13. 4. 2019: Дотовкло русиньске сердце Юрія Чорі

У четверь, 11-го апріля 2019-го року, вмер русиньскый писатель, етноґраф, фолклоріста, драматурґ, автор пятьтомного русиньского словника – Юрій Чорі. Недавно одсвятковав 84 років.

Юрій Чорі пережыв репресії комуністічного режіму, быв „ворогом народа“, но не піддав ся, далше творив, став честованым чоловіком, знамым нелем на Підкарпатю, і по політічных змінах быв актівным в русиньскім русї. Быв честным председом Народной рады Русинів Закарпатя.

 

Наймолодшый із дїтей

Народив ся Юрій Семеновіч Чорі в родинї селяна в селї Фоґораш на Підкарпатьскій Руси, днесь Зубівка, 25-го марца 1935-го року. Быв наймолодшым із шестеро дїтей. Одношіня ку літературї мав уже од школьскых років.

Зачав штудовати на Реалній руській ґімназії в Мукачові, кедь школу заперли, доштудовав на середнїй школї. Далше продовжовав штудовати на Філолоґічній факултї втогдышнёй Ужгородьской державной універзіты і ашпірантуру робив на Львівскій універзітї іменї Івана Франка. Десяткы років учітелёвав. Почінвав у селї Лісковець, де быв рік, потім три рокы учів у селї Станово і понад тридцять років діяв на дакілько середнїх школах в Ужгородї.

 

Політічный арештант

Юрій Чорі зачав публіковати свої творы у 1949-ім роцї. Втогды го друковали містны ґазеты і журналы, але і цїлорепубліковы. Не міг знати, же ёго творчоть уж о короткый час перервуть репресії режіму. Став членом ґрупы, котра мала назву Нескорена юність, яка існовала од 1950-го до 1954-го року. Якраз в тім роцї Юрія Чорі, котрый быв втогды у функції учітеля в Станові, заарештовали.

„Нашли картку, в котрій сьме кликали не вірити тій комуністічній брехнї, яка буде звучати на ХХ. зъїздї КПСС, котрый мав одбыти ся. Кінчіло то словами: Смерь Сталінови!, што было барз смілым в тім часї. Втогды взяли вшыткых членів нашой орґанізації. Слїдство тырвало пів рока. Цїлый тот час я сидів в целї про єдного в Ужгородї. Розслїдуючі пробовали бити мене. Но я не дав ся. Такой єм брав до рукы триногый стілець, на котрый мене посадили і боронив єм ся ним. За пів рока проходив суд. Кедьже ня судили по смерти Сталіна, не дістав єм так много,“ споминав у 2005-ім роцї на комуністічны репресії Юрій Чорі в розговорї, котрый вела Надія Маїк і быв публікованый на порталї Uzhgorod.net.ua.

Юрій Чорі быв по одсуджіню посланый на Урал, дістав ся до такзваного законзервованого лаґру, до котрого по войнї не посылали далшых одсудженых і быв повный нїмецькых офіцірів, духовенства і професорів. В лаґрї ся тяжко робило, но як Юрій Чорі споминав, якраз тым, же з ним сідїли такы люди, много ся там навчів, мав з кым розумно бісїдовати. Писати літературу, самособов, не міг. Доволены были два писма за рік родинї. Покля в них цензура нашла штось не так, писма не были загнаны адресатам.

У лаґрї быв до року 1956, коли пришло отеплїня за Хрущова. Юрій Чорі быв освободженый, но стіґму політічного арештанта носив зо собов і дале. Пришов до Ужгорода, де жыв аж до кінця свого жывота. Як споминав, головно по навернутю мав наперед проблемы, жебы го взяли до роботы, довго быв переслїдованый. Регабілітованый быв аж у 1991-ім роцї.

 

Перекладаный автор, лавреат премії Духновіча

О великім талентї Юрія Чорі не свідчіть лем чісло ёго выданых публікацій, котрых было понад шістьдесять, но і розмаїтость ёго творів.

Спід ёго пера вышли десяткы збірок поезій, леґенд, поемів, повістей. Публіцістіка, проза, поезія, драма, сатіра, моноґрафії о розвитку розвитку драматурґії на Підкарпатю, о історії краю, народны леґенды – то вшытко наперек довгорочній примушеній перерві, коли не міг публіковати як бывшый політічный арештант, наконець дістало ся до рук чітателям, ці перед театралну публіку. В часї, коли го не публіковали, писав „до шуфлаткы“, і кедь пришов час, рукописы уж мав приготовлены.

Дванадцять театралных пєс Юрія Чорі было інсценованых на сценї Закарпатьского областного музично-драматічного театру. Но ёго пєсы інсценовали ся і у Львові, Чернівцях, Дорогобичу, Івано-Франківску, Херсонї ці Києві. Многы были переложены на іншы языкы і дістали ся до репертоару театрів за граніцями.

Якбач найквекшым дїлом, про котре Юрій Чорі золотыма буквами записав ся до русиньской історії, то ёго пятьтомне выданя під назвов Словарь русинського языка, в котрім находить ся понад 250 тісяч слов, і далше пятьтомне выданя словника русиньскых фразеолоґізмів. У 2017-ім році якраз за тоты выданя здобыв Юрій Чорі Літературну премію імени Александра Павловіча, котру выголошує Народна рада Русинів Закарпатя. Премія му была святочно передана почас фестівалу Червена ружа в Мукачові.

 

У темнотї світло

Юрія Чорі вшыткы, котры го хоць лем раз стрїтили, могли спознати як чоловіка веселого, радостного, чоловіка з гумором, і тото вшытко роздавав коло себе.

Днесь вже так само небіжчік – русиньскый писатель Іван Петровцій в телевізнім проґрамі Колесо життя, котрый прогитовлює телеканал Тиса-1, у выданю, котре было присвячене 80-ым народенинам Юрія Чорі о нім повів:

„Коли я виджу Юрія Семеновіча Чорі, мені ся видить як кебы-м у темнотї світло відїв. Слова Юрія Чорі суть справды жывы, світлы, нашы, русиньскы. Вшытко, што Юрій Семеновіч пише, іде од горячого, чістого сердця. Слова, котры пише, котры нам говорить, нелем нас гріють, они нам світять. І они світять нам нелем в днешнїй день, але і в нашій русиньскій будучности.“

Дотовкло сердце Юрія Чорі, но ёго творы ту про нас, а і про далшы русиньскы ґенерації зістали. Можеме лем быти согласны із словами Івана Петровція, же будуть світити і грїти нас і далше. Погріб Юрія Чорі одбуде ся в понеділёк, 15-го апріля 2019-го року. Блаженый покій і вічная память!

Петро МЕДВІДЬ, лем.фм