов серстёв бы мав вытримати і мінус 15 ступнїв. Дві і пів страны вольєры будуть повны – забиты дочками а з єдной і пів страны буде плетїво.“
„Я бы повіла – дайме приробити зо заднёй страны іщі таку малу древарку, там будуть дрыва, жебы на нёго не дуло од поля,“ мама вынашла вылїпшіня.
„Выборный напад,“ сугласив тато. „Самку, можеш намалёвати план про майстра.“
„Я намалюю, тату, я мам перед очами яка бы тота вольєра і древарка мали быти!“ тїшыв єм ся.
Як єм зачав малёвати, моя сестра зачала тыж. Она є як папаґай, вшытко опакує. Але вольєру сьме напроєктовали як треба, обїднали сьме у того майстра з Верлиха, уж лем чекати покы ю привезуть а потім підеме до Папина по псика.
Iщі не маме мено.
„Танько, подь ку мі моя, мено выбереш ты, добрї ?“ тато сі посадив Таню на колїна, жебы ї чітав псячі мена з псячого календаря, якый нашов, де інде, як на інтернетї.
„Подь ку нам і ты, Самку. Жебы сьте знали, стрыко повів, же пес бы ся мав так звати, жебы мав в менї букву р і букву а. Тогды добрї реаґує на мено. Наприклад Азор, Зара... і так подобнї,“ тато поучовав... Мать то рад, бо є учітель.
Мено быв тяжкый орїшок, але Танї ся найвеце любило мено Найра. Пристали сьме вшыткы, опаковали сьме сі го, ту і там забывали, бо на высловлїня то было про нас дость тяжке. Даколи нас напало – Нейра, даколи – Наря.
Уж лем кебы была з нами. Наша довгоочекавана Найра. Яка буде?
(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, 3. місце)
