15. 3. 2019: Мы не Австріяци, пане професоре!

11-го марца 2019-го року на Філозофічній факулті Ужгородьской універзіты одбыла ся лекція австрійского професора, котрый пришов пояснити тематіку існованя, властно неіснованя русиньского языка. Хто бы быв чекав, же презідент Меджінародной асоціації україністів – Михаел Мозер, дійде ку заключіню, же Русинам треба україньскый язык, правда?

Із статї, котру принїс „Освітній портал Закарпаття‟, сьме ся дізнали, же професор такой на зачатку, кедьже участны были і русиньскы актівісты, якбач зо страху із „небезпечных Русинів“ повів, же не має інтерес занимати ся політіков. Но то, што продовжовало далше, не было ніч інше, лем політіка.

Од австрійского славісты сьме ся знова раз могли дізнати, же кедь Русины повідять, же мають властну історію, ніч то не значіть, бо каждый реґіон Україны має свою історію. Русины ниґда не бісїдовали о русиньскій ідентічности, історії, а лем о руській, так як і Галичане, котры прияли україньску ідентічность. І потім собі діпломатічно змыв рукы і пояснив, же каждый має право на властну самоідентіфікацію.

Окрім навченых флоскул о тім, же мы властно не маєме жадну русиньску історію, ідентічность, перешов вызначный славіста in media res. На основі того, же існують різны нормы русиньского языка, не існує сполочна норма, што є правда, дішов ку несподіваному заключіню, же єдиный язык, котрый може соєдинити Русинів – то україньскый язык. Жадна із норм ці кодіфікацій подля ёго думкы не є успішна і існує лем в проґрамах актівістів русиньского руху.

Жебы сьме холем мы были обєктівны, кедьже професор Мозер не мав таку потребу, є добре спомянути факты. Русиньскый рух не наповнює план Світового конґресу Русинів, жебы по норматівізації окремых варіантів языка зачало ся робити на койне. Підкарпатя властно ани ку єдній нормі не пришло, выдало їх уж веце. Сітуації не помагають ани різны писателї, котры намісто піднимамя уровни своїх творів, роблять свої „нормы“. Підкарпатя є в тім унікатне жрідло безконечности „норм“, в котрых пишуть люди, якы, при вшыткій почливости, о лінґвістіцї і языку знають часто тілько, як знали стары Римляне о електрифікації. Но кедь маєме быти обєктівны, потім треба спомянути нелем А, але і Б.

Професор Мозер правилно повів, же якбач найуспішнїшов кодіфікаціёв є кодіфікація русиньского языка бачваньской варіанты. Но не продовжовав у поясніню, чом тому так є. І то є барз важна справа. Кодіфікація той варіанты языка могла быти успішна зато, бо Русины на то мали условія. Мали школы, де тот язык запровадили і так стала норма чімсь нормалным, о чім днесь нихто не буде похыбовати, бо цїлы ґенерації дїтей ся язык так просто учіли, в нім уж выховлёвали свої дїти, писали книжкы, выдавали пресу. Різніця з карпатьскыма варіантами языка є в тім, же ту обставины на тото не были. Не было то мож добрї зробити в рамках Австо-Угорьской монархії, нелем із причіны монархії, але і з причіны того, же не вшыткы будителї відїли потребу в кодіфікації языка на основі русиньского народного языка. Не нашла ся в тій темі єдность ани в меджівойновім періодї, а по войні сьме веце як 40 років не єствовали. Днесь властно не існує реалне школство, на Українї ани не сьме узнаны.

Ці суть то лем выгварькы, на то нам поможе одповісти далшый історічный факт. Кедь Мадярьско почас войны окуповало Підкапатя і часть Словакії, де так само были русиньскы села, Русины дістали можливость засновати Підкарпатьске общество наук. Єднов із головных задач общества было вытворіня ґраматікы русиньского языка, котра бы была обовязуюча. То ся і подарило, на школах ся зачало учіти в нормі, котру вытворив Іван Гарайда, на урядах ся зачало урядовати в тій нормі і скінчіли діскусії о языку. Кебы ся сітуація по войнї скінчіла іншак, кебы Підкарпатя вєдно з Русинами дале творили Чехословакію як державотворный народ з властным школством і урядным языком, Гарайдова ґраматіка бы была може таков успішнов кодіфікаціёв, як і тота, котру днесь як єдину успішну видить Мозер. Чом? Бо были на то условія, котры днесь так цалком не маєме.

Днесь не маєме властну державу ці холем компактну теріторію, на котрій бы то быв урядный язык, на котрій бы ся в тім языку навчало і так далше. То вшытко бы могло овпливнити і Русинів мімо той теріторії, жебы дотримовати таку саму норму.

Сітуація є складна, но не безнадійна. Выдавають ся книжкы, преса, суть медії. Не много, но суть дїти, котры ся язык вчать, маєме высокошкольскы штудії. Не думам, же треба чекати на лїпшы условія, жебы з проблемом єдной нормы рушати допереду, може нам лем дакус хыбує одступити компромісно каждому зо своїх твердых позіцій і найти силу доїднати ся. Може то зроблять якраз тоты діти, котры ся днесь язык вчать.

Но нич тото вшытко не мінить на тім, же мы не Австріяци, пане професоре! Мы себе ниґда не называли австрійскыма Нїмцями, ці нїмецькыма Австріяками. Маєме доста історічных документі, в, де ся самоідентіфікуєме. В часї, коли вами споминаны Галичане прияли україньску ідентічность, мы сьме вєдно із далшыма народами Австро-Угорьской імперії ясно задекларовали свою самобытность – самобытность Русинів. Мы не будеме як Австріяци, котрым стачіть на соєдиненя нїмецькый язык, бо україньскый язык, котрый нам пропонуєте на соєдиненя, нас історічно лем роздїлив і асіміловав з маёрітныма народами. Зато перестаньте робити пропаґанду і вернийте ся ку науцї. То буде лїпше про вас, і про Русинів.

Петро МЕДВІДЬ, лем.фм

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.)