16. 10. 2020: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: ТОБІ РУСИНЬСКЫЙ ПИСАТЕЛЮ, МИКОЛАЮ КСЕНЯКУ! (Стих)

Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА

ТОБІ РУСИНЬСКЫЙ ПИСАТЕЛЮ, МИКОЛАЮ КСЕНЯКУ!

На твоїх устах
стихнув материньскый спів,
бо стрібром мороз
на них присів.
Не запродав а розвивав
русиньскый род свій,
тобі неминуча 
слава і хвала
співбесїднику мій.

***

На біленькый папірь пишу
все знова і знова,
кедь в твоїм письмі чітам
милодарны, любозвучны
і ласкавы няньковы слова.
Бо ты не потопив чоловіка,
быв на помочі кажду годину,
не выторгнув росписане перо 
в правій руцї,
а перевів через ярочок
там де цвили квіточкы на луцї.
Свій довг сплачую Тобі,
хоць ты перешов 
і за собов запер 
небесны дверьцї,
але бессилій матери охабив
открытый дар Святого Духа в сердцї,
же  підтримуючо,слабенька 
перескочіла колячій дріт 
а мої стишкы узріли світ
і в школі розливають пахоту   
як з терньовой ружы 
россцвитый цвіт.
В твоїх очах згасло сонечко ясне,
одплыв жывот великого
русиньского писателя, поета, байкаря.
А в моїх жывых словах
щі дзвенить материньскый спів,
якый давненько-давно
в сердцї русиньской матери 
пламенно розгорів
вєдно двох сердець злитя
мати і дїтя.

***
Хоць уж не моргне 
твоя  сива брова,
споминам, же колись
не сановав і годину
лист писати
про чуджу дїтину
а в письмі вложены
жычливы і щіры слова.
Не понурив в Лабірьцї 
мене до броду,
але казав збирати
в книжцї
хоць і не дозрїту 
бідну уроду.
Говорити  
речов матери,
так як вчера
златы слова,
што вылетять
спід пера.
Лем ты єден 
приходячім
подав помічну руку,
з тейков і пером
вывів слабеньку
писати
на зелену луку.
Миколаю!
Хоць образ твій позерать
на мене з написаной книжкы,
не вісить на стїнї.
Ты про мене
быв, єсь і будеш
із златым сердцём
єдиный
краль Русинів.

(З приправлёваной книжкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой – Поклад русиньской матери.)