15. 9. 2024: Одышов до вічности академік, проф. ПгДр. Микола Мушинка, др. н.

Микола Мушинка (псевдонімы: Федір Головаченко, Микола Вірук, Гнятюківский, Ковалів, Пастушенко) нар. ся 20. 2. 1936 у Курові вдогдышнёй Чехословакії, днесь на Словакії. Одышов до вічности 12. 9. 2024 у Пряшові, похованый буде 16. 9. 2024 у Пряшові. Обряд ся одбуде в пряшівскім Домі смутку од 11.30 год. Быв етноґрафом, высокошкольскым учітелём, журналістом і културным дїятелём україньской народной орієнтації меджі Русинами Пряшівской области.

Середню освіту здобыв у містах Бардеёв і Пряшів (1947 – 1954), у роках 1954 аж 1959 быв штудентом Высшой школы російского языка і літературы в Празї (перекладательске оддїлїня). В аспірантурї навчав ся у Кієвскій державній універзітї (1964) і Універзітї Карловій у Празї, де здобыв тітул кандідата наук (1967). Од 1960 року робив у научно-бадательскім кабінетї катедры україньского языка і літературы Універсіты П. Й. Шафарика в Пряшові, але в роцї 1970 быв „вышмареный‟ з роботы про політічны причіны. Він быв обвиненый з опозіції ку владї комуністічной Чехословакії і тїсных односин з Українцями „імперіалістічного Западу‟. М. Мушинку позбавили вшытках академічных тітулів і скоро 15 років было му заказано публіковати в Чехословакії, хоць він продовжовав выдавати свої роботы за граніцями Чехословакії.

Найвеце знамым є М. Мушинка про свої зборникы русиньскых фоклорных текстів Пряшівской области – „З глибини віків‟ (1967) і „Срібна роса‟ (1970); Войводины – „Фолклор руснацох Войводини‟ (1988), але тыж завдякы роботам про Українцїв-науковцїв, што бадали карпатьскых Русинів: Івана Панькевича, Володимира Січіньского, Ореста Зілїнського, но главно про Володимира Гнатюка – „Володимир Гнатюк: дослїдник фолклору Закарпаття‟ (1975). М. Мушинка быв тыж редактором-основателём „Наукового збірника Музею української кульртури в Свиднику‟, він редаґовав штири першы томы (1965 – 1970), з якых два присвятив В. Гнатюкови і І. Панькевичови...

По падї комуністічного режіму в Чехословакії у 1989 роцї він міг ся вернути до академічного кола як старшый научный сполупрацовник од року 1990 катедры україньского языка і літературы Універзїты П. Й. Шафарика і як професор од 1993 року „Українського Вільного університету в Мюнхенї‟ (Нїмецько). Тыж розвивав актівну роль у културнім жывотї Пряшівской области як політічный коментатор і жырналіста. Выступать за близкы контакты Русинів Словакії з незавіслов Українов і підпорює погляд, же русиньске жытельство мать мати назву „русини-українці‟... У 1992 роцї за своє дїятельство науковця і журналісты М. Мишинка здобыв у Кієвскій державній універзітї званя доктора наук, а у 1997 роцї став акдеміком „Національної академії наук України‟ (1997)...

Позначка редакції: в роках 1990 – 2001 учів на катедрї Філозофічной факулты УПЙШ в Пряшові. Робив баданя фолклору Українцїв і Русинів на Словакії.

Здрой: Павел Роберт Маґочій: „Павло Роберт Мґочій і Іван Поп: „Енциклопедія історії і культури карпатських Русинів‟ (Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010). foto: TASR