Штефан Смолей

КРОКЬІ МОЛОДОГО АНДРІЯ БЕРЕЗЫ

 

3.

Андрій мусив свою Марьку

дома зохабити.

Знав, же ёму буде тяжко

без нёй інде жыти.

Денно з поля пришов домів,

часто ся стрїчали,

 

день не минув без їх стрїчі,

такый не познали.

Андрій зразу на два рокы

мусив з дому іти,

свою Марьку саму дома

мусив зохабити.

 

Андрій уж як вояк

звыкав.

Хоць не легко

было привыкати,

на воєньскый жывот.

Другых послухати.

Хыбив ёму домів,

i село хыбило,

но за Марьков сердце

найвеце болїло.

Коли мав вольный час,

сїв писмо писати,

тогды міг на красны

стрїчі споминати.

 

Писав писма і посылав,

хотїв о тім знати,

як ся Марьцї і без нёго

стало привыкати.

 

І Марька не сановала

писма все писати,

Андріёви понагляла

одповідь давати.

Андріёви кажде писмо

радость приносило,

Андрія все у далекім

світї потїшыло.

 

Як взяв писмо до своїх рук,

што Марька писала,

як бы сама свою руку

Андріёви подала.

А як чітав, свої очі

не міг заставити,

покы писмо не дочітав,
не міг зохабити.

Тогды забыв, же він вояк,

далеко од дому,

через писма быв із Марьков

а тїшыв ся тому.

Може трираз і десятьраз

кажде писмо чітав,

кажде слово, кажду думку

собі повторёвав.

 

Андріёвы камаратя

ёго высмівали. Говорили:

„Якы кламства

ті писала?“

Часто ся звідали.

 

“Лем ся смійте,

кедь хочете!“

Андрій ся выгваряв.

„Моя Марька

вірна лем мі!“

Писмо їм вказовав.

„Ту є доказ,

же ня любить,

i буде любити,

же зістане

вірна лем мі,

мушу і вірити.“

 

(З приправлёваной книжкы автора – Радостне навернутя.)