14. 8. 2020: Владїслав СИВЫЙ: Драга на горбате поле, Давна сіра осїнь, Образы з юного світа (Стишкы)

Владїслав СИВЫЙ

Драга на горбате поле

Грахолодной енерґії
выникнувшой з нічого...
Інтересантна
ілузія екзістенції
в паноптіку призраків
нам видимого світа...
Світить сонце,
но світ змерзнутый...
В схранцї душы
інфілтрація темна,
на арджавім клинцю,
ненападнї здїта...

Хтось чудный
напроґрамовав
щі чуднїшый код...
Пару подобенстев в мозґу
і заповідей божых
– як ґрявк гавранів
над децембровым полём...
І біжать із скумавок творы,
лемтак, пробависко когось,
за чіїмська столом...
Траєкторії ходу
давно натяганы,
то драгы бытя...
А навколо них
глядила кривы,
всядыль, шором...

В мікрочасї
паноптіка подій
обертам і я
колесаме
моёй дрезины...
Самособов
же поколяях...
Строй пожычаный,
мать сомарьскый погон...
Лем щі біж!!!
Послїднїй бод
драгы віртуалной
є уж недалеко...

Давна сіра осїнь

Цливы тоны
в рудім світї...
Воздух землю заклинав...

Краём сірым
птахы гнули дикы,
огень скрытый в пеці
тихо праскав, танцёвав...

Не плакав нихто,
бо днїв темных спокій
надїй вічну в нас вливав...

Людськы думкы
у пропасти часу...
В царстві деревянім
сонце ясне хтось украв...

Образы з юного світа

Як дикы птахы летять
образы з мого світа...
Міром видимым і невидимым,
доджом, ночов, серед лїта...

Бурї в пустынях,
розорваты хмары,
довга міцназима,
Сатан в пеклї,
Бог на небі,
а я
меджі нима...

Не знам
ці єм павшый
або щі лїтавшый,
яке мам
посланя...
Лем образів тісячі
летять...
День што день,
аж до ночі
чудны справы
з мого рана...

Тексты суть з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2017.