15. 4. 2020: 320 років од народжіня Михаіла Еммануіла Ольшавского
Михаіл Еммануіл Ольшавскый (Manuel Olsávszky) нар. в роцї 1700 в Ольшавіцї, втогдышнёго Угорьского кралёвцства, теперь на теріторії Словакії, умер 5. 11. 1767 в Мукачові, втогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Україны. Быв священиком і церьковным ієрархом в Угорьскім кралёвстві.
Ёго молодшый брат Сімеон Ольшавскый (коло 1695 – 1738) быв мукачовскым ґрекокатольцькам єпіскопом (высвяченый за єпіскопа у 1734). Михаіл зачав штудії у ґімназії в Левочі і Кошіцькій академії, богословску освіту здобыв у Тырнавскій адалбертіньскій ёзуїтьскій колеґії (1722 – 1727; доктор філозофії, 1725). По высвячіню за ґрекокатолицького священика (1925) быв призначеный до парохії м. Мукачово, де тыж двараз повнив задачі ґенералного вікаря (1733 – 1738, 1743). На зачатку 1743 р. єпархіалне духовенство М. Ольшавского выбрало за єпіскопа Мукачовской ґрекокатольцькой єпархії, і за дакілько міцяцїв быв пітвердженый у тій функції австрійсков цісарёвнов Маріёв Терезіёв і папом римскым.
Як єпіскоп М. Ольшавскый проявив ся способным орґанізатором. Почас ёго веджіня была заснована Мукачовска богословска школа (1744), а тыж школа про приправу дяків і учітелїв. Єпіскоп тыж здобыв штіпендії про шестёх семінарістїв-Русинів про навчаня у Яґрї. Кедь ся указав недостаток тых, котры бы желали сі выужыти тоту штіпендію (про обще неприятельске та повышенецьке спровованя ся одностно учнїв ґрекокатоликів у римо-католицькому Яґрї), М Ольшавскый дожадовав ся, жебы фінанції, выдїлены про штіпендії, были выужыты про заснованя повной семінарії і кірілічной друкарнї в Мукачові. Про неохоту яґерьского єпіскопа тоты планы не зреалізовали ся, але М. Ольшавскому ся подарило заложыти ґреко-католицькы богословскы школы при Маріяпочасньскім монастырю, у Бая Маре і Сіґеті, а тыж початкому школу про румуноязычных учнїв у с. Турць (румун.: Turţ) на югу Уґочаньского комітату. Про учнїв Мукачовской богословской школы єпіскоп приправив учебник латиньскогом языка „Elementa puerilis institutionis in ligua latina‟ („Начало писменъ дѣтємъ къ насталєнію на латинскомъ языкѣ‟ (1746; перевыдана у 1999).
За узнаня заслуг М. Ольшавского при обранї церьковной Унії на северї Трансилванії і в комітатї Сатмар (мадяр.: Szatmar) по сільскый непокоях у них, якы были у 1761 р., быв призначеный за кралёвского радцю. Єпіскоп досяг значных успіхів у здобываню підпоры віденьского цісарьского двору в бою проти снажіня яґерьскых єпіскопів проти юрісдікції незалежности Мукачовской єпархії. Єдым із наслїдків діскусії М. Ольшавского з яґерьскымы церьковныма властями одностно юрісдікції правомочностей стали далшы баданя історії Підкарпатьской Руси. Пізнїше то привели до формулованя концепції русиньской історії і облявлїня ся першых історіїй краю – Адама Ф. Коллара і Іоаннікія Базиловіча. Конфлікт з Яґром досяг кулкмінації у 1764 р., кедь М. Ольшавскый скликав єпархіалный собор і опубліковав у латиньскім языку (і наслїдно в нїмецькім і російскім языку) велику проповідь, в якій доказовав тезу, же позітівны аспекты Унії нашли реалізацію у діятельстві Мукачовской єпархії. Собор вырїшыв просити імператорку Марію Терезію помочі у бою проти яґерьскых єпіскіопів . 15. фебруара 1766 р. она прияла рїшіня на хосен Мукачовской єпархії, хоць М. Ольшавскый не дожыв ся повной юрісдікчной незалежности від Яґру, яке ся стало у 1771 р.
Література: А. Й. Петровъ, „Каноническія визитація 1750 – 1767 гг. въ вармедяхъ Земплинской, Шаришской, Спишской и Абауйской‟, Науковый зборник общества ´Просвѣта´, ІІІ (Ужгород, 1924) с. 104-135; Ириней М. Кондратовичъ, „Очерки изъ исторіи Мукачевской єпархії: епископы Ольшавскіе и ихъ дѣятельность въ борьбѣ за церковную унію и за канонизацую Мукачевской єпархіи‟, in Карпаторусскій сборникъ (Ужгород, 1930), с. 91-111; Michael Lacko, „The Pastoral Activity of Manuel Michael Olšavsky, Bishop of Mukačevo“, Orientalia Cristiana Periodica , XXVII (Rome, 1961), pp. 150-161; Basil Boysak, Ecumenism and Manuel Michael Olshavsky, Bishop of Mukachеvo, 1743 – 1767 (Montreal, 1967).
Iван ПОП, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 552-553, переклад з україньского языка і звыразнїня писма: А. З.
